„забирати“ синоніми, антоніми, відмінки та тлумачення слова

Інфінітив	забира́ти
	однина	множина
Наказовий спосіб
1 особа		забира́ймо
2 особа	забира́й	забира́йте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа	забира́тиму	забира́тимемо, забира́тимем
2 особа	забира́тимеш	забира́тимете
3 особа	забира́тиме	забира́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа	забира́ю	забира́ємо, забира́єм
2 особа	забира́єш	забира́єте
3 особа	забира́є	забира́ють
Активний дієприкметник

Дієприслівник
забира́ючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р.	забира́в	забира́ли
жін. р.	забира́ла
сер. р.	забира́ло
Активний дієприкметник

Пасивний дієприкметник

Безособова форма

Дієприслівник
забира́вши

АРЕШТУВА́ТИ (піддати арештові, позбавити волі), ЗААРЕШТУВА́ТИ, ЗАБРА́ТИ, УЗЯ́ТИ[ВЗЯ́ТИ]розм.;ЗАТРИ́МАТИ, ЗАДЕРЖА́ТИрозм. (перев. про випадковий або несподіваний арешт); СПІЙМА́ТИ, ПІЙМА́ТИ, ЗЛОВИ́ТИ, СХОПИ́ТИрозм.,ЗЛА́ПАТИрозм. (вислідивши, розшукавши, піддати арештові швидко, раптово). - Недок.: арешто́вувати, заарешто́вувати, забира́ти, бра́ти, затри́мувати, заде́ржувати, лови́ти, хапа́ти. Його.. арештували й відправили до повітового міста (А. Шиян); Самболотський заарештував Клима як заколотника і відправив до поліцейської дільниці (В. Логвиненко); - Де ти волочишся? - Де ж? На вулиці. Дивився, як вели Марка Гущу... наїхали й забрали (М. Коцюбинський); - І знаєш кого взяли тої ночі в Здориковій хаті? Григорія Нестеренка (І. Ле); Кількох маскарадників пощастило затримати і посадити у карцер (Ю. Смолич); Христя.. розпитувала Грицька: що їм казали, про віщо розпитували, як задержали? (Панас Мирний); - Данькові розкажи про мене.. Передай, що бачила мене й мою розвідку. Тільки скажи, що однаково їм мене не піймати (О. Гончар); Вже майже рік лютує юнак, і нездібні вороги зловити його (М. Хвильовий); Приходить старий.. сусіда дуже збентежений і каже дітям, що їх батька схопили в храмі (Леся Українка); Аж на десяту ніч добрався до якоїсь маленької станції... Там і злапали мене жандарми (Є. Кравченко).

БРА́ТИ (часто із сл. з собою - нести, вести, везти з собою, до себе), ЗАБИРА́ТИ, ЗАХО́ПЛЮВАТИ, ПРИХО́ПЛЮВАТИрозм.,ПРИХВА́ЧУВАТИрозм.,ЗАХВА́ЧУВАТИрозм.,ПІДХО́ПЛЮВАТИрозм. (брати з собою при нагоді, на всякий випадок, по дорозі і т. ін.). - Док.: узя́ти[взя́ти], забра́ти, захопи́ти, прихопи́ти, прихвати́ти, захвати́ти, підхопи́ти. Ще торік ходила вона з мамою на ниву, бачила, як мати жне, ба сама брала серп і жала! (М. Коцюбинський); Він, як тільки почув, що його забирає до міста брат, - зразу ж з цією новиною оббігав усе село (М. Зарудний); Маланка з діточками йшла пішки, лише на віз понакладала, що захопила з хати (Н. Кобринська); Бугор, одначе, не втримався, прихопив-таки кухонного ножа (О. Гончар); Погомонів [сторож] про те, про се, збирається йти: - Цю ніч я ще переночую вдома - не прихватив із собою нічого з одежини, а ночі вже холодні (С. Васильченко); Чого б таки справді вони не захватили нікого з собою? (А. Головко).

ВІДБИРА́ТИ (брати в когось що-небудь насильно), ЗАБИРА́ТИ, ВІДНІМА́ТИ, ВІДІЙМА́ТИ, ВИЛУЧА́ТИ, РЕКВІЗУВА́ТИ, ВИДИРА́ТИ, ВИРИВА́ТИ, ВИХО́ПЛЮВАТИ, ВИХВА́ЧУВАТИрозм. (перев. з рук, силоміць). - Док.: відібра́ти, забра́ти, відня́ти, відійня́ти, зага́рбатирозм.ви́лучити, реквізува́ти, ви́дерти, ви́драти, ви́рвати, ви́хопити, ви́хватити. Я відібрав у хлопців три гранати (Ю. Яновський); [Нефіса:] Тепер же Меценат не забирає ніяких наших скарбів силоміць (Леся Українка); Чи принесе Галя від тітки яку іграшку - Василь зараз відніме (Панас Мирний); [Гаркуша:] Сутяжники загарбали всю мою худобу і не зоставили мені ні кришки, ні покришки (О. Стороженко); - Директива прийшла, щоб хуторян усіх перетрусити, вогнестрільну й холодну зброю вилучити (О. Гончар); - Прошу. Сідайте. А цю штучку, - Гальванеску сердито потрусив біноклем, - я змушений реквізувати (Ю. Смолич); Видирали [пани] Коваленкові карту [голосування], пхали другу,.. але Коваленко не подався (Лесь Мартович); Маруся кинулась виривати своє відро з її рук (І. Нечуй-Левицький).

ВІДБИРА́ТИ (доводити до втрати кимось певних властивостей, якостей, почуттів і т. ін.), ЗАБИРА́ТИ, ВІДНІМА́ТИ, ВІДІЙМА́ТИ, ПОЗБАВЛЯ́ТИ. - Док.: відібра́ти, забра́ти, відня́ти, відійня́ти, позба́вити. П’яний собі розум відбирає (приказка); - Забрали силу [фабриканти], випили кров, та й став непотрібний (М. Коцюбинський); - За що в мене душу віднімаєте?.. Не можу без вашої Марусі жити! (Г. Квітка-Основ’яненко); Що залишиться їй, коли позбавить себе навіть своїх мрій? (Ірина Вільде).

ВІДБИРА́ТИ (брати назад що-небудь своє), ЗАБИРА́ТИ, ПОВЕРТА́ТИ. - Док.: відібра́ти, забра́ти, поверну́ти, відзиска́тидіал. - Пан з людей набрав, - уверне Чіпка... - У пана своє одбери (Панас Мирний); Румун.. пояснював жестами, що він хоче лише забрати з тачанки своє господарство (О. Гончар); Все, що забрав наш лютий ворог, Щоб повернути, час наспів (пісня); Він хотів назад відзискати свою страту (І. Франко).

ЗАВОЛОДІ́ТИчим (узяти собі, у своє користування, володіння), ОВОЛОДІ́ТИ, ПРИВЛА́СНИТИщо, ПРИСВО́ЇТИщо, ПОСІ́СТИщо, ЗАВЛАДА́ТИрідко, ЗАПОСІ́СТИщо,діал.; УЗЯ́ТИ[ВЗЯ́ТИ]що, ЗАБРА́ТИщо, ЗАЙНЯ́ТИщо, ЗАХОПИ́ТИщо, ЗАГРАБУВА́ТИщо, розм., ЗАГРА́БИТИщо, розм. (силою, хитрістю тощо); ЗДОБУ́ТИщо (у бою, зі зброєю); ВІДІБРА́ТИщо, ВІДНЯ́ТИщо, ЗАГА́РБАТИщо, ЗАГРЕБТИ́що, розм., ЗАГРАБА́СТАТИщо, розм., ЗГА́РБАТИщо, розм., ЗАПОПА́СТИщо, розм., ЗАЖЕ́РТИщо, розм. (привласнюючи чуже); УРВА́ТИ[УВІРВА́ТИ][ВВІРВА́ТИ]що, розм., ВІДХОПИ́ТИщо, розм., ВІДХВАТИ́ТИщо, розм. (поспіхом, раптово або якусь частину). - Недок.: заволодіва́ти, оволодіва́ти, привла́снювати, присво́ювати, посіда́ти, запосіда́ти, бра́ти, забира́ти, займа́ти, захо́плювати, здобува́ти, відбира́ти, відніма́ти, зага́рбувати, загріба́ти, гребти́, заграба́стувати, граба́стати, запопада́ти, зажира́ти, урива́ти[врива́ти], відхо́плювати, відхва́чувати. [Благонравов:] Оволодіти станцією Колокол - це значить примусити німців негайно відкотитися за річку (О. Корнійчук); Забрав [німець] і цигарки. Жадібно вихопив їх, аж кишеню в шинелі вивернув, і привласнив (І. Ле); Присвоїв мою сокиру (Словник Б. Грінченка); Пан забрав собі кращі землі.., половина села мусила брати землю на шпилях понад крутими балками (І. Нечуй-Левицький); Займайте, хлопці, займайте гору за лісом! Гору займайте! От пропадуть, пропадуть нізащо! - говорив він у розпачі (О. Довженко); Єремія захопив Хорольщину, котру вже давно королі подарували Станіславові Жолкевському, і вже там хазяйнував (І. Нечуй-Левицький); Сьомого травня наші війська здобули Сапун-гору (В. Кучер); Добре запам’ятав посол умови, що відбирали в козаків усі їх вольності й права (З. Тулуб); Через рік, в голодне сухоліття, він жалуваною грамотою загарбав біля Бугу займанщину (М. Стельмах); Багач чуже загрібає, бо своєму ліку не знає (прислів’я); - Чаплинський, підстароста черкаський, теж був сумирний,.. а сам тільки дивився, як би заграбастати сотників хутір (П. Панч); [Палажка:] А йому аби запопасти гроші (Панас Мирний); Син оженився добре, а дочку ще треба заміж віддавати. Де ж його всячини їй набрати, як не з хазяйствечка у сватів увірвати? (Л. Яновська); - Колонізація північно-східного узбережжя є лише першим кроком до не дуже віддаленої мети: відхопити Камчатку від нашої імперії (М. Стельмах). - Пор. 1. зага́рбати.

ОХО́ПЛЮВАТИкого, що (про думки, почуття, настрій, стан - повністю підкоряти чию-небудь свідомість, поглинати всю істоту), ОВОЛОДІВА́ТИким, ЗАВОЛОДІВА́ТИким, ОПАНО́ВУВАТИкого, що, ким, чим,ОБХО́ПЛЮВАТИкого, що, ОБІЙМА́ТИкого, що, ОБНІМА́ТИкого, що, ПЕРЕЙМА́ТИкого, що, ЗАХО́ПЛЮВАТИкого, БРА́ТИкого і без додатка, ЗАБИРА́ТИкого і без додатка, розм.; СПО́ВНЮВАТИ[СПОВНЯ́ТИ]кого, що, НАПО́ВНЮВАТИ[НАПОВНЯ́ТИ] кого, що, ЗАПО́ВНЮВАТИ[ЗАПОВНЯ́ТИ]що (перев. із сл. серце, душа); ОПАДА́ТИкого, ОСІДА́ТИкого, ЗАПОЛО́НЮВАТИ[ЗАПОЛОНЯ́ТИ]кого, що, ПОЛОНИ́ТИкого, що, НАЛЯГА́ТИна кого-що, ОБСТУПА́ТИкого, що, ОБСТАВА́ТИкого, що, ОКРИВА́ТИкого, що, ПОСІДА́ТИкого, що, ОБСІДА́ТИкого, що, розм., ОБЛЯГА́ТИкого, що, розм., НАСІДА́ТИна кого-що, розм., НАПОСІДА́ТИна кого-що, кого, що, розм., НАПОСІДА́ТИСЯна кого-що, розм., НАПОЛЯГА́ТИна кого-що, розм.,НАПОВЗА́ТИна кого-що і без додатка, розм. (перев. про сумні думки, почуття - гнітити); ПЕРЕПОВНЯ́ТИ[ПЕРЕПО́ВНЮВАТИ]кого, що, РОЗПИРА́ТИкого, що, РОЗПИНА́ТИкого, що (про почуття, переживання - виповнювати душу вщерть); НАЛІТА́ТИна кого, НАПЛИВА́ТИна кого-що, НАРИНА́ТИна кого і без додатка, НАХО́ДИТИна кого, розм., НАПАДА́ТИна кого, діал. кого, ПОЙМА́ТИкого, ПОНІМА́ТИкого, розм., НАКО́ЧУВАТИСЯна кого-що, розм., ПРИСТУПА́ТИдо кого-чого, розм.,ОШИБА́ТИкого, діал. (про думки, почуття, настрій, стан - раптово з’являючись, поглинати); ОБДАВА́ТИкого, що, ОБВІВА́ТИ[ОБВІ́ЮВАТИ]кого (про настрій, відчуття - раптово виникати під впливом чого-небудь);ПРОНИ́ЗУВАТИкого, що, розм., ПРОЙМА́ТИкого, що, розм., ПРОБИРА́ТИкого, ПРОХО́ПЛЮВАТИкого, що (відчуватися глибоко або протягом короткого часу); ОБГОРТА́ТИ[ОГОРТА́ТИ]кого, що,ОПОВИВА́ТИкого, що, ОБВИВА́ТИкого, що, ОБКУ́ТУВАТИ[ОКУ́ТУВАТИ]кого, що, ПОВИВА́ТИкого, СПОВИВА́ТИкого, ОБВОЛІКА́ТИкого, що (про почуття, фізичний стан - поступово підкоряти чию-небудь свідомість, поглинати всю істоту); ДОЛА́ТИкого, СКОРЯ́ТИкого, ЗМАГА́ТИкого, розм. (перев. про фізичний стан). - Док.: охопи́ти, оволоді́ти, заволоді́ти, опанува́ти, обхопи́ти, обійня́ти, обня́ти, перейня́ти, захопи́ти, взя́ти[узя́ти], забра́ти, спо́внити, напо́внити, запо́внити, опа́сти, осі́сти, заполони́ти, налягти́, обступи́ти, обста́ти, окри́ти, посі́сти, обсі́сти, облягти́, насі́сти, напосі́сти, напосі́стися, наполягти́, наповзти́, перепо́внити, розпе́рти, розіпну́ти, розп’ясти[розіп’я́сти́], налеті́ти, нали́нути, наплисти́[напливти́], напли́нути, нари́нути, найти́, напа́сти, пойня́ти, поня́ти, накоти́тися, приступи́ти, обда́ти, обві́яти, прониза́ти, пройня́ти, пробра́ти, прохопи́ти, обгорну́ти[огорну́ти], опови́ти, обви́ти, обку́тати[оку́тати], пови́ти, спови́ти, обволокти́, здола́ти, подола́ти, скори́ти, змогти́. Сон тікав, і якась тривога і недобре передчуття все більше і більше охоплювали її (Григорій Тютюнник); Нові думки і нова радість оволодівають ним (Д. Ткач); Керманичами, бачу, заволодіває неспокій (Г. Хоткевич); Дивний настрій починає опановувати мене під гомін чужої мови (С. Васильченко); Якесь давнє-давнє почування любе знов обхоплювало його (Б. Грінченко); Терпко-радісне відчуття ранку життєвого, його безконечності обіймає, бадьорить Яреська (О. Гончар); Думки одна одної неспокійніші обнімали його (Панас Мирний); Невимовне хвилювання переймало Марію (Ю. Смолич); Радість потроху захоплювала Данила (О. Копиленко); Досада брала Гната, що він не похопиться бистрим словом, як Петро (М. Коцюбинський); Наглий страх женця забрав (П. Грабовський); Спогади милі, кохані Сповнюють душу мою (О. Олесь); Радісне хвилювання наповнювало її змучене серце (А. Шиян); Якесь крихке, нетривке щастя заповнювало її серце (М. Тарновський); Усіх опав переляк (П. Панч); Велика туга осіла мою душу (Т. Шевченко); На якийсь час думка про цигарку заполонює мене всього (І. Багмут); Мені дивно, що я усе помічаю, хоч горе забрало мене цілком, полонило (М. Коцюбинський); Здогади, сумніви, мов осінній туман, налягають, обкутують його (М. Стельмах); Така журба обступила душу (О. Гуреїв); Обстала хлопця смута й гірке передчуття біди (С. Воскрекасенко); Окриває його важка туга; обгортають голову чорні думки (Панас Мирний); Думки посідали Зінька, не давали йому впокою, гнітили йому серце (Б. Грінченко); Не раз думки мене тривожні обсідали, Що зброю нікому на світі залишить (переклад М. Рильського); Тимко.. задирав голову, проводжав даленіючі косинці журавлів, і тихий смуток облягав його серце (Григорій Тютюнник); Навіть на здорові душі Сум і туга насіда (І. Франко); Захара напосідали тривожні думи (К. Гордієнко); Деколи напосідалися на нього страшні і нічим не виправдані підозри і ревнощі (Григорій Тютюнник); Якісь важкі думи наполягають на неї (І. Нечуй-Левицький); Лежить і думає Тамара. Темною хмарою наповзають важкі думи (А. Хижняк); Невимовне щастя буття переповнює серце Петрові (А. Головко); Злість розпирала його, клекотіла в грудях (І. Цюпа); І злість мене бере, та й цікавість розпинає (Остап Вишня); Цілий рій гадок і питань... налітав в його голову (І. Франко); Сум налине на хвилинку й полинний трунок в серце розіллє (Н. Забіла); Напливали здогади на душу й мучили (О. Кобилянська); Несподівано наринули спогади. Згадав своє безрадісне дитинство (В. Гжицький); Часом находила на неї меланхолійна злість (І. Ле); Її кожен раз страх нападав, як тілько зачинало грюкотіти (Панас Мирний); Холодов кидав грубі, суворі слова і, відчуваючи, як гнів поймає його, мов страшна, запаморочлива мана, намагався тамувати в собі цю хвилю почуттів (Л. Дмитерко); Уростав з того визнаття гнів його на Галю, понімав його душу (Марко Вовчок); Туга накочується на нього раптово, несподівано після симфонічних концертів у заводському клубі, на які мало хто ходить із робітничої молоді (О. Сизоненко); Стала приступать їй до серця досада (Леся Українка); Страх мене ошибав, про таке думаючи (Ганна Барвінок); І од власних згуків обдає його гарячим жахом (С. Васильченко); З узгір’я за селом розкинулося звичне і разом несподіване видовисько, що обурило, обвіяло людей гнівом (К. Гордієнко); І горда мисль пронизує мене: Так, ми мости будуємо у світі (М. Рильський); Ніколи ще не проймав її такий пекучий сором. Так ганебно розгубитися при першому ж випробуванні (Ю. Шовкопляс); Земля дрижить, гілля тріщить, рев, крик та писк по лісі, аж страх пробирає (І. Франко); Всі почуття її на мить завмерли, отупіли, щоб по хвилинній закляклості прохопити всю її істоту непереносно гострим болем (З. Тулуб); Огортає її серце якась утіха, якась весела надія душу гріє (Панас Мирний); Чорні думки оповивали молоду Лукину: одна думка сумна, а друга сумніша (І. Нечуй-Левицький); [Тетяна:] Навимовним якимсь щастям її обвиває, коли говорить він до тебе з ласкою!.. (І. Карпенко-Карий); Солодке, глибоке, безмежне потерпання - воно вже повивало мене цілого (Ю. Смолич); Дивні якісь радощі - не то сон, не то дрімота - сповивають його душу (Панас Мирний); Важка, незнана досі млость обволікла його тіло (І. Багмут); Буйко замислюється. Втома долає його (Я. Баш); Його скорив кам’яний сон (Я. Галан); Видко, втома починає і його змагати (Леся Українка).

ПОВЕРТА́ТИ (змінювати напрямок свого руху, робити поворот), ЗВЕРТА́ТИ, ВЕРНУ́ТИ, БРА́ТИрозм., ЗАБИРА́ТИрозм., СКРУ́ЧУВАТИрозм., ВОРОЧА́ТИдіал.; ПІДВЕРТА́ТИ, ЗАВЕРТА́ТИрозм., ПРИВЕРТА́ТИрозм. (підходячи, під’їжджаючи до когось, чогось); ПОВЕРТА́ТИСЯ, ОБЕРТА́ТИСЯ (в інший, протилежний бік). - Док.: поверну́ти, зверну́ти, верну́ти, узя́ти[взя́ти], скрути́ти, підверну́ти, заверну́ти, приверну́ти, поверну́тися, оберну́тися. Я повертаю в зелений ряд огородини та птиці (І. Нечуй-Левицький); Саме тут Данилові було звертати до вітряка (А. Головко); - Та куди ти, чортяка б тебе взяла, вернеш? - розлючено гримнув дядько і щосили смикнув віжками (О. Досвітній); - Як увійдеш, бери направо, третя кімната (А. Хижняк); Катер у супроводі міноносця, не доходячи молу, почав забирати ліворуч (П. Панч); Стефа бере Дарку під руку і вони скручують зразу праворуч до парку (Ірина Вільде); [Химка:] Коли так, то я й піду від вас.. [Іван:] Ні, ні... стій... не ходи. Ворочай назад! (Панас Мирний); Підвернувши до ґанку, він ледве зсунувся з мокрої конячини, геть знеможений (Я. Баш); Було, кажуть, на цьому місці велике село, що робило списи запорожцям. І коли мандрували козаки на Січ, то завертали сюди, щоб запастися списами (О. Гончар); Заходить сонце. Чумаки привертають до гіллястого дуба, запалюють огонь (В. Самійленко); Він повернувся, він мусив повернутися в протилежний бік і тихо посунув геть (В. Підмогильний); [Прісцілла:] Я піду! (Іде, але обертається, припиняючись на ході) (Леся Українка).

ТРИВА́ТИ (відбуватися протягом певного відрізку часу), ПРОДО́ВЖУВАТИСЯ, ПРОТЯГА́ТИСЯ[ПРОТЯ́ГУВАТИСЯ], ТЯГТИ́СЯ[ТЯГНУ́ТИСЯ], РОЗТЯГА́ТИСЯ[РОЗТЯ́ГУВАТИСЯ] (перев. надто довго); ТОЧИ́ТИСЯ (про дію - перев. довго); ЗАБИРА́ТИ, ЗАЙМА́ТИ (заповнювати якийсь проміжок часу). Рятування тривало до того часу, поки на поверхню моря опустилася ніч (Ю. Яновський); - Доходять чутки, - говорить він, - що анархія у прифронтовій смузі продовжується (А. Головко); Наше діло довго буде протягатися (Словник Б. Грінченка); Після важкої ночі, після страшних снів Єремії здалося, що і тепер ще протягується якийсь сон (І. Нечуй-Левицький); Обід тягся цілі години (І. Нечуй-Левицький); Біля прикордонного пункту Вільховець з неослабною силою точився бій (Н. Рибак); Навчання і спорт забирали в Ольги весь час (В. Собко); Вся подоріж морем займе 17 днів (Леся Українка). - Пор. 1. продо́вжитися.

БРАТИ	ДАВАТИ
Приймати що-н. у своє користування, (швидко) хапати.	Передавати що-н. в чуже користування, вручати.
Брати ~ давати горнятко, гроші, дитину, землю, зошит, іграшку, книгу, ліки, лопату, олівець, цукор, яблуко. Взяти що-н. з бібліотеки, від сусідів ~ віддавати до бібліотеки, сусідам. Брати ~ давати переглянути, подивитися, поїсти, почитати що-н. Брати, взяти в руки, додому, собі ~ давати в чиїсь руки, додому, кому-н. Брати, взяти ~ давати зразу, несподівано, обережно, охоче, регулярно, рідко, таємно, часто, швидко, щодня. Вирішив, захотів що-н. брати, взяти ~ давати.
Брати відпустку - йти у відпустку ~ давати відпустку - дозволяти комусь іти у відпустку; Взяти в свої руки - а) починати опікуватися; б) починати керувати ким-, чим-н. ~ дати в чиї руки - доручити комусь опікуватися кимсь; Брати зобов’язання - зобов’язуватися до чого-н. ~ давати зобов’язання - обіцяти виконати щось; Брати на глум (на сміх) - насміхатися над ким-н. ~ віддавати на глум (на сміх) - ставити в умови приниження кого-н.; Брати (взяти) перше місце - у змаганні завоювати перше місце ~ віддавати перше місце - не змогти відвоювати перше місце у змаганні; Брати приклад - наслідувати кого-н. ~ давати приклад - бути зразком для кого-н.; Брати рушники - засвататися; Брати шлюб - одружуватися ~ віддавати заміж - одружувати дочку; Брати (взяти) слово - а) виступити на зборах; б) взяти обіцянку ~ давати слово - а) дозволити виступити на зборах; б) обіцяти що-н. комусь; Брати початок (про річку, потік) - розпочинатися ~ давати початок - започатковувати; Брати уроки - учитися ~ давати уроки - учити; Ні дати ні взяти - такий самий, так само.
Думаєш дати, подумай, де взяти. Добре тому давати, хто не хоче брати, а хто бере, по душі дере (Народні прислів’я). Дає мені милий грушку Таку невеличку, А я його все йдно люблю І цілую в личко (Народні коломийки).
Брання ~ давання, забирання ~ давання, забраний ~ відданий, забирати ~ віддавати; загарбати ~ віддавати, хапати ~ віддавати

чорт (біс) [його́ (вас, тебе́ і т. ін.)] бери́ (забира́й) / візьми́ (побери́, забери́ і т. ін.). 1. лайл. Уживається для вираження незадоволення, обурення, досади з приводу чогось. [Красовська:] Ти ж як просиділа ввесь вечір маною, що й словом до його не озвалась, то, звісно, він вже годі кватирі [квартиру] наймать! [Саша:] Ну й чорт його бери! (Олена Пчілка); — Дванадцать років відбатрачив. Дванадцять з дванадцати! І круглий рік? Чорт візьми, це ж каторга! (О. Гончар); Цей безпритульний Томмі — дуже настирний Томмі: Голову всім морочить, Чорт його побери! (М. Бажан); Кудись раптом поділася властива Харкевичу ввічливість, і він крикнув: — Чорт забери, що ж я тут маю ночувати? (І. Головченко); Берд (кидається до Мічуріна і, вириваючи в нього один чемодан, перекладачеві): — Чорт вас забери! Беріть чемодани! Я вас прожену нарешті! Дайте чемодани! (О. Довженко). чорти́ вас забира́й. — Я ще… не вмер. Коліть, чорти вас забирай! (Ю. Мушкетик).

2. Уживається для вираження задоволення, захоплення ким-, чим-небудь. [Бугров:] Я живий! Чорт забирай, як я здорово біг! (І. Микитенко); Виходячи з-під акацій, Данько на ходу розмашисто тернувся обличчям по обважнілій білим калиттям гілці: — Чорт візьми, здорово пахне, еге ж? — і засміявсь (О. Гончар); — Сев, а хороше море, чорт його забери? — Коли б тільки його не змальовували синьою фарбою і красивими епітетами (Ю. Яновський).

чорт (біс) [його́ (вас, тебе́ і т. ін.)] бери́ (забира́й) / візьми́ (побери́, забери́ і т. ін.). 1. лайл. Уживається для вираження незадоволення, обурення, досади з приводу чогось. [Красовська:] Ти ж як просиділа ввесь вечір маною, що й словом до його не озвалась, то, звісно, він вже годі кватирі [квартиру] наймать! [Саша:] Ну й чорт його бери! (Олена Пчілка); — Дванадцать років відбатрачив. Дванадцять з дванадцати! І круглий рік? Чорт візьми, це ж каторга! (О. Гончар); Цей безпритульний Томмі — дуже настирний Томмі: Голову всім морочить, Чорт його побери! (М. Бажан); Кудись раптом поділася властива Харкевичу ввічливість, і він крикнув: — Чорт забери, що ж я тут маю ночувати? (І. Головченко); Берд (кидається до Мічуріна і, вириваючи в нього один чемодан, перекладачеві): — Чорт вас забери! Беріть чемодани! Я вас прожену нарешті! Дайте чемодани! (О. Довженко). чорти́ вас забира́й. — Я ще… не вмер. Коліть, чорти вас забирай! (Ю. Мушкетик).

2. Уживається для вираження задоволення, захоплення ким-, чим-небудь. [Бугров:] Я живий! Чорт забирай, як я здорово біг! (І. Микитенко); Виходячи з-під акацій, Данько на ходу розмашисто тернувся обличчям по обважнілій білим калиттям гілці: — Чорт візьми, здорово пахне, еге ж? — і засміявсь (О. Гончар); — Сев, а хороше море, чорт його забери? — Коли б тільки його не змальовували синьою фарбою і красивими епітетами (Ю. Яновський).

чорт (біс) [його́ (вас, тебе́ і т. ін.)] бери́ (забира́й) / візьми́ (побери́, забери́ і т. ін.). 1. лайл. Уживається для вираження незадоволення, обурення, досади з приводу чогось. [Красовська:] Ти ж як просиділа ввесь вечір маною, що й словом до його не озвалась, то, звісно, він вже годі кватирі [квартиру] наймать! [Саша:] Ну й чорт його бери! (Олена Пчілка); — Дванадцать років відбатрачив. Дванадцять з дванадцати! І круглий рік? Чорт візьми, це ж каторга! (О. Гончар); Цей безпритульний Томмі — дуже настирний Томмі: Голову всім морочить, Чорт його побери! (М. Бажан); Кудись раптом поділася властива Харкевичу ввічливість, і він крикнув: — Чорт забери, що ж я тут маю ночувати? (І. Головченко); Берд (кидається до Мічуріна і, вириваючи в нього один чемодан, перекладачеві): — Чорт вас забери! Беріть чемодани! Я вас прожену нарешті! Дайте чемодани! (О. Довженко). чорти́ вас забира́й. — Я ще… не вмер. Коліть, чорти вас забирай! (Ю. Мушкетик).

2. Уживається для вираження задоволення, захоплення ким-, чим-небудь. [Бугров:] Я живий! Чорт забирай, як я здорово біг! (І. Микитенко); Виходячи з-під акацій, Данько на ходу розмашисто тернувся обличчям по обважнілій білим калиттям гілці: — Чорт візьми, здорово пахне, еге ж? — і засміявсь (О. Гончар); — Сев, а хороше море, чорт його забери? — Коли б тільки його не змальовували синьою фарбою і красивими епітетами (Ю. Яновський).

чорт (біс) [його́ (вас, тебе́ і т. ін.)] бери́ (забира́й) / візьми́ (побери́, забери́ і т. ін.). 1. лайл. Уживається для вираження незадоволення, обурення, досади з приводу чогось. [Красовська:] Ти ж як просиділа ввесь вечір маною, що й словом до його не озвалась, то, звісно, він вже годі кватирі [квартиру] наймать! [Саша:] Ну й чорт його бери! (Олена Пчілка); — Дванадцать років відбатрачив. Дванадцять з дванадцати! І круглий рік? Чорт візьми, це ж каторга! (О. Гончар); Цей безпритульний Томмі — дуже настирний Томмі: Голову всім морочить, Чорт його побери! (М. Бажан); Кудись раптом поділася властива Харкевичу ввічливість, і він крикнув: — Чорт забери, що ж я тут маю ночувати? (І. Головченко); Берд (кидається до Мічуріна і, вириваючи в нього один чемодан, перекладачеві): — Чорт вас забери! Беріть чемодани! Я вас прожену нарешті! Дайте чемодани! (О. Довженко). чорти́ вас забира́й. — Я ще… не вмер. Коліть, чорти вас забирай! (Ю. Мушкетик).

2. Уживається для вираження задоволення, захоплення ким-, чим-небудь. [Бугров:] Я живий! Чорт забирай, як я здорово біг! (І. Микитенко); Виходячи з-під акацій, Данько на ходу розмашисто тернувся обличчям по обважнілій білим калиттям гілці: — Чорт візьми, здорово пахне, еге ж? — і засміявсь (О. Гончар); — Сев, а хороше море, чорт його забери? — Коли б тільки його не змальовували синьою фарбою і красивими епітетами (Ю. Яновський).

кат його́ (її́) [ма́му] бери́ (забира́й) / взяв (побра́в, забра́в). 1. лайл. Уживається для вираження досади з приводу чогось, незадоволення ким-, чим-небудь. — Ага! От чого мені шкода, кат би його взяв,— піджака загубив (О. Довженко); — Такий вовчисько, кат би його побрав. Жаль, що немає рушниці (Ю. Збанацький).

2. Уживається для вираження зневажливого ставлення до кого-, чого-небудь, незадоволення ким-, чим-небудь. “Хазяї, кат його маму бери”,— сам не знає на кого сердиться [Левко], різко б’є віжками по конях (М. Стельмах). кат його́ ві́зьме. Знають [Івана], кат його не візьме, допік він їм, майстрам, ще будучи фабзайцем (О. Гончар).

3. Уживається для вираження примирення, вимушеної згоди з чимось; нехай буде так, як є. Теличка залишається вдома. Заберуть [німці], кат її бери, не доїться. А корову відвести на Василів кут, до далекої рідні (Григорій Тютюнник).