ЗАБЛУДИ́ТИ (загубити правильний напрямок руху, втратити просторову орієнтацію), ЗАБЛУДИ́ТИСЯ, ЗАБЛУКА́ТИ, ЗБЛУКА́ТИрозм., ЗБЛУДИ́ТИрідко, ЗБЛУДИ́ТИСЯрідко, ЗАБЛУКА́ТИСЯрідко, ЗБЛУКА́ТИСЯрідко, ЗАПЛУ́ТАТИСЯрідко; ЗБИ́ТИСЯ, СХИ́БИТИ (зійти з правильного шляху). Сахно побачила, що вона заблудила, забрівши далеко від дому (Ю. Смолич); - Дорогу я роздивився добре, не заблуджуся (Григорій Тютюнник); Дівчина ні разу не подумала, що може заблукати в лісі, натрапити на хижих звірів (І. Ле); Довбущуки не боялися зблудити в крутих яругах і темних лісах (І. Франко); То що за диво? Чи з дороги Зблудивсь троянець-неборак? (С. Воскрекасенко); Їздовому.. Вася наказує бути обачним, не заблукатись в тумані (О. Гончар); Дивні думки бушували в моїй голові, і через них я зблукався з дороги (Мирослав Ірчан); І Алі, і Фатіма... не знали стежок і легко могли заплутатися в їх лабіринті (М. Коцюбинський).

ЗАБЛУКА́ТИ (випадково зайти, потрапити куди-небудь), ЗАБЛУДИ́ТИ, ЗАБРЕСТИ́, ПРИБЛУКА́ТИ, ПРИБЛУКА́ТИСЯ, ЗАБЛУКА́ТИСЯрідко, ЗАБЕ́ЙКАТИСЯдіал.Марійка заблукала на шкільний майдан. Там .. грались проти сонця школярі (Д. Косарик); Минулося багато вже годів, Як я поміж людьми блукаю, І от я знов додому заблудив... (С. Васильченко); І коли б забрів У незнаний край, - На новий мотив скрипку наладнай (М. Рильський); Приблукавсь панич до нашого двору оце вже світом (І. Нечуй-Левицький); І заблукався я у пущу темну, Котрій, здавалось, і кінця нема (І. Франко); Кузьмін не тутешній,.. так і дивись, що заблукає на чужій землі, забейкається у непрохідні нетрі (Ю. Збанацький). - Пор. 2. забира́тися.