ЗАБЛУДИ́ТИ (загубити правильний напрямок руху, втратити просторову орієнтацію), ЗАБЛУДИ́ТИСЯ, ЗАБЛУКА́ТИ, ЗБЛУКА́ТИрозм., ЗБЛУДИ́ТИрідко, ЗБЛУДИ́ТИСЯрідко, ЗАБЛУКА́ТИСЯрідко, ЗБЛУКА́ТИСЯрідко, ЗАПЛУ́ТАТИСЯрідко; ЗБИ́ТИСЯ, СХИ́БИТИ (зійти з правильного шляху). Сахно побачила, що вона заблудила, забрівши далеко від дому (Ю. Смолич); - Дорогу я роздивився добре, не заблуджуся (Григорій Тютюнник); Дівчина ні разу не подумала, що може заблукати в лісі, натрапити на хижих звірів (І. Ле); Довбущуки не боялися зблудити в крутих яругах і темних лісах (І. Франко); То що за диво? Чи з дороги Зблудивсь троянець-неборак? (С. Воскрекасенко); Їздовому.. Вася наказує бути обачним, не заблукатись в тумані (О. Гончар); Дивні думки бушували в моїй голові, і через них я зблукався з дороги (Мирослав Ірчан); І Алі, і Фатіма... не знали стежок і легко могли заплутатися в їх лабіринті (М. Коцюбинський).