УДА́РИТИ[ВДА́РИТИ]у що, по чому, об що, чим (зробити удар по якомусь предмету, по чому-небудь), БА́ХНУТИрозм., БАБА́ХНУТИпідсил. розм., БЕБЕ́ХНУТИпідсил. розм., БУ́ХНУТИрозм., БА́ЦНУТИрозм., ГА́КНУТИрозм.; ГА́ХНУТИпідсил. розм., ЖА́ХНУТИпідсил. розм.,ГЕ́ПНУТИпідсил. розм., УГАТИ́ТИ[ВГАТИ́ТИ]підсил. розм., ХРЬО́ПНУТИрозм.,ХРЯ́ПНУТИрозм.,ХРЯ́СНУТИрозм.,УЖА́РИТИ[ВЖА́РИТИ] підсил. розм., ШВАРНУ́ТИрозм., ШВА́РКНУТИрозм., ШВАРКОНУ́ТИрозм., ШКВА́РКНУТИ[ШКВАРНУ́ТИ]розм. (з силою); ЛЯ́СНУТИ, ЛУ́СНУТИрозм., ДЗИ́ЗНУТИ[ДЗИ́ҐНУТИ]розм., СВИ́СНУТИрозм., ЦЮ́КНУТИрозм. (утворюючи при цьому дзвінкий, свистячий і т. ін. звук). Залізний болт з брязком ударив у віконницю (М. Коцюбинський); - З чого ж починати? - вдарив Денис по молодому дубкові сокирою (Григорій Тютюнник); Матрос вихопився і вмить опинився біля вихідних дверей. Він бахнув у них ногою - і вони тріснули надвоє (О. Досвітній); Бацне [учитель] школярською головою об дошку.. і, як грудку, викине хлопця в сіни (Д. Бедзик); Він з досади так гакнув по зубилу, що молоток зіскочив і боляче вдарив його в руку (О. Бойченко); Не було замків перед Довбушевою силою. Він гахнув усім тілом, усією вагою в двері, й вони зіскочили з петель (Г. Хоткевич); Шкода моєї шапки: як угатить [жандарм] кольбою по шапці та й розпоре (Лесь Мартович); Аркадій підвівся, витяг з кишені пачку грошей і недбало ляснув паперами об стіл (О. Копиленко); Покуштує [Валя] малини, надкусить кислу сливу і лусне нею об дерево (С. Васильченко); Куля дзизнула в камінь (П. Загребельний); Вона вскочила в Лаврінову хату, вхопила кочергу та й свиснула нею по купі горшків, що сохли на лаві (І. Нечуй-Левицький); Цюкнув [Іван Ілліч] вістрям своєї залізної палиці об підлогу (Є. Гуцало). - Пор. 1. би́ти, 2. би́ти, 1. поби́ти.

УДА́РИТИ[ВДА́РИТИ]у що, по чому, об що, чим (зробити удар по якомусь предмету, по чому-небудь), БА́ХНУТИрозм., БАБА́ХНУТИпідсил. розм., БЕБЕ́ХНУТИпідсил. розм., БУ́ХНУТИрозм., БА́ЦНУТИрозм., ГА́КНУТИрозм.; ГА́ХНУТИпідсил. розм., ЖА́ХНУТИпідсил. розм.,ГЕ́ПНУТИпідсил. розм., УГАТИ́ТИ[ВГАТИ́ТИ]підсил. розм., ХРЬО́ПНУТИрозм.,ХРЯ́ПНУТИрозм.,ХРЯ́СНУТИрозм.,УЖА́РИТИ[ВЖА́РИТИ] підсил. розм., ШВАРНУ́ТИрозм., ШВА́РКНУТИрозм., ШВАРКОНУ́ТИрозм., ШКВА́РКНУТИ[ШКВАРНУ́ТИ]розм. (з силою); ЛЯ́СНУТИ, ЛУ́СНУТИрозм., ДЗИ́ЗНУТИ[ДЗИ́ҐНУТИ]розм., СВИ́СНУТИрозм., ЦЮ́КНУТИрозм. (утворюючи при цьому дзвінкий, свистячий і т. ін. звук). Залізний болт з брязком ударив у віконницю (М. Коцюбинський); - З чого ж починати? - вдарив Денис по молодому дубкові сокирою (Григорій Тютюнник); Матрос вихопився і вмить опинився біля вихідних дверей. Він бахнув у них ногою - і вони тріснули надвоє (О. Досвітній); Бацне [учитель] школярською головою об дошку.. і, як грудку, викине хлопця в сіни (Д. Бедзик); Він з досади так гакнув по зубилу, що молоток зіскочив і боляче вдарив його в руку (О. Бойченко); Не було замків перед Довбушевою силою. Він гахнув усім тілом, усією вагою в двері, й вони зіскочили з петель (Г. Хоткевич); Шкода моєї шапки: як угатить [жандарм] кольбою по шапці та й розпоре (Лесь Мартович); Аркадій підвівся, витяг з кишені пачку грошей і недбало ляснув паперами об стіл (О. Копиленко); Покуштує [Валя] малини, надкусить кислу сливу і лусне нею об дерево (С. Васильченко); Куля дзизнула в камінь (П. Загребельний); Вона вскочила в Лаврінову хату, вхопила кочергу та й свиснула нею по купі горшків, що сохли на лаві (І. Нечуй-Левицький); Цюкнув [Іван Ілліч] вістрям своєї залізної палиці об підлогу (Є. Гуцало). - Пор. 1. би́ти, 2. би́ти, 1. поби́ти.