ЗАХО́ДИТИ (іти кудись далеко, за якусь межу або, йдучи, потрапляти далеко, не туди, куди слід), ЗАБРІДА́ТИ[ЗАБРО́ДИТИ]розм., ЗАВІ́ЮВАТИСЯфам. - Док.: зайти́, забрести́, заві́ятися. З нудьги із двору погуляти Якось, задумавшись, пішла [генеральша], Та аж за царину зайшла (Т. Шевченко); - Була я у гаях і забрела дуже далеко (Марко Вовчок); Похитав [Максим] чомусь сумовито головою і чомусь подумав, що добре було б кудись завіятись (Н. Рибак). - Пор. 2. забира́тися.