ЗАКОХА́ТИСЯв кого і без додатка (пройнятися почуттям кохання, пристрастю до кого-небудь), УЛЮБИ́ТИСЯ[ВЛЮБИ́ТИСЯ]розм.,ЗАЛЮБИ́ТИСЯрозм.,ВКЛЕПА́ТИСЯ[УКЛЕПА́ТИСЯ]фам.,РОЗКОХА́ТИСЯ заст.,ПРИЛЮБИ́ТИСЯдіал.;ЗАХОПИ́ТИСЯким (звичайно про сильне, але нетривале почуття). - Недок.: зако́хуватися, улюбля́тися[влюбля́тися], залю́блюватися, залюбля́тися, розко́хуватися, прилюбля́тися, захо́плюватися. Закохався я в вас до нестями.. (П. Грабовський); - Я пам’ятаю, як у свою кріпачку.. так улюбився, що задумував женитись (Панас Мирний); Тікай, Грицю, Марусеньки, Бо в тебе влюбилась (Л. Боровиковський); Вона мала багато поклонників, але сама не залюблювалася ніколи (О. Кобилянська); - А правда, Христина Гордієнчишина таки славна?.. - Та вклепатися можна, - недбало додав Григорій (М. Стельмах); Бідолахи [паничі] розкохались, аж зовсім подуріли, з лиця спали.. Так вона [панночка] всім до душі прийшла (Марко Вовчок); Ольга не на жарт захопилась Іваном (П. Колесник). - Пор. 1. полюби́ти.

ПОЛЮБИ́ТИ (відчути глибоку відданість, прив’язаність, прихильність до когось, чогось), ПРИВ’ЯЗА́ТИСЯ, ЗЛЮБИ́ТИрозм.,ПРИЛЮБИ́ТИСЯрозм.; ПРИХИЛИ́ТИСЯ, ПРИКИПІ́ТИ, ПРИРОСТИ́ (перев. із сл. серце, душа і т. ін.). У шаті жалібній, дитя покірне Сходу, Я полюбила дах убогого житла (переклад М. Зерова); Дуже прив’язалась [Галя] до маленького Василька - такий втішний був хлопчик (Є. Кротевич); Над дівчачий голосочок І тихую мову Злюбив слухать сиву хвилю В глибокому морю (М. Костомаров); Прицокало, прибилось, прилюбилось... Узяв у голову, чи, може, так - приснилось! Чорняве полум’я, чорняву ту завію Узяв у душу, як блакитний сон (М. Вінграновський); Прокіп Іванович такий був чоловік: як кого не злюбить, то вже йому про його і не нагадуй, а до кого прихилиться, то з душею й тілом (О. Стороженко); Все, все, ..о чім снив в своїх старих днях, до чого сильно прикипіло його серце, - тепер розвівалося димом (І. Франко); У рідну хату повела дівчина бійця, душею приросла до нього, рада поєднати свою долю із ним (К. Гордієнко). - Пор. закоха́тися.