за́йвий рот. Той, хто обтяжує кого-небудь (перев. родину) матеріально. Вдома, у бідноті, у великій сім’ї, де не було місця зайвому ротові, жилось невесело (М. Коцюбинський); На життя в його роки вже належить дивитись по-філософськи: треба ж комусь і тут вчити дітвору, і це далеко ліпше, аніж з забороною на вчителювання зайвим ротом повертатися в родину сільського шевця, де дітей, мов роси (М. Стельмах); Не сподівався і простий лісоруб Василь Павличко, що його син Дмитро буде не зайвим ротом у хаті, а закінчить університет, стане відомим українським поетом (З газети).