ПРИБЛУ́ДАрозм. (зайшла, немісцева людина, що випадково опинилася де-небудь, пристала до когось), ЗА́ЙДАрозм., ЗАХО́ЖИЙ[ЗАХО́ЖАж.]розм., ПРИПЛЕ́НТАЧрозм., ЗАБЛУ́ДАзневажл., ЗАБРО́ДАзневажл., ЗАВОЛО́КАперев. зневажл., ПРИБЛУ́ДЬКОзневажл.; ПОТЕРЧА́зневажл. (загублена або взагалі чужа дитина, що пристала до когось). - Кожен приблуда такий, заблукавши до нас на Ітаку, До господині приходить моєї й плете небилиці (переклад Бориса Тена); Ситник привозив Родимові меди. Знався на нелегкому вмінні ситити це питво, високо ціниме і князями та боярами, і купцями-зайдами (П. Загребельний); Хтось снує уподовж вулиці.. Хто ж то такий?Може, захожий відкіля, що не второпа, куди йому повернути? (Г. Квітка-Основ’яненко); - Он скільки орд перебрело через Дике Поле, а де вони? Розвіялись, мов порох, бо осідку не мали: приплентачі, перекотиполе... (С. Добровольський); Чи у тебе встиду-сорому нема, Що тебе заблуда кожний обніма? (Л. Первомайський); Не пить забродам з наших рік води (М. Терещенко); Горе мені на чужині, Зовуть мене заволокою (пісня); Того, що стріляв, схопило кілька рук.., всі пізнавали рудого фельдшера, підступного приблудька (Ю. Яновський); - А отсі голопуп’ята - то королівські діти?Тьфу, та й погані ж потерчата! (І. Франко).