ЗІМ’Я́ТИЙприкм. (який зім’явся чи якого зім’яли), ПОМ’Я́ТИЙ, М’Я́ТИЙ, ПО́БГАНИЙ, ЗЖМА́КАНИЙ[ЗІЖМА́КАНИЙ]розм.,ПОЖМА́КАНИЙрозм.,ЗАЖМА́КАНИЙрозм.,ПОЖМАКО́ВАНИЙрідко. Ольга взяла зім’ятий і брудний лист (Я. Галан); Йонька вискочив у білій пожмаканій сорочці, пом’ятих вузеньких штаненятах, в чоботях босоніж (Григорій Тютюнник); В плащі, який не кидається в очі, У капелюсі, м’ятому, старому, Вапцаров сам виходить серед ночі Із потайного і глухого дому (П. Воронько); Комірчик на шиї та рукавички були побгані, нечисті (І. Нечуй-Левицький); Двадцять три карбованці тридцять дві копійки опинилися знову в Юриній кишені, під зжмаканим носовичком (Ю. Смолич); Хоч прекрасні блакитні очі молодої жінки були сухі, мокра, зіжмакана хустка в руках свідчила про те, що вона плакала ще до розмови (І. Ле).