ЗАНАПАСТИ́ТИ (призвести до загибелі кого-небудь, до занепаду чогось, зробити нещасним чиєсь життя), ЗАГУБИ́ТИ, ПОГУБИ́ТИ, ЗНІ́ВЕЧИТИ, СПЛЮНДРУВА́ТИ, ЗВЕСТИ́, ЗГУБИ́ТИ, ДОКОНА́ТИрозм.,ЗАПРОПАСТИ́ТИрозм.,ЗБА́ВИТИрозм., УГРО́БИТИ[ВГРО́БИТИ]розм.,ЗНАПАСТИ́ТИрідко,СПА́КОСТИТИрідко. - Недок.: занапаща́ти, губи́ти, ні́вечити, плюндрува́ти, зво́дити, запропаща́ти, збавля́ти, гро́бити. - Як угнівається [пан], то знічев’я людину не те, що упосліднить, а й занапастить навіки... (Марко Вовчок); Хто ж, як не він, отой дука прославлений, Сю сироту загубив? (П. Грабовський); [Терпилиха:] Ти у мене одна, ти кров моя: чи захочу я тебе погубити? (І. Котляревський); Скільки талантів, скільки ж то юних ентузіастів зім’яла на моїх очах, знівечила й передчасно загнала в сиру матінку-землю жорстока і безглузда.. дійсність! (П. Козланюк); Вася потихеньку оповідав: - Комар по жадобі й батька рідного згубив, і брата в могилу загнав (О. Ковінька); - Нехай же так важко тобі, як ти знапастив мене! - Тебе і себе, дівчино (Марко Вовчок); Обох зразу облягло несказанне зло. Зло на себе, що так спакощене молоде життя, зло на людей, що допомогли його спакостити (Панас Мирний). - Пор. 1. ни́щити.