ЖИТЛО́ (приміщення, призначене для життя людей), ОСЕ́ЛЯ, ПОМЕ́ШКАННЯ, ДІМ, ДОМІ́ВКА, ХА́ТА, ПОРІ́Г (перев. з означ.), ГОСПО́ДА, ЛІ́ГВИЩЕрозм.,ДО́МАрозм.,МЕ́ШКАННЯдіал.,ЖИТВО́діал.,СЕЛИ́ТЬБАзаст.;ХАТИ́НА (перев. невелике, убоге); НОРА́зневажл. (тісне, темне); АПАРТАМЕ́НТИ (надто просторе).Світле, чисте, життєрадісне житло прикрашує й облагороджує наш побут (Я. Качура); Навіщо у старій та вогкій хаті жити, коли є нова, суха, простора та ясна оселя? (Л. Яновська); Набрали хлопців до бригади, дали їм сяке-таке помешкання (О. Лупій); Радісні вигуки наповнили дім (Ю. Смолич); Подано автомобілі - розвезти акторів по домівках (Ю. Яновський); Покинула знову хату, Синову господу (Т. Шевченко); - Прощайте, рідні пороги, де походжали мої ноги! (І. Нечуй-Левицький); Андрій, відколи жив, не бачив такого поганого мешкання (І. Франко); Хата здалася Христі великим льохом, а не людським житвом (Панас Мирний); - Де ті людські селитьби, де той народ, що.. оселяв колись родючу землю (М. Коцюбинський); Коли Свиридович вигнав татарку до хатини в садку, баба Палажка обурилася. - От собака! Жінці родити час, а він її з хати жене до того чортового лігвища (З. Тулуб); Озлився [дід Маківка] на весь світ, заперся у своїй норі і довго не виходив (М. Чабанівський); Тут було побудовано дачі обласного керівництва.. розкіш апартаментів доморощеного панства по-особливому сприймається на тлі убозтва державної наукової установи (з журналу). - Пор. 1. барлі́г, халу́па.

ЖИТЛО́ (взагалі місце для перебування, проживання), КУТО́Крозм.,КУТрозм.,ХА́ТАрозм.,ДАХрозм.,ПОКРІ́ВЛЯрозм.,СТРІ́ХАрозм.,ГНІЗДО́розм.,КУБЛО́розм.,КИШЛО́розм.рідше,ЗА́ХИСТрідше.Житло і харчі коштуватимуть їй тут тільки трохи більше ста карбованців (П. Козланюк); Бодай ніхто не дочекав в чужім кутку сидіти (приказка); Ми жебраки, Нещасні, без кута, без кусня хліба! (І. Франко); Смеркло. - Збирайтеся, бабо, - каже мама, - та йдіть шукати хати на ніч, а то пізно буде (М. Коцюбинський); Кидав я мій рідний дах, щоб інше десь шукати долі (Я. Щоголів); І постає в уяві рідна стріха (О. Ющенко); Тож сам собі будиночок поставив, Що в Малині був за гніздо йому (М. Рильський); Тато жартував, що це вже, певно, останнє його кубло (П. Дорошко); Батько розказував, що колись.. ще тут розбійники жили, кишло їх у цьому яру було (Б. Грінченко); Бралося далеко за північ. Позасинали люди по своїх теплих захистах (Панас Мирний). - Пор. 1. приту́лок.

ПРИТУ́ЛОК (місце, де можна перебути певний час, відпочити, розважитися тощо), ПРИСТАНО́ВИЩЕ, ПРИ́СТАНЬперев. поет., ПРИЧА́Лперев. поет., ПРИСТА́НИЩЕрозм.,ПРИСТАНО́ВИСЬКОрозм., ОСІ́ДОКрозм., ОБИ́ТЕЛЬзаст., поет., ПРИХИ́ЛИЩЕзаст., ПРИЮ́Тзаст., ЗАБІ́Гзаст., ПРИТУ́ЛИСЬКОдіал., ПРИ́ВІДдіал., ПРИТИ́Ндіал., ПРИ́ШИБдіал.Четвертий день я лежу в полковому лазареті - останньому притулку гнаних і невиспаних.. страдників з голими мізками (Ю. Андрухович); І лишилася з Тересем тільки сестра й дочка Іринка. Юнаки обрали його дім своїм пристановищем (Т. Масенко); [Гайворон:] Поїдеш? [Курінний:] Тут мені робити нічого... [Гайворон:] Знову будеш шукати якоїсь пристані? (М. Зарудний); Хай іншим тихі пристані й причали У снах ввижаються,- а Ви ніде Легкого не шукаєте спокою (М. Рильський); І довелось колись мені В чужій далекій стороні Заплакать, що немає роду, Нема пристанища, господи! (Т. Шевченко); За Бахчисараєм є християнське село Мангуш, може, там знайдеш собі пристановисько (Р. Іваничук); - Ось як впишусь до старечого цеху в Миргороді та знайду осідок - візьму учня (Ф. Бурлака); Він вайлуватий, не дуже говіркий, хоч іноді різкий на слово, безтямно закоханий в ліси і в книги, молодий аспірант, якому пророчили тиху наукову обитель (С. Журахович); А як поставимо хату, то все-таки буде хоч абияке прихилище (Словник Б. Грінченка); Один доброзичливий дядько підхопив його одного разу, самотнього, посадовив на воза й довіз аж до міста. - Оце, хлопче, тут тобі станція,- сказав він до Альоші. - Приют (І. Микитенко); Мала [дівчина] з якихось причин втратила дах над головою і тепер шукає собі притулиська на ніч (Ірина Вільде); - Мене всі прочани знають з усього світу, я їм усім даю привід у Києві (І. Нечуй-Левицький); Смутні думки летять у невідомий край, а за ними рветься й душа, бо нема для неї притину на землі (О. Стороженко); Була вже ніч, а він, голодний і без грошей, не знав, куди податись, де знайти собі пришиб, хоч гинь (переклад М. Лукаша). - Пор. 2. житло́.

ХАЛУ́ПА (невелика убога житлова будівля, злиденна хата), ХАЛУПЧИ́НА, ХАЛАБУ́ДА, ХИ́ЖАрозм., БУ́ДА діал., ЦЮ́ПАдіал., БУРДЕ́Й[БУРДІЙ]діал.; ПРИ́ХАТОКзаст. (невелика хата). В напівтемряві халуп, при кволих каганцях, жінки задумливо пряли свої мички (І. Микитенко); До земляної стінки, як гриб до пенька, притулилася древня халупчина (Ф. Бурлака); Ціла метка невеличких халабуд, густо обвитих диким виноградом, чорнілася своїми входами (Панас Мирний); Крита була хижа не залізом, як усі, навіть найбідніші будиночки на околиці, а ґонтом - замшілим, зеленим, як моріжок (Ю. Смолич); Поле й поле, посередині буда, соломою крита, там міх для спання, там лантухи на гичку.. Буревій, дощ, злива - буда сховає. Володько сам ставив крокви, збивав лати (У. Самчук); В цюпі, де жили Лімбахи, було темно, брудно та непривітно (І. Франко); Своєрідним типом житла в горах були курні хати - бурдеї, в яких жила селянська біднота (з журналу); Повернувся Андрійко, хотів непомітно прошмигнути до прихатка, та помітила бабуся, напустилася, що допізна десь вештався (П. Кочура). - Пор. 1. житло́.