завязаний 1 значення

-1-
дієприкметник

Словник відмінків

відмінок однина множина
чол. р. жін. р. сер. р.
називний зав’я́заний зав’я́зана зав’я́зане зав’я́зані
родовий зав’я́заного зав’я́заної зав’я́заного зав’я́заних
давальний зав’я́заному зав’я́заній зав’я́заному зав’я́заним
знахідний зав’я́заний, зав’я́заного зав’я́зану зав’я́зане зав’я́зані, зав’я́заних
орудний зав’я́заним зав’я́заною зав’я́заним зав’я́заними
місцевий на/у зав’я́заному, зав’я́занім на/у зав’я́заній на/у зав’я́заному, зав’я́занім на/у зав’я́заних

Словник антонімів

ЗАВ’ЯЗУВАТИ РОЗВ’ЯЗУВАТИ
Робити вузол, з’єднуючи кінці чого-н., (вузлом, петлею) зв’язувати. Роз’єднувати вузол, роз’єднувати кінці чого-н., що зв’язані вузлом, петлею.
Зав’язувати ~  розв’язувати бант, галстук, кінці чого-н., косинку, пояс, стрічку, хустинку, шнурок. Зав’язати волосся, голову, мішок, руки, шию чим-н. ~  розв’язувати що-н. на волоссі, на голові, на мішку, на шиї. Зав’язати у вузлик, у хустинку ~  розв’язати вузлик, хустинку. Зав’язати ниткою, тасьмою, шнуром, шпагатом ~  розв’язати нитку, тасьму, шнур, шпагат. Зав’язати ~  розв’язати дитині, дочці, синові що-н.; акуратно, без труднощів, відразу, впевнено, знову, легко, нашвидкуруч, обережно, рішуче, старанно, терпеливо, швидко, як-н. Наказати, намагатися, прагнути, хотіти зав’язувати ~  розв’язувати.
Зав’язувати очі кому-н.- позбавити можливості тверезо сприймати навколишнє ~  розв’язувати очі кому на що - допомагати правильно зрозуміти справжній стан чого-н.; Зав’язати руки - позбавляти когось можливості вільно діяти ~  розв’язати руки кому-н., чиї - звільняти кого-н. від будь-яких обмежень, давати можливість вільно діяти; Зав’язувати світ (кому) - а) одружувати силою кого-н.; б) робити когось нещасним, позбавляти душевної радості ~  розв’язувати світ (кому) - а) звільняти від шлюбних обов’язків; б) робити щасливим, позбавляти душевних мук; Зав’язувати язик (язика, язики, рот, роти, губу, мову) кому-н.- примушувати кого-н. замовкнути, забороняти розповідати щось, поширювати якісь вістки ~  розв’язувати язик (язика, язики, рот, роти, губу, мову) - а) призводити до невимушеної розмови; б) силою змушувати кого-н. заговорити. 
Ходить вона між возами, нахиляється, ніби хоче зав’язати шнурок на черевиках (А. Хижняк). Уляна так замерзла, що не могла розв’язати шалі (Г. Тютюнник). 
  Зав’язка ~ розв’язка, зав’язаний ~ розв’язаний, зв’язувати ~ розв’язувати.