ДУШИ́ТИ (умертвляти, здавлюючи горло й насильно припиняючи дихання; завдавати болю здавлюванням горла), ЗАДУ́ШУВАТИ, ДАВИ́ТИрозм., ЗАДА́ВЛЮВАТИрозм.; ПРИДУ́ШУВАТИ (завдавати болю, переривати дихання). - Док.: удуши́ти[вдуши́ти], задуши́ти, удави́ти[вдави́ти], задави́ти, придуши́ти. Чорні руки просвічують кров’ю.. Ті, що петлями горло душили, Гвалтували, стріляли (А. Малишко); Здалося мені, що от-от гадюки вилізуть з нори й обкрутяться кругом рук, кругом ніг, кругом шиї та й задушать мене (І. Нечуй-Левицький); Крутили опришкові руки, вивертаючи з суставів, давили за горло (Г. Хоткевич); Він, Роман, нахваляється задавити її! (Б. Грінченко).

УМЕРТВИ́ТИ[ВМЕРТВИ́ТИ] (позбавити життя кого-небудь якимсь способом), ЗГУБИ́ТИ, УГРО́БИТИ[ВГРО́БИТИ], ПОКІ́НЧИ́ТИ, ЗАДУШИ́ТИ, УДУШИ́ТИ, УДАВИ́ТИ[ВДАВИ́ТИ] (душачи); УТОПИ́ТИ[ВТОПИ́ТИ], ПОТОПИ́ТИ (кидаючи в воду, заливаючи водою); ОТРУЇ́ТИ (застосовуючи отруту); ПОВІ́СИТИ (вішаючи); РОЗДАВИ́ТИ, РОЗДУШИ́ТИ, ПРИЧАВИ́ТИ (діючи чимсь великим, важким на все тіло); УМОРИ́ТИ[ВМОРИ́ТИ], ЗАМОРИ́ТИ (не даючи їсти); СКОСИ́ТИ (про хворобу). - Недок.: умертвля́ти[вмертвля́ти], мертви́ти, губи́ти, гро́бити, заду́шувати, души́ти, топити, отру́ювати, ві́шати, розда́влювати, прича́влювати, мори́ти, коси́ти. Довга хвороба чи то стрілоносна тебе Артеміда Ніжними стрілами, враз надійшовши, сама умертвила? (переклад Бориса Тена); [Кассандра:] Не страх, не сором і не меч, а я своєю правдою згубила брата (Леся Українка); - Та він тебе колись угробить, - кип’ятився Ярошенко (В. Речмедін); - Може, хто вкрав [орла]? Чи куниця задушила? А може, полетів? (Є. Гуцало); - Отак-то ти, кате! Знущаєшся над сестрами... І пішли шукати Трути-зілля, щоб Івана завтра отруїти (Т. Шевченко); Машини тут стояли... Їжачка роздавило (В. Сосюра); Брата Олексу роздушило дерево в лісі (М. Коцюбинський); Придавлю, причавлю пана, мов змію підколодну (М. Стельмах). - Пор. 1. уби́ти.