-1-
дієслово доконаного виду
[розм.]

Словник відмінків

Інфінітив жбурну́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   жбурні́мо, жбурні́м
2 особа жбурни́ жбурні́ть
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа жбурну́ жбурнемо́, жбурне́м
2 особа жбурне́ш жбурнете́
3 особа жбурне́ жбурну́ть
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. жбурну́в жбурну́ли
жін.р. жбурну́ла
сер.р. жбурну́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
жбурну́вши

Словник синонімів

КИ́НУТИкого, що (помахом руки, рук змусити летіти, падати або змусити летіти з метою влучити в когось, щось і т. ін.), МЕТНУ́ТИ, ШПУРНУ́ТИрозм.,ЖБУРНУ́ТИрозм.,ЖБУ́РИТИрозм.,ШВИРГНУ́ТИрозм.,ШВИРГОНУ́ТИпідсил.розм.,ШВА́РКНУТИрозм.,ШВАРКОНУ́ТИпідсил.розм.,ХРО́ПНУТИрозм.,БРИ́ЗНУТИрозм.,ШВАРНУ́ТИдіал.,ПОШПУ́РИТИрозм.,ПОШПУРНУ́ТИрозм.,ШПУ́РИТИдіал.,ПОПЕ́РТИфам.,ПОТИ́РИТИфам.,ПОТУ́РИТИдіал.,ПОПУ́ДИТИдіал. (рвучко, різко, з силою); ПОСЛА́ТИ, ЗАПУСТИ́ТИрозм.,УТИ́РИТИ[ВТИ́РИТИ]розм. (в когось, щось); ВЕ́РГНУТИ[ВЕ́РГТИ]розм. (з силою, щось важке); БЕБЕ́ХНУТИрозм. (щось важке перев. додолу); ЛЯ́ПНУТИрозм. (з коротким різким звуком); ПЛЮ́ХНУТИрозм.,ШУБО́ВСНУТИрозм. (перев. на щось або в щось рідке); УКИ́НУТИ[ВКИ́НУТИ], УВЕ́РГНУТИ[ВВЕ́РГНУТИ]розм.,УВЕ́РГТИ[ВВЕ́РГТИ]розм. (всередину чогось). - Недок.: ки́дати, ки́датисячиммета́ти, шпурля́ти, шпурля́тисячимжбурля́ти, жбурля́тисячимшвирга́ти, швирга́тисячимшпуря́ти, посила́ти, запуска́ти, ве́ргати, ве́ргнути, вергти́, ля́пати, плю́хати, укида́ти[вкида́ти], вверга́ти[уверга́ти]. Карпо ухопив грудку глини й кинув униз (Панас Мирний); Октав Пігловський спритно метнув на шинквас півкарбованця (М. Стельмах); Марина так шпурнула миску, що мало не розбила (Грицько Григоренко); Гнатюк щосили жбурнув амбразурі в пащу свою важку ношу, круглий камінь (Я. Качура); Кудлатий жонглер.. жбурив глядачам кілька барвистих опук (О. Ільченко); Тимко швиргонув занозу на землю (Григорій Тютюнник); Клим Овчарук раптом щосили шваркнув своєю безкозиркою об днище тачанки (Ю. Смолич); Як глянув [Олексій] на свій портрет, здоймив його з стіни і хропнув об землю (П. Куліш); Як бризне [писар] шапку об землю (Г. Квітка-Основ’яненко); Коли Юрішкові донесли, що Марусяк вислизнув у нього межи пальці, - шварнув крисанев об землю і, завиваючи, як вовк, топтав її ногами (Г. Хоткевич); Івашко згадав про останню гранату і пошпурив її назустріч німцям (П. Панч); Та й шпурив [цар] острий палаш молодцеві у грудь (Ю. Федькович); Вона налапала під ногами палицю та й поперла нею на курей (І. Нечуй-Левицький); Білявий Габелок потурив свинку [дерев’яну кульку] на Василя (Панас Мирний); Хтось попудив англійську гранату, та не влучив у темряві у вікно (О. Гончар); Ольга Коршунова послала в поле диск (В. Собко); Багіров вирвав чеку, відхилив двері і запустив у них гранату (О. Гончар); [Ничипір:] Нечиста сила на все підводить. Чи випив там чоловік чарку, чи не випив, а вже воно тебе втирить у калюжу (Б. Грінченко); Костянтин розсміявся, вергнув книжечку на стіл (А. Кримський); Як бебехнув його на землю (Словник Б. Грінченка); Вийнявши з бокової кишені обтріпану колоду карт, ляпнув її на стіл (Григорій Тютюнник); Розвідники швидко підхопили свій невеличкий плотик, плюхнули його у воду (С. Голованівський); Петро зняв з собаки мотузку. Потім він і Платон, взявши за лапи Османа, розгойдали його й шубовснули в озеро (Ю. Збанацький); Вона ледве встигла вкинути йому в кишеню два пиріжки (О. Гуреїв). - Пор. бу́хнути.

Словник фразеологізмів

ки́дати (шпурля́ти, жбурля́ти і т. ін.) / ки́нути (шпурну́ти, жбурну́ти і т. ін.) камінці́ (камінця́, гру́дкою і т. ін.) в горо́д кого, чий. Зачіпати кого-небудь словами, розмовами, натякаючи на щось. — Оце жінка. Вогонь! — підморгували, пересміювались у гурті, не зле кидаючи камінці у город чоловіка (Я. Баш); Олеся догадалась, що Онися шпурляла грудкою просто таки в їх город, схопилась з стільця і почала ходити по світлиці (І. Нечуй-Левицький); — Це він [Сохацький] жбурнув камінця в мій город! — сміючись, пояснила його дружина (Л. Дмитерко). ка́мінь ки́нуто в огоро́д. Він добре втямив, що камінь кинуто в його огород, одначе стерпів і вдержав гнів (І. Нечуй-Левицький).

ки́дати (шпурля́ти, жбурля́ти і т. ін.) / ки́нути (шпурну́ти, жбурну́ти і т. ін.) камінці́ (камінця́, гру́дкою і т. ін.) в горо́д кого, чий. Зачіпати кого-небудь словами, розмовами, натякаючи на щось. — Оце жінка. Вогонь! — підморгували, пересміювались у гурті, не зле кидаючи камінці у город чоловіка (Я. Баш); Олеся догадалась, що Онися шпурляла грудкою просто таки в їх город, схопилась з стільця і почала ходити по світлиці (І. Нечуй-Левицький); — Це він [Сохацький] жбурнув камінця в мій город! — сміючись, пояснила його дружина (Л. Дмитерко). ка́мінь ки́нуто в огоро́д. Він добре втямив, що камінь кинуто в його огород, одначе стерпів і вдержав гнів (І. Нечуй-Левицький).

ки́дати (шпурля́ти, жбурля́ти і т. ін.) / ки́нути (шпурну́ти, жбурну́ти і т. ін.) камінці́ (камінця́, гру́дкою і т. ін.) в горо́д кого, чий. Зачіпати кого-небудь словами, розмовами, натякаючи на щось. — Оце жінка. Вогонь! — підморгували, пересміювались у гурті, не зле кидаючи камінці у город чоловіка (Я. Баш); Олеся догадалась, що Онися шпурляла грудкою просто таки в їх город, схопилась з стільця і почала ходити по світлиці (І. Нечуй-Левицький); — Це він [Сохацький] жбурнув камінця в мій город! — сміючись, пояснила його дружина (Л. Дмитерко). ка́мінь ки́нуто в огоро́д. Він добре втямив, що камінь кинуто в його огород, одначе стерпів і вдержав гнів (І. Нечуй-Левицький).