-1-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив желіпа́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   желіпа́ймо
2 особа желіпа́й желіпа́йте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа желіпа́тиму желіпа́тимемо, желіпа́тимем
2 особа желіпа́тимеш желіпа́тимете
3 особа желіпа́тиме желіпа́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа желіпа́ю желіпа́ємо, желіпа́єм
2 особа желіпа́єш желіпа́єте
3 особа желіпа́є желіпа́ють
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
желіпа́ючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. желіпа́в желіпа́ли
жін. р. желіпа́ла
сер. р. желіпа́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
желіпа́вши

Словник синонімів

КРИЧА́ТИ (говорити, вимовляти з криком, дуже голосно розмовляти), РЕПЕТУВА́ТИрозм.,ЗІПА́ТИрозм.,ЗИ́КАТИрозм.,НАДРИВА́ТИСЯрозм.,НАДСА́ДЖУВАТИСЯрозм.,ГАЛА́КАТИ[ГАЛА́ЙКАТИ]діал.,ГАЛАЙКОТА́ТИ[ГАЛАЙКОТІ́ТИ]підсил. діал.,ЖЕЛІПА́ТИдіал.,ФУ́КАТИдіал.;ВОЛА́ТИ (щосили, перев. закликаючи допомогти, попереджуючи про щось тощо); ГОРЛА́ТИрозм.,ГОРЛА́НИТИрозм.,ГОРЛОПА́НИТИрозм.,ГАЛАСА́ТИдіал. (на все горло); ЛЕМЕНТУВА́ТИ, ЛЕМЕНТІ́ТИ (перев. від болю, страху, горя); ГРИ́МАТИ, ГРИМІ́ТИрозм. (звертатися до когось підвищеним тоном з докорами); ГА́РКАТИрозм.,ГАРКОТІ́ТИпідсил. розм. (різко й уривчасто); РИ́КАТИрозм.,РИЧА́ТИрозм. (звертатися до когось грубим, злим, роздратованим голосом); ЗО́ЙКАТИ, ЙО́ЙКАТИ (перев. з плачем); ПОРОЩА́ТИ[ПОРОЩИ́ТИ]розм. (швидко й голосно); ВИЩА́ТИ, ВЕРЕЩА́ТИрозм. (пронизливо, різко). - Док.: кри́кнути, закрича́ти, скрича́ти, прокрича́ти, крикону́типідсил.зарепетува́ти, прорепетува́ти, зіпну́ти, зіпо́ну́ти підсил.зи́кнути, желіпну́ти, фу́кнути, завола́ти, загорла́ти, загорла́нити, залементува́ти, гри́мнути, га́ркнути, гаркону́типідсил.ри́кнути, зо́йкнути, йо́йкнути, ви́снути, вере́сну́ти[вере́скну́ти]. - Яке право ти маєш зо мною биться? - кричав отаман (І. Нечуй-Левицький); [Бичок (до Мартина):] Та вгамуйся, не репетуй, ходім у господу, там і гроші дам (М. Кропивницький); [Секлета:] Ах ти, харцизнику! Ти ще сміятися здумав? [Голохвостий:] Та не зіпайте так, бо всіх кожум’яцьких собак збентежите! (М. Старицький); - А цитьте ви!Слухать! - зикнув з усієї сили старшина (Б. Грінченко); П’ять-шість дужих чоловічих голосів надривалися, щоб перекричати один одного (Л. Яновська); - Соромно, батьку, - надсаджувався Грицько (З. Тулуб); Молодь, галакаючи, юрбою виходить на греблю (М. Стельмах); - Годі, хлопці, галайкати! (з газети); - Благословіть колядувати! - одно желіпає Ївга (Панас Мирний); - Ромка, куди ти дивишся! - фукає на мене панна, коли я зустрінусь очима з поглядом якогось молодого чоловіка (І. Франко); - Пильнуй! - волав хтось басом (Н. Рибак); - Стій! - дедалі більше відстаючи, горлав обозний (О. Ільченко); Клаповухий Ілько сплигує долу і щосили горланить: - Агей, баби, хто хоче закропитись!.. (Є. Гуцало); - Я, - горлопанить [Лупатий], - ваша держава!.. Я - влада!.. Годуйте, шануйте... (О. Ковінька); Ауер підняв ногу і штовхнув Пальоху на підлогу. - Не знаєш! - галасав він несамовито і товкся по своїй жертві (А. Хижняк); - Ти ж дивися! Ти ж тримайся, Павлику! - лементувала молода так, наче найбільша небезпека зараз загрожувала саме її Павлику (Є. Гуцало); - Стій! Стій, кажу! Чого цураєшся, як прокаженого? - гукнув сотник біля першого ж двору... - Такого як лякатися, боронь Боже, пане козаче... - лементіла дівчина (І. Ле); - Ти знов за своє, - гримає на Тоню батько (О. Гончар); Як лютий звір, ухопив його за піджак Федька і гаркнув: - Віддай, іроде! Не твоє!!! (Є. Кравченко); Він бився в руках і хрипло рикав огидну лайку (А. Головко); - Атайді! - ричав здатчик (Г. Хоткевич); - Ти обманюєш мене! Скажи, чого ти прийшов сюди? - раптом зойкнула вона (М. Стельмах); - Ой, а що ж там нового? - йойкнув господар. - Адже шальварок я відробив (І. Франко); - Мовчать, прескверна пащекухо, - Юнона злобно порощить (І. Котляревський); - Ти підеш мені зараз! - вищала вона тонким голосом (М. Коцюбинський); І кричить, верещить, проти діда не мовчить (Словник Б. Грінченка). - Пор. вигу́кувати.
ПЛА́КАТИ (лити сльози з горя, від болю тощо), РЮ́МАТИрозм.,РЮ́МСАТИрозм.,СЛИ́НИТИзневажл.,НЮ́НИТИзневажл.,НЮ́НІ РОЗПУСКА́ТИ зневажл.,СКВИ́РИТИдіал.,СКВИ́РИТИСЯдіал.;РИДА́ТИ, РЕВІ́ТИрозм.,РЕВТИ́розм.,ВИ́ТИрозм.,РОЗЛИВА́ТИСЯрозм.,ЖЕЛІПА́ТИдіал. (голосно, гірко); ГОЛОСИ́ТИ, ЗАВО́ДИТИ, ТУЖИТИ (голосно, приказуючи); ПХИ́КАТИ, ПХИ́НЬКАТИ, КВИЛИ́ТИ, ХНИ́КАТИрозм.,СКІ́МЛИТИрозм.,СКАВУЧА́ТИрозм.,СКАВУЛІ́ТИрозм.,СКИ́ГЛИТИрозм.,КВИ́СНУТИдіал. (тихо, жалібно); СХЛИ́ПУВАТИ, ХЛИ́ПАТИрозм.,ВІДХЛИ́ПУВАТИрозм. (з хлипанням);КУВА́КАТИрозм. (про немовлят). Отак цілісіньку нічку рюмали, і я з ними; сижу та плачу (О. Стороженко); - Ну, годі рюмсати. До моїх похоронів ще далеко... - То я з радості плачу, що очуняв ти, братику (І. Цюпа); - Вона й тепер слинить, ну й хай слинить. Подумаєш - жіночі сльози! (Ю. Збанацький); - Нюниш, - ніби радісно констатував дідок, - за мамою скучив (Н. Рибак); [Галька (крізь сльози):] Я не хочужити у панів! (Плаче). [Савка:] Ну, Галочко, годі! Не годиться комсомолці нюні розпускати (Я. Мамонтов); - А мені? - сквирив Петрик. - Купи й мені шаблю (З. Тулуб); Тільки й мовчить [дитина], як лазить, а як на руки, - і почне сквиритись (Словник Б. Грінченка); О, не ридай, моя старенька, твій син повернеться назад! (В. Сосюра); Налякані діти починали ревіти, жінки їх гамували і витирали сльози руками (М. Коцюбинський); Настя сиділа в сінях.. і ревла, аж коса тремтіла (С. Васильченко); Вона сліз своїх не впиняла, розливалася, - хотіла, щоб він.. її розважив, стишив (Марко Вовчок); Невеличку дівчинку Маринку, що желіпала на всі хати, Христя узяла на руки, носила, шикала, дзенькала у вікно, - ніщо не помагало (Панас Мирний); Ліна підсадовила її на грушу, а тоді не хотіла знімати. І Зінка злякалася, пхикала, просилася (Ю. Мушкетик); Дитина пхинькає, зривається на крик (А. Дімаров); Ген там, на могилі, хрест Божий стоїть, Під ним рано й вечір матуся квилить (Є. Гребінка); Від шуму прокидається Валя й починає хникати (В. Гжицький); Зігрівшись трохи, вже й не кричало [немовля], а тільки скімлило (О. Ільченко); Лягла [Фатьма] в холодку од сонця, гризла сирий овоч і хлипала-скавучала, як щеня (Ю. Яновський); - Лише Бог один знає, як я не раз із голоду скавуліла! (О. Кобилянська); Малеча скиглила в темряві, й матері ніяк не могли їх ні приспати, ні забавити (А. Головко); Цілу ніч кволився, квиснув Лаврик (І. Вирган); Він уже виплакав свої сльози - схлипував (Г. Косинка); Мирослава хлипала голосно, втираючи рясні сльози, що котились по її лиці (І. Франко); Хлоп’ятко Простягає рученята Та кувака істихенька (І. Манжура). - Пор. 1. голоси́ти, 1. плач.