ГА́СНУТИ (переставати горіти, світитися), ЗГАСА́ТИ[ІЗГАСА́ТИ], ЗАГАСА́ТИ, ПОГАСА́ТИ, УГАСА́ТИ[ВГАСА́ТИ], ДОГАСА́ТИ, ГАСИ́ТИСЯ, ЗАГА́ШУВАТИСЯ, ТУ́ХНУТИ, ПОТУХА́ТИ, СТУХА́ТИ, ЗАТУХА́ТИ, УТУХА́ТИ[ВТУХА́ТИ], ПРИГАСА́ТИ, ПРИТУХА́ТИ (поступово); ДОГОРЯ́ТИ[ДОГОРА́ТИ], ЗГОРЯ́ТИ[ЗГОРА́ТИ] (до кінця); МЕ́РКНУТИ, МЕ́РКТИ (втрачаючи блиск, яскравість); ПРИМЕРКА́ТИ (поступово втрачаючи блиск, яскравість). - Док.: зга́снути[ізга́снути], зага́снути, пога́снути, уга́снути[вга́снути], дога́снути, погаси́тися, згаси́тисярідкопоту́хнути, сту́хнути, зату́хнути, уту́хнути[вту́хнути], прига́снути, приту́хнути, приту́хтирозм.догорі́ти, згорі́ти, поме́ркнути, поме́ркти, приме́ркнути, приме́ркти. Одна головешка і в печі гасне, а дві і в полі горять (прислів’я); Вже й смеркло, вже й ніч настала, і другі півні заспівали, а світло не згасало в кімнаті (І. Нечуй-Левицький); Каганець ізгас (Марко Вовчок); Книжки не хотіли горіти, обвуглювались по краях, вогонь загасав (О. Полторацький); Горіло світло, погасало, Погасло... (Т. Шевченко); Іскра тихо тліла, не вгасала, І розгорілася багаттям (Леся Українка); Догасає вогнище; Сірники гасилися один за одним, навіть не розгорівшись (С. Васильченко); Ой ішов я через село, всюди ся світило, Куди я мав повертати, там ся загасило (коломийка); У його хаті потухло зовсім.. Далі й по других вікнах стало тухнути (Панас Мирний); Над Одесою стухали заграви (В. Кучер); Поволі затухали вогні на бородінському полі (П. Кочура); Полум’я почало втухати (І. Ле); Дотлівають цурпалки у вогнищі, зовсім пригасають (Т. Масенко); Заграва все притухала і притухала, розсипаючи по обрію жовтогарячий жар (О. Донченко); Край шляху, в долинці, догоряє вогнище (М. Коцюбинський); Вже друга свічка догорала (Я. Качура); Вже згорає неба край на крайках степів (Ю. Яновський); Меркло вугілля в печі (П. Грабовський); Спалахували й примеркали, і знову спалахували, щоб знову примеркнути - смолоскипи (Ю. Смолич).