ЗАШАРІ́ТИСЯ (про обличчя, щоки - почервоніти), ЗАШАРІ́ТИ, ЗАРУМ’Я́НИТИСЯ, ЗАРУМ’ЯНІ́ТИ, РОЗЧЕРВОНІ́ТИСЯ, ЗАЧЕРВОНІ́ТИСЯ, ЗАЧЕРВОНІ́ТИ, ПОРОЖЕВІ́ТИ, ЗАЖЕ́ВРІТИСЯ, ПОЧЕРВОНІ́ТИ, ПОРУМ’ЯНІ́ТИ, ПОРУМ’Я́НИТИСЯ, ЗЧЕРВОНІ́ТИСЯ, ЗЧЕРВОНІ́ТИ, СПОЛУМ’ЯНІ́ТИпідсил.,СПЛОМЕНІ́ТИпоет.,ЗАПАЛЕНІ́ТИпідсил.,ЗАПАЛЕНІ́ТИСЯпідсил.,ЗАПАШІ́ТИпідсил.,СПАЛАХНУ́ТИпідсил., СКРАСНІ́ТИрозм., ЗЧЕРВОНІ́ТИСЯдіал.,ПОЧЕРВОНІ́ТИСЯрідко. - Недок.: шарі́тися, шарі́ти, зарум’я́нюватися, червоні́тися, червоні́ти, палені́ти, спала́хувати, спала́хкуватирозм.Вона зніяковіла, зашарілася і від того стала ще привабливішою (С. Журахович); [Данило:] Як увійшла в хату Килина, як глянув прикажчик на неї, то так і зашарів, мов жаром всього його поняло! (М. Кропивницький); Скочивши з коня й хапаючись, він розчервонівсь. Делікатний рум’янець виступив на білих щоках (І. Нечуй-Левицький); Мого брата мовби хто окропом попарив, так зачервонівся, та й утік із хати (Ю. Федькович); Настя нашвидку скінчила роботу, витерла об хвартух руки, вийняла лист... Лице спалахнуло, зачервоніло, як огонь (С. Васильченко); При останніх спалахах вечірньої зірниці Кручинський побачив, як бліде лице її зажеврілось (Д. Бедзик); Нимидора заговорила про рушники, про весілля, схаменулась і почервоніла, як польова маківка (І. Нечуй-Левицький); І хлопець, що досі сумний був, тепер аж іскріє од щастя, а дівчина жвава, що сміливо досі дивилась, - тепер зчервоніла і вкрила своє засоромлене личко серпанком (Дніпрова Чайка); Михайлик, скраснівши, мов жарина, скам’янів (О. Ільченко); Софія зчервонілась, і сльози стали їй в очах (Леся Українка). - Пор. 1. розчервоні́тися, 1. рум’я́нитися.

ЧЕРВОНІ́ТИ (ставати червоним, червонішим), ЧЕРВОНІ́ТИСЯрозм.; ЧЕРВОНІ́ШАТИ (ставати червонішим); ЧЕРВОНИ́ТИСЯ (ставати червоним); КРОВ’ЯНІ́ТИрозм., КРИВА́ВИТИСЯрозм.; МАЛИНОВІ́ТИрозм.; МАКОВІ́ТИрозм.; ПОЛУМ’ЯНІ́ТИ[ПОЛУМЕНІ́ТИ], ПАЛЕНІ́ТИ, ПАЛЕНІ́ТИСЯ, ПЛОМЕНІ́ТИрозм., ПОЛОМЕНІ́ТИрозм., ПЛОМЕНИ́ТИСЯ[ПЛОМЕНІ́ТИСЯ]розм., ПАЛІ́ТИдіал.; ПАШІ́ТИрозм. (про тіло, обличчя); РОЗЖЕ́ВРЮВАТИСЯ, РОЖЕВІ́ТИ, РУМ’Я́НИТИСЯ, РУМ’Я́НІТИ, ЗАРУМ’Я́НЮВАТИСЯ, ЗАГОРЯ́ТИСЯ, ШАРІ́ТИ, ШАРІ́ТИСЯ. - Док.: почервоні́ти, почервоні́тися, розчервоні́тися, почервоні́шати, сполум’яні́ти, запалені́ти, запалені́тися, запаші́ти, розже́врітися, заже́врітися, порожеві́ти, порум’яні́ти, зарум’яні́ти, зарум’я́нитися, порум’я́нитися. Край неба викотилась, ніби з моря випливла, блискуча вранішня зоря, а за нею почало червоніти небо (І. Нечуй-Левицький); У них червонішали знову щоки, блиском бралися очі (Остап Вишня); Шелестіть, чоботи, шелестіть! .. Ви червонились, як мідь, на румунських суглинках (О. Гончар); Заходило сонце. Багровіло небо, кривавились поля (Ю. Збанацький); Сонце клало жовті смуги на різнотрав’я. Випростувалась парость, малиновіли стрункі тіла сосон (А. Крижанівський); Полум’янів захід. Красиво заходило сонце (Я. Гримайло); Трава жовтіє, паленіє (І. Франко); Починала пломеніти лісова груша (О. Донченко); Руки в неї були червоні від крижаної води, а щоки аж пашіли рум’янцем (А. Шиян); За вікном розжеврюється ранок (Я. Мамонтов); Марійка побачила, як бинт на лобі в хлопця почав повільно рожевіти (О. Донченко); На сковороді апетитно шкварчало сало, рум’янилась порізана кружальцями картопля (С. Добровольський); Земля усміхається, радо приймає ту ласку [сонця] і вся рум’яніє в західному сяйві (Дніпрова Чайка); Зарум’янився Дніпро, злегка повитий свіжим серпанковим туманцем: сходило сонце (О. Гончар); Тільки побачив титан, що земля починає шаріти І що ріжки у щербатого місяця зблідлі щезають, Бистрим наказує Горам, Щоб коней вони запрягали (М. Зеров); Мінилася рання зоря, мов рубін, Шарілося море від сонця вітання (Леся Українка). - Пор. багряні́ти, 1. черво́ний.