ПОЖАЛІ́ТИкого, рідко чого (відчути жалість, співчуття до когось; не завдати шкоди, кривди комусь), ПОЖА́ЛУВАТИ, ЗГЛЯ́НУТИСЯ[ІЗГЛЯ́НУТИСЯ][ЗОГЛЯ́НУТИСЯ]на кого, над ким і без додатка, ЗЖА́ЛИТИСЯнад ким, ПОЖАЛКУВА́ТИ, ПОШКОДУВА́ТИ, ЗМИ́ЛУВАТИСЯнад ким,ЗМИЛОСЕ́РДИТИСЯнад ким, ЗМИ́ЛОСТИВИТИСЯнад ким,ПОШАНУВА́ТИкого,ОГЛЯ́НУТИСЯна кого, ПОЖА́ЛИТИдіал.,ПОЖА́ЛИТИСЯдіал.,ЗАЖАЛІ́ТИдіал. - Горпина не знала, що їй робити: чи сина повчити, чи пожаліти? (Панас Мирний); [Черниця:] Згадай же, сестро, любую родину, Пожалуй душу бідну, молоденьку, За віщо ж має гинути вона? (Леся Українка); - Я на твоїх дітей зглянувся, що ходять голодні, роти пороззявлявши, та жнив уділив (С. Васильченко); "Куди ж я піду? де ж я подінуся? - думала тоді [Варка]: - хто мене розважить? хто ізглянеться на мене?" (Марко Вовчок); [Настя:] Зжалься надо мною, сиротою! Я плачу, обливаюсь гіркими слізьми... Вернись до мене, пригорнись до мене! (І. Нечуй-Левицький); Невідомо, чи хотіла вона позбутися пасинка, чи, може, й справді пожалкувала його (Є. Кротевич); Коли б треба було віддати все життя - Малуша і його б не пошкодувала (С. Скляренко); Це вона, Марта, підбила жінок піти до Стадницького вблагати його змилуватися над дітьми, коли нема милості до батьків (М. Стельмах); Хіба доля не змилосердиться над нею? Хіба не дасть невелику частку всього того, що дає іншим? (М. Слабошпицький); Десятирічки у Пакулі не було, доводилося ходити за вісім кілометрів, дядько з тіткою змилостивилися, взяли до себе (В. Дрозд); Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву, Пошануйте сиротину і не вводьте в славу (І. Котляревський); Серце не камінь: таки все одно на другого оглянеться! (прислів’я); Пожаль мене, милий Боже, що я молоденька (П. Чубинський); - Співаю собі та й розганяю нудьгу. - І вже, самій співати! Се ти себе занудиш, дитино моя. Пожалься своїх молодощів (Ганна Барвінок); У гарячці дівчина, не зажалівши батька, виказала, де схований кулемет (І. Ле). - Пор. 1. жалі́ти, 1. шкодувати.