ЗАГЛУША́ТИ (робити звук нечутним або менш чутним), ЗАГЛУ́ШУВАТИ, ГЛУШИ́ТИ, ПРИГЛУ́ШУВАТИ, ПРИТИ́ШУВАТИ, ПРИТЛУ́МЛЮВАТИ, ПРИТЛУМЛЯ́ТИрозм., ТЛУМИ́ТИрідше, ПРИГОЛО́МШУВАТИрідко; ЗАБИВА́ТИ, ПОКРИВА́ТИ, ПЕРЕКРИВА́ТИ, ПЕРЕБИВА́ТИ, ПЕРЕКРИ́КУВАТИ (один звук іншим). - Док.: заглуши́ти, приглуши́ти, прити́шити, притлуми́ти, затлуми́ти, приголо́мшити, заби́ти, покри́ти, перекри́ти, переби́ти, перекрича́ти. Птахи кружляли над плавнями цілими хмарами і так верещали, що заглушали навіть шум плавнів (М. Коцюбинський); Охрім ішов тихими коридорами, по чистих пухнастих килимах, що заглушували кроки (В. Кучер); Вітер не давав говорити, - він викрадав слова, уривав фрази, глушив або перекручував звуки розмови (М. Трублаїні); Туман приглушував звуки. Бійці йшли безшумно, немов тіні (Я. Качура); Леле! Хвиля тлумить крик рибалки гучний (Леся Українка); Літній вечір спускався сивим соколом додолу, прохолоджував зрошених потом бадіків, приголомшував співи .. пастухів (Марко Черемшина); Як грюкне з шести гармат вибух - громом забив враз його голос (М. Старицький); Крики гайвороння покривали всі інші голоси надвечірнього степу (О. Ільченко); Говорила Антоніна Петрівна, й голос її, глибокий, оксамитовий, перекривав легенький гамір за столом (Є. Гуцало); Гук оркестру зверху на бульварі перебивав гук музик внизу, коло літнього театру (І. Нечуй-Левицький).

ПОДОЛА́ТИ (пересилити в собі якесь почуття, переживання), ЗДОЛА́ТИ, ЗАГЛУШИ́ТИ, ПОДАВИ́ТИ, ЗАТЛУМИ́ТИрозм.,ПОДОЛІ́ТИдіал.;ПРИГЛУШИ́ТИ, ПРИТЛУМИ́ТИрозм. (змусити себе менше переживати щось). - Недок.: дола́ти, подо́луватирідкоглуши́ти, заглушувати, подавля́ти, тлуми́ти, приглу́шувати[приглушати], притлу́млювати[притлумляти]. Ти, подолавши сон і втому, Нарешті викінчиш свій вірш (С. Олійник); Безсонної, важкої ночі наче й не було; як завжди, він знайшов у собі силу і здолав утому (Н. Рибак); - Відчуваю, що гидку справу роблю, а якась шаленість, азарт, древня засліпленість заглушили сумління (О. Бердник); Максим зітхнув, намагаючись подавити нервове збудження, заспокоїти себе (І. Цюпа); Ні, годі! я не можу обернутися в покірну машину, як ота швачка, і затлумити в собі всі поривання (Леся Українка); Увесь поріг було зіллю дрібними слізьми, довідуючись у свого серця, чим подоліти своє горе (Ганна Барвінок); Він нічого не відповів. І вже згодом, приглушивши перше відчуття голоду, поспитав, коли вона гадає вертатися додому (Г. Коцюба); Коли під лісом стрекотнув кулемет, це здалось несподіванкою; а за мить, притлумивши й подив, і раптову тривогу, й неминучий страх, - полегкість, мало не радість, зметнулася: "Тепер принаймні все ясно!" (Н. Тихий).

СТРИ́МУВАТИ (про почуття, переживання, біль і т. ін. - не давати виявлятися повною мірою), ГАМУВА́ТИ, УГАМО́ВУВАТИ[ВГАМО́ВУВАТИ], ПОГАМО́ВУВАТИ, ПРИГАМО́ВУВАТИ, ТАМУВА́ТИ, ЗАТАМО́ВУВАТИ, УТАМО́ВУВАТИ[ВТАМО́ВУВАТИ]рідше,ГЛУШИ́ТИ, ЗАГЛУША́ТИ, ЗАГЛУ́ШУВАТИ, ПРИГЛУ́ШУВАТИ[ПРИГЛУША́ТИ], ГАСИ́ТИ, ЗГАША́ТИ, ПРИГАШАТИ[ПРИГА́ШУВАТИ], УГАША́ТИ[ВГАША́ТИ], БОРО́ТИ, ПЕРЕБО́РЮВАТИ, БОРО́ТИСЯз чим,ПРИБО́РКУВАТИ, ДАВИ́ТИ, ПРИДА́ВЛЮВАТИ, ДУШИ́ТИ, ПРИДУ́ШУВАТИ, ЗГНІ́ЧУВАТИ, УДЕ́РЖУВАТИ[ВДЕ́РЖУВАТИ], ЗДЕ́РЖУВАТИрозм., УПИНЯ́ТИ[ВПИНЯ́ТИ]розм.,ТЛУМИ́ТИрозм.,ЗАТИСКА́ТИрідше,ЗАТИ́СКУВАТИрідше. - Док.: стри́мати, загамува́ти, угамува́ти[вгамува́ти], погамува́ти, пригамува́ти, затамува́ти, утамува́ти[втамува́ти], заглуши́ти, приглуши́ти, загаси́ти, згаси́ти, пригаси́ти, угаси́ти[вгаси́ти], переборо́ти, прибо́ркати, подави́ти, придави́ти, удуши́ти[вдуши́ти], придуши́ти, згніти́ти, уде́ржати[вде́ржати], зде́ржати, упини́ти[впини́ти], затлуми́ти, стлуми́ти, зати́снути, проковтну́тиіз сл. образа, докір і т. ін. (не відповісти на щось образливе, неприємне). - Вишкребок! Злидень з битого шляху! .. Ці слова, мов батоги, періщать парубка, він ледве стримує гнів (М. Стельмах); Люди вигадали поминки, щоб клопотами гамувати біль, щоб за сутнім утекти від померлого (Ю. Мушкетик); Захар.. привітався за обидві руки, ніяк не вгамовуючи свого здивування, навіть хвилювання (І. Ле); Василеві закортіло тої ж миті розбудити всіх.. Та він погамував те своє бажання, але вже до ранку не заснув (П. Загребельний); Хлопець забув про рани, спохвату махнув рукою, охнув, прикусив губу, тамуючи біль (С. Журахович); Я слухала уважно, затамувавши подих (М. Чабанівський); Він ніяк не міг втамувати тремтіння (О. Бойченко); Хвиля обурення глушить усе, що він збудив у мені своїми словами (В. Речмедін); Мої думоньки безсилі Стома заглуша (П. Грабовський); Бажання мати добрі гроші приглушувало в ньому тимчасовий острах і нерішучість (А. Шиян); Вона [баба], її тиха мова гасила його лютощі (Панас Мирний); Я зумів чуття згасить І крихти щастя не просить (С. Крижанівський); Згадай в пустині, Далеко над морем, Свого друга веселого, Як він горе боре (Т. Шевченко); Дружина припадає до подушки, борючись зі сном (М. Стельмах); - Ні, ні! - без жалю давив я у собі всякий протест, - ніяких думок! (С. Васильченко); Намагалась [Юля] подавити в собі згадки про хлопця (О. Донченко); Згнічуючи своє кохання, не довго змогла вона держати гору над своєю романтичною вдачею (Ганна Барвінок); Галя.., хоч і плакала, але тихо, силкуючися вдержувати сльози (Б. Грінченко); Жінка зробила зусилля, впинила в собі плач (С. Васильченко); [Прісцілла:] То стогін болю. Я його тлумила, поки могла (Леся Українка); Я затискав у серці муку (М. Рильський).