БОЖЕВО́ЛІТИ (ставати психічним хворим; узагалі втрачати здоровий глузд), БЕЗУ́МІТИрідко; НАВІСНІ́ТИпідсил.,СКАЖЕНІ́ТИпідсил., ШАЛЕНІ́ТИпідсил.,ШАЛІ́ТИпідсил.,НАВІЖЕНІ́ТИпідсил., рідше (втрачати розум, здоровий глузд). "Невже те все видалось мені? А може, я божеволію? з’явилася раптом думка (А. Шиян); Батареї без угаву молотили по них [дотах], осліплюючи і оглушуючи методичним вогнем гарнізони, що божеволіли в тих залізобетонних черепах (О. Гончар); Нещасний хлопець безумів зо страху (І. Франко); - Мені дух забиває. Я скаженію, я навіснію од кохання, - сказала вона (І. Нечуй-Левицький); Шаленіючи з жаху, присів [Фред] під якимсь обпаленим кущем і тут знову помітив біля себе Руді (В. Козаченко). - Пор. здурі́ти, збожево́літи.

ЗБОЖЕВО́ЛІТИ (стати психічно хворим, божевільним), СПРИЧИНИ́ТИСЯрозм.,ОДУРІ́ТИрозм.,СТЕРЯ́ТИСЯрозм.,ЗВИХНУ́ТИСЯрозм.,СКРУТИ́ТИСЯрозм.,НАВІДИ́ТИСЯдіал.,ЗВАР’Я́ТІТИдіал.,ЗВАРІЮВА́ТИ[ЗВАР’ЮВА́ТИ]діал., ПОМІША́ТИСЯрідко,СКАЗИ́ТИСЯрідко,ПОМУТИ́ТИСЯрідко,ТРО́НУТИСЯрідко,ОБЕЗУ́МІТИрідко.Молода молодиця, свіжа й рум’яна, збожеволіла з журби та з горя, бо перепечалилась (І. Нечуй-Левицький); Христя збожеволіла. Жінки не могли добрати діла, чого Христя спричинилась? (Грицько Григоренко); [Князь:] Не розумію, що се все значить. Боюсь, що бідна з горя одуріла (І. Франко); [Устин:] Як прийшла звістка, що помер Лавро, то й зовсім стерялася [дівчина] (Ю. Яновський); [Ключар:] Чи ви тут попилися? Що за галас? Ви навідились? Годі! (Леся Українка); - Степане! Чи ти звар’ятів? - кинулась Соломія. - Он роботи скільки, а ти варнякаєш (В. Кучер); Мачуха таки зовсім звар’ювала всім на радість, її відвезено до божевільні (Ю. Яновський); Еней од страху з плигу збився, В умі сердега помішавсь (І. Котляревський); [Старшина:] Та вже ж стара Марія не сказилась, щоб не віддала своєї дочки за мене заміж (І. Карпенко-Карий); Христя прикро на матір дивилася, думаючи, чи не помутилася, бува (Панас Мирний); - Альошка тронувся. Побив вікна.. Одвезли в лікарню (І. Микитенко). - Пор. божево́літи, здурі́ти.

ЗДУРІ́ТИрозм. (втратити здатність ясно сприймати, розсудливо міркувати, діяти і т. ін.), ОДУРІ́ТИрозм.,ОБЕЗГЛУ́ЗДІТИрозм.,ОЧМАНІ́ТИрозм.,ОЧАМРІ́ТИрозм.,ОЧМАРІ́ТИрозм.,ЗАЧМЕЛІ́ТИрозм., ОШАЛІ́ТИрозм., ОЧУМІ́ТИрозм., УЧА́ДІТИ[ВЧА́ДІТИ]розм., ОШАЛЕНІ́ТИрозм.рідко, ОЧУМАНІ́ТИрозм. рідко, СТУМАНІ́ТИрозм. рідко, ОТУМАНІ́ТИрозм. рідко, ОБЕЛЕНІ́ТИдіал., зневажл. - Недок.: дурі́ти, чмані́ти, шалі́ти, шалені́ти, чумані́ти, тумані́ти. Можна здуріти від тої повіні корінців, брунатних, жовтих, білих, тонких, грубих, з землею й без землі (М. Коцюбинський); Вона, сердешна, одуріла, Вона, небога, полюбила Свого Петруся (Т. Шевченко); [Виборний:] Наталка так обезглузділа, що любить запропастившогося Петра? (І. Котляревський); Мчить ось навстріч цей же ошалілий Кульбака, геть очманів від радощів, що вирвавсь на волю (О. Гончар); Улас ледве навіть чув її [князівни] слова: він ніби очамрів і не зводив очей з її пишного лиця (І. Нечуй-Левицький); Від тієї задухи, від галасу, від усієї цієї дикої картини Шаміль зовсім очмарів (Д. Бузько); З того часу, коли граната Взяла у мене друга-брата, Учадів я, осліп, оглух (О. Олесь); Отець Онуфрій очуманів, зачувши річ молодиці (К. Гордієнко); - Сто рублів даси? - Що ти, стуманів! Дорого (В. Козаченко); - Зовсім отуманів... Як воно скоїлось - і не вгадає (Л. Глібов); Подивився Гус на па́пи Та й вийшов з палати!.. "Побороли! побороли!.." - Мов обеленіли (Т. Шевченко). - Пор. божево́літи, збожево́літи.