СПЕ́КА (гаряче, дуже нагріте сонцем повітря), ЖАРА́, ПАЛ, ЖАРІ́НЬрозм., ЖАРрідше, СКВАРдіал.; СПЕКО́ТА́, ПЕ́КЛОрозм., ЖАРОТАрозм., ВАРрозм. (велика спека); ПАРНЯ́ (спека з надмірною вологістю). Спека та посуха того літа Мертвили поле і серця в’ялили (М. Рильський); Було вже надвечір. Сонце світило стиха, без жари (П. Куліш); Їй мріється далеке небо безхмарне, білі розпечені палом мури (М. Старицький); В хаті була спекота, і вони спали в сінях (Григорій Тютюнник); В хаті було пекло, як і на сонці (Ю. Яновський); Спека, як в червні, аж голова болить од жароти (М. Коцюбинський); Сонце підбилося ген-ген понад осокори, розпекло пісок.. і все замовкло під його варом (Дніпрова Чайка); У холодку - і там парня, аж в’ялить, Бо сонечко вогнем неначе палить (Л. Глібов).