ЗАБУ́ДЬКОрозм. (людина, яка легко й швидко забуває), ЗАБУВА́КАрозм., РОЗЗЯ́ВАрозм., РОЗГУ́БАфам. - Бач який! От би ще заніс мого листа з собою, - сказано, забудько з тебе, Павлусю! (Леся Українка); За розмовами з міським постояльцем та за книгами забув про наказ матері, незчувся, як з півдня повернуло. От же забудько! (І. Цюпа); Я добра роззява: забув переказати, що тобі кланялася жінка (Б. Грінченко); Якщо ти звичками розгуба-роззява і, скупавшись, там і забуваєш біля моря щось із своєї одежі, щоб хтось за тебе підбирав, то не сподівайся, що Тоня-вожата це так тобі пропустить (О. Гончар).