ПОСТРИВА́Й[ПОСТРИВА́ЙТЕ] (ужив. як застереження, заперечення, погроза тощо), ПОЧЕКА́Й[ПОЧЕКА́ЙТЕ], ЗАЖДИ́[ЗАЖДІ́ТЬ], ПОСТІ́Й[ПОСТІ́ЙТЕ]розм. рідше, ПОТРИВА́Й[ПОТРИВА́ЙТЕ]заст. [Горпина (соваючи кулак під самий ніс Оленці):] Постривай же ти, погана дівчино!Я тобі дома обірву оті патли на голові! (І. Нечуй-Левицький); - Почекай же, - додав він трохи згодом, - я покажу тобі та твоїм докторам, як мати справу з Замфіром Нероном! (М. Коцюбинський); - Нехай він хоч селом пройде, а я подивлюсь на його здалека! - Зажди, зажди, не можна! - одмагалася Чайчиха (Марко Вовчок); [Явдоха:] Галю!Постій, я тобі щось скажу (Панас Мирний); - Потривай, пане отамане, - одказав Кобза, пильно глянувши на Кривоноса, - тоді ми з тобою побратаємось і я пристану до тебе, як ти усіх нас приймеш до свого загону (О. Стороженко).

ЧЕКА́ТИ (перебувати де-небудь, щоб зустрітися з кимсь; розраховувати на появу когось, чогось; сподіватися на слушний момент тощо), ЖДА́ТИ, ДОЖИДА́ТИ, ДОЖИДА́ТИСЯ, ОЧІ́КУВАТИ, СПОДІВА́ТИСЯкого, чого, ЧЕКА́ТИСЯрозм., ТРИВА́ТИзаст.; НАДЖИДА́ТИрозм., ПІДЖИДА́ТИрозм., ЗАЖИДА́ТИрозм. (не дуже довго); ВИЧІ́КУВАТИ, ВИГЛЯДА́ТИ, ВИЖИДА́ТИ (терпляче когось, щось; слушного моменту); ЧАТУВА́ТИ, ЧИГА́ТИрозм., ЧАПІ́ТИ[ЧИПІ́ТИ]діал. (перев. вибираючи зручний момент для чогось); ПІДСТЕРІГА́ТИрозм. (затаївшись); ПАНТРУВА́ТИрозм. (виглядаючи когось). - Док.: почека́ти, дочека́тися, дочека́тирідкодіжда́ти, надіждати, діжда́тися, підіжда́ти, зажда́ти, ви́чекати, ви́ждати, підстерегти́. - А вас військовий якийсь чекає, - відчинивши Діденкові двері, попередила покоївка Даша (А. Головко); Я чекаю на тебе при каганці і співаю (В. Стефаник); Біля дверей стоять два чоловіки, чекають, щоб їм відчинили (О. Стороженко); Знадвору долетів гудок автомобіля. Шоферові, очевидно, надокучило ждати (О. Донченко); Третій день у дворі дожидали пана і ніяк не діждалися (Панас Мирний); Еней стояв і дожидався, Щоб вийшов з хати хто-небудь (І. Котляревський); Велика черга людей очікувала під заводськими ворітьми в надії одержати роботу (І. Цюпа); Одного вечора Олександра сподівалась Василя (М. Коцюбинський); У хаті підбілювали.. чекалося на гостя (В. Стефаник); - Треба тобі, Катре, ще потривати.., - каже Маруся. - Вже не сила моя тривати (Марко Вовчок); Двоє хлопців кожен раз родинно наджидали дівчину, тягнули її за руки, допомагаючи бігти (І. Ле); - Я до самого вечора його на цьому березі піджидав, усе думав, дожене (О. Гончар); На другий день увечері Чайчиха біля воріт зажидає. Вибігла дочка, вона її за руку: - Куди йдеш? Вернись! (Марко Вовчок); Василько вичікував, коли розійдуться робітники (А. Турчинська); Біля воріт давно вже виглядала синів стривожена мати (М. Стельмах); - Я терпеливо ждатиму на тебе, вижидатиму тебе, як сходу сонця (І. Франко); Зоня завжди мала когось, хто коло неї упадав.., проводив з лекцій додому, чатував на неї, як ішли до школи (Ірина Вільде); Йому раптом здалося, що на нього хтось, притаївшись, чигає (Ю. Збанацький); - А якби мене доконечне було треба, то через двері заклич. Лиш якби я не виходила, то ти не чипи під дверима й не зазирай, але берися сама до роботи (Лесь Мартович); Прохор вертався з корчми, підстерегли його, напались і.. побили (І. Нечуй-Левицький); Тимофій пантрує під стовпом, коли кум ітиме із лісничим до корчми (Марко Черемшина).