СКНА́РА (надміру скупа, жадібна людина), СКУПИ́Й, СКУПА́Ррідше, СКУПІ́Йрідше, СКУПЕРДЯ́ГАпідсил. розм., СКУПЕРДЯ́Йпідсил. розм., СКУПЕРДЯ́підсил. розм., СКУПЕ́НДРА[СКУПИ́НДРА]підсил. розм., СКУПЕНДРЯ́ГА[СКУПИНДРЯ́ГА]підсил. розм., СКУПЕРДЯ́КАпідсил. розм., СКУПИ́НДЯ́підсил. розм., ЖАДНЮ́ГАпідсил. розм., ЖАЛЮ́ГАпідсил. розм., ЖИ́ЛАпідсил. розм., ЗАГНИ́БІДАпідсил. фам., СКНИ́РАдіал.; ЖМИ́КРУТрозм. (скупа й жорстока людина). Скупий був небіжчик. Жмикрут! Скнара! Все життя недоїдав і складав гроші (Ю. Мокрієв); Скупий складає, а щедрий споживає (прислів’я); Його і його жінку називали скупарями (О. Кобилянська); - Скупердяга був багатій і скажений. Від зорі до зорі ганяв нас на роботі, а годував глевтяком і кандьором (В. Минко); - До чого ж скупердяй [Стецько] проклятущий, - звернувся Климко до Михайлика (О. Ільченко); А до отсеї поганої руїни, до того скупиндряги попа, то так припадає, як до рідного батька (І. Франко); Кажу вам, що везе на батьківщину багату кожум’яківну і скупердяку тестя (Ганна Барвінок); Земелька ся була Латинська, Завзятий цар в ній був Латин, Старий скупиндя (І. Котляревський); - Він, дядько, нівроку загнибіда - скупенький у мене (М. Стельмах).