ВЛА́ЗИТИ[УЛА́ЗИТИ] (проникати всередину чогось, лізучи повзком, протискуючись), ВЛІЗА́ТИ[УЛІЗА́ТИ], ЗАЛА́ЗИТИ, ЗАПОВЗА́ТИ. - Док.: влі́зти[улі́зти], залі́зти, заповзти́. Вовк старий не влізе до ями (прислів’я); У те ж саме вікно, у котре вкинувся скарб, улізе злодій і останню сорочку витягне (О. Стороженко); Він [пес] давно вже, ще з весни, випорпав собі яму під коморою і залазить туди під час спеки (В. Гжицький); Мовчки він заліз на піч (С. Чорнобривець); Маруся відчинила їх [двері], а вони обірвалися й упали. Заповзла досередини [хатки] (Г. Хоткевич). - Пор. 1. забира́тися.

ЗАБИРА́ТИСЯ (проникати всередину, нагору і т. ін., докладаючи зусиль), ЗАЛА́ЗИТИ, ЗАЛІЗА́ТИ, ВЛА́ЗИТИ[УЛА́ЗИТИ], ВЛІЗА́ТИ[УЛІЗА́ТИ], ВИЛА́ЗИТИ (тільки нагору). - Док.: забра́тися, залі́зти, влі́зти[улі́зти], ви́лізти. В Тоні аж серце холонуло, щоб він не зірвався, а він, по-мавп’ячому деручкий, забирався дедалі вище (О. Гончар); Залізла лисичка в курник і всіх курей передушила (казка); Вояки саме влазили на барикаду (І. Франко); З чагарників на високу кручу вилазили двоє наймолодших партизанів (О. Десняк). - Пор. 1. вла́зити.

ЗАБИРА́ТИСЯ (заходити, заїжджати куди-небудь далеко), ЗАПУСКА́ТИСЯдіал. - Док.: забра́тися, запусти́тися, опини́тися. Три дні блукали хлопці по безвихідних дебрях, по найпущих лісах. Забиралися іноді в таке, що не сподівалися й вилізти (Г. Хоткевич); Близько лісу треба йти гриби збирати, в ліс далеко запускатися лячно (С. Ковалів). - Пор. 1. заблука́ти, 2. захо́дити.

ЗАБЛУКА́ТИ (випадково зайти, потрапити куди-небудь), ЗАБЛУДИ́ТИ, ЗАБРЕСТИ́, ПРИБЛУКА́ТИ, ПРИБЛУКА́ТИСЯ, ЗАБЛУКА́ТИСЯрідко, ЗАБЕ́ЙКАТИСЯдіал.Марійка заблукала на шкільний майдан. Там .. грались проти сонця школярі (Д. Косарик); Минулося багато вже годів, Як я поміж людьми блукаю, І от я знов додому заблудив... (С. Васильченко); І коли б забрів У незнаний край, - На новий мотив скрипку наладнай (М. Рильський); Приблукавсь панич до нашого двору оце вже світом (І. Нечуй-Левицький); І заблукався я у пущу темну, Котрій, здавалось, і кінця нема (І. Франко); Кузьмін не тутешній,.. так і дивись, що заблукає на чужій землі, забейкається у непрохідні нетрі (Ю. Збанацький). - Пор. 2. забира́тися.

ЗАХО́ДИТИ (іти кудись далеко, за якусь межу або, йдучи, потрапляти далеко, не туди, куди слід), ЗАБРІДА́ТИ[ЗАБРО́ДИТИ]розм., ЗАВІ́ЮВАТИСЯфам. - Док.: зайти́, забрести́, заві́ятися. З нудьги із двору погуляти Якось, задумавшись, пішла [генеральша], Та аж за царину зайшла (Т. Шевченко); - Була я у гаях і забрела дуже далеко (Марко Вовчок); Похитав [Максим] чомусь сумовито головою і чомусь подумав, що добре було б кудись завіятись (Н. Рибак). - Пор. 2. забира́тися.

ПОЧИНА́ТИщо, з інфін. (якусь дію, роботу, процес, робити перші кроки в якійсь діяльності), РОЗПОЧИНА́ТИ, ПРИСТУПА́ТИдо чого,ЗАЧИНА́ТИ, БРА́ТИСЯза що, до чого, з інфін.,ЗАХО́ДЖУВАТИСЯ[ЗАХО́ДИТИСЯ]з інфін., без додатка,ЗАБИРА́ТИСЯз інфін., до чого,ПРИКЛАДА́ТИСЯдо чого,ПРИЛУЧА́ТИСЯдо чого,НАЛА́ГОДЖУВАТИщо, НАЛА́ДЖУВАТИщо,ВІДКРИВА́ТИщо,ПІДНІМА́ТИСЯ[ПІДІЙМА́ТИСЯ]на що,ПОРУ́ШУВАТИ[ПОРУША́ТИ]що, перев. із сл. розмова, справа, процес і т. ін., ПІДХО́ДИТИдо чого,ПІДСТУПА́ТИдо чого, розм.,ПРИСТУПА́ТИСЯдо чого, розм.,РОЗВ’ЯЗУВАТИщо, розм.,ПРИЙМА́ТИСЯза що, з інфін., розм.,ПРИМО́ЩУВАТИСЯдо чого, з інфін., розм.,ЗАПОЧИНА́ТИщо, діал.,РОЗЧИНА́ТИщо, діал.;ІТИ́[ЙТИ]з інфін.,на що,до чого (часто рухаючись); ПІДНІМА́ТИ[ПІДІЙМА́ТИ]що,ПІДНО́СИТИщо (часто у відповідь на щось). - Док.: поча́ти, розпоча́ти, приступи́ти, зача́ти, узя́тися[взя́тися], заходи́тися, забра́тися, прикла́стися, прилучи́тися, нала́годити, нала́дити, відкри́ти, підня́тися[підійня́тися], пору́шити, підійти́, підступи́ти, приступи́тися, розв’яза́ти, прийня́тися, примости́тися, започа́ти, піти́, підня́ти[підійня́ти], піднести́. - Купаємось! - каже Тоня й починає роздягатись (О. Гончар); - От нас вже зібралось чимало. Час вже розпочинати Чорну Раду, - загомонів тихо Кривоніс (І. Нечуй-Левицький); - Заплутались трошки коропи в моїй мережі.., час приступати до діла (І. Нечуй-Левицький); Хто в марті сіяти не зачинає, той про своє добро забуває (прислів’я); Дівчина здіймає кужілку і знов береться прясти (Леся Українка); Після всіх отих понаднормативних процедур директор заходжувався снідати (Ю. Збанацький); Знову заходилася розповідати про панщинукріпаччину (О. Левада); Гей, брати! Поки не пізно, Прилучаймось враз до праці (П. Грабовський); Вечеряли також під грушею, до місяця. Пробували налагодити якусь розмову, не в’язалася (С. Васильченко); Невповні розквітшії квітки ледве пахли, соловейки тільки ще своє щебетання наладжували (Марко Вовчок); Партизани кілька разів відкривали по літаках вогонь (Ю. Збанацький); Треба було вишукувати свідків умови, порушувати довголітній, сутужний процес (І. Франко); Дівчина прикидає, з якого краю їй доведеться підступати до такої розмови (М. Стельмах); До англійської мови ще дуже мало хто приступається, бояться її трудності (Леся Українка); У 1939 році гітлерівська Німеччина напала на Польщу і розв’язала війну (з підручника); Не раз приймались усі плакати. Як же дійшло до прощання з панотцем, то Черевань так і зарюмав (П. Куліш); Удруге знов примощується мати Чайченка добрить: "..а моторний, а розумний, а славний" (Марко Вовчок); Краще замовкнути, краще серцем переболіти їй, як розчинати колотнечу з дітьми! (Г. Косинка); [Дозорець:] Тепер ідіть обидва на роботу раніше від усіх. Се вам за кару! (Леся Українка); Не безслідно пройти Має те, що колись розцвітало, Що у ріднім краї піднімало бої, Що до волі людей поривало (Панас Мирний); Доста тільки, щоби чоловік показався, так молоді підносять великий крик, плачуть, голосять (Лесь Мартович).

ПІТИ́ (залишити якесь місце, товариство тощо), ПОДА́ТИСЯ, ВІДІЙТИ́, ВІДДАЛИ́ТИСЯ, ЗАБРА́ТИСЯрозм.,РЕТИРУВА́ТИСЯзаст., жарт.;ЗНИ́КНУТИ[ЗНИ́КТИ], ЩЕ́ЗНУТИ, ВИ́СЛИЗНУТИрозм.,ШУ́СНУТИрозм.,ША́СНУТИрозм.,ША́СНУТИСЯрозм.,ШМОРГНУ́ТИ[ШМОРГОНУ́ТИ]розм. (непомітно, швидко). - Недок.: іти́[йти], подава́тися, відхо́дити, віддаля́тися, забира́тися, ретирува́тися, зника́ти, щеза́ти, вислиза́ти. Першим бажанням Черкашина було встати й піти геть (Л. Дмитерко); Я - геть подався. Шалом. Навмання. Я - геть подався, стомлений од люті (В. Стус); Люди сховалися в лісі, а коли татари відійшли, вони повернулися (збірник "Легенди та перекази"); Коли Віюк віддалився, Дід обернувся до Івана (І. Франко); Соцький наказав, щоб усі забиралися з кріпості, бо надходить вечір (А. Хижняк); [Живоглядов:] Надало мені приїхати на цю вечірку... Краще буде, коли я звідсіль ретируюсь... (Ю. Мокрієв); Дід Омелько ойкав, кректав і, нарешті, зник, ніби крізь землю провалився (З. Тулуб); Діти щезають за двері (Леся Українка); Казанцев.. тихо, по-котячи вислизнув з хати (І. Нечуй-Левицький); Тільки Хима вийшла з хати, він шуснув за нею до сіней (М. Коцюбинський); - Де батько мій? - крикнув Ладимир, але Степан уже шаснув з лавки і чвалав через майдан (В. Дрозд); Не виглядів [сотник], хто з його хвіртки шморгнув (Г. Квітка-Основ’яненко).