-1-
іменник чоловічого роду
(печаль)

Словник відмінків

відмінок однина множина
називний жаль жалі́
родовий жа́лю жалі́в
давальний жа́лю, жа́леві жаля́м
знахідний жаль жалі́
орудний жа́лем жаля́ми
місцевий на/у жа́лі, жа́лю на/у жаля́х
кличний жа́лю* жалі́*

Словник синонімів

СКА́РГА (висловлення незадоволення, суму з приводу неприємностей, болю, горя і т. ін.), НАРІКА́ННЯ, РЕ́МСТВО, РЕ́МСТВУВАННЯ, БІ́ДКАННЯ, ПОРІ́КУВАННЯ, ЖАЛЬперев. мн., СТО́ГІНпідсил., ЖА́ЛОБАрозм., ПОГУ́ДКАрозм., ПЕНЯ́заст., ЛАМЕНТА́ЦІЯпідсил. книжн., заст., ІЄРЕМІА́ДАпідсил. книжн., заст.; НИТТЯ́розм. (набридливі скарги); ЛІТА́НІЯ (скарги, нарікання), ЛІТА́НЯрідше.З особливою скаргою, з трепетом душевним прозвучали в устах Щасного оці слова (Ю. Збанацький); Він зроду не міг терпіти бабських нарікань і сліз (М. Стельмах); Хай кволі старчуки розводять мляві жалі (М. Зеров); Стогін покріпаченого люду не давав Сковороді спокою (П. Тичина); Легейдиха.. тужно, наче по нотах, виводить одвічну жалобу ["та куди ж ти від’їжджаєш, та на кого ж ти покидаєш?"] (А. Головко); Тяжко було Галі слухати такі погудки від матері (Панас Мирний); - Значить, ніяких новин на заводі немає, і не згадує мене ніхто? - не слухаючи бабиних ламентацій, знову запитав Кирило Сидоренко (В. Собко); Візьмусь до писання.., хоч знаю, що за се буде мені від сестри літанія щодня зрана до вечора (Леся Українка).
СПІВЧУТТЯ́ (чуйне ставлення до чиїх-небудь переживань, горя), СПІВЧУВА́ННЯ, ЖАЛЬ, ЖА́ЛІСТЬ, ЖА́ЛОЩІ, ЖАЛІ́ННЯрозм., КОНДОЛЕ́НЦІЯзах., СПОЧУВА́ННЯрідше, СПОЧУТТЯ́рідше.Їй хотілося вилити своє горе, .. знайти співчуття (П. Загребельний); Завше рівна, завше однаково журлива, з однаковим, здавалося, почуттям жалю вислухувала вона оповідання про всіх опришків (Г. Хоткевич); Сльози [в дівчини] покотилися, посипались по личку. Тронулося серце Павла, та наче не з жаління, а наче з радощів (Марко Вовчок).
СУМ (невеселий, важкий настрій, почуття глибокого жалю, спричинені невдачею, горем і т. ін.), СМУ́ТОК, ЖУРБА́, ПЕЧА́ЛЬ, ТУ́ГА, ЖАЛЬ, ЖА́ЛОЩІ, НУДЬГА, НУДО́ТА, МЕЛАНХО́ЛІЯ, ІПОХО́НДРІЯкнижн.,ЗАЖУ́РАпоет.,СУХО́ТАфольк.,ЖУРБО́ТАрозм.,МІНО́Ррозм.,СМУ́ТАрозм.,ПРИТУ́ГАрозм.,НУДА́розм.,ЖУРдіал.,ЖУРА́діал.,ОСМУ́ТАдіал.,ТУСК[ТУ́СОК]діал.,ТУСКА́діал.;ПРИ́СМУТОК (легкий смуток); ЖАЛО́БА, СКОРБО́ТА, СКОРБуроч. (перев. за померлим). Часом несподівано на Соломію находила журба, находив сум.. Бідна молодиця неначе почувала заздалегідь якесь нещастя (І. Нечуй-Левицький); Чому смуток з тобою поруч Часто ходить у світлі дні? Певне, є в тебе біль і горе, Невідомі зовсім мені (В. Симоненко); Не день, не годину в журбі та печалі Прожив той співець, як в пустині (Леся Українка); Ні, вже не знати спокою! Туга пече, як змія! (М. Рильський); Самі-бо, як сльози, з нудоти тяжкої Ці думи та співи мої ізросли (І. Манжура); - Якась надто сумна ваша музика, дядьку, - вставила Печериця, заслухавшись. - Гарна, але якусь тугу і меланхолію навіває на душу... (П. Козланюк); Лія слухала мовчазна, зовсім притихла, ..зажура ввійшла в її душу і серце (Ю. Смолич); - Кому свято, а мені тільки серцю сухота! (С. Васильченко); - Я думаю, що то так тільки на якийсь час така "меланхолія чи мінор" напали (Леся Українка); Наскільки я зрозумів, він недавно пережив якусь притугу, може - сімейну драму (Н. Тихий); Візьму ж бо я лютню - і в тихій нуді Ударю по струнах в нічній самоті (А. Кримський); Спати не буду, бо маю журу (В. Стефаник); Тимоша взяла осмута (А. Малишко); Не раз находив на нього такий туск, що чорні руки кусав до крові, але терпів (Мирослав Ірчан); Щемлячий тусок погнав його в гори (М. Коцюбинський); Дорошенко з присмутком дивиться.., йому аж трохи шкода стає, що Лукія віддаляється від нього (О. Гончар); Деякий час троянівці їхали в тихій жалобі. Усі думали про те, що жив чоловік і - нема (Григорій Тютюнник); В пізній час важкої ночі, В час злигодньої години, Мати з горя і скорботи Прихилилась до одрини (Я. Щоголів); Йому тільки й залишається посміхнутись крізь скорб і запропонувати недужій бідарських ліків, ліків його батьків, дідів: - Може, тобі водички? (М. Стельмах). - Пор. безнаді́я.

Словник фразеологізмів

душа́ огорта́ється (пройма́ється) жа́лем (ту́гою) чия. Хто-небудь сповнений якимcь почуттям, глибоко вражений, схвильований. Важким жалем огорнулась Михайлова душа при звістці, що комісар Антоненко зовсім зліг (Ю. Збанацький); [Василь:] Коли б ти [Марусю] знала, .. яким жалем проймається душа моя, що так безневинно спакощено життя твоє (Панас Мирний).

душа́ огорта́ється (пройма́ється) жа́лем (ту́гою) чия. Хто-небудь сповнений якимcь почуттям, глибоко вражений, схвильований. Важким жалем огорнулась Михайлова душа при звістці, що комісар Антоненко зовсім зліг (Ю. Збанацький); [Василь:] Коли б ти [Марусю] знала, .. яким жалем проймається душа моя, що так безневинно спакощено життя твоє (Панас Мирний).

ма́ти (чу́ти) жаль до кого, заст. Відчувати незадоволення ким-небудь; нарікати, ображатися, сердитися на когось. Схудла [дівка], мовчить і до батька жаль має. А він чим винен? (М. Коцюбинський); — Я чув жаль до себе, до вас, до матері (О. Кобилянська); Марта чула жаль до Антона: він її обдурив. Затаїв скарб, цінне щось, на що мала і вона право (М. Коцюбинський).

душа́ (се́рце) рве́ться. 1. чия (чиє), у кого і без додатка. Хто-небудь дуже переживає за щось, страждає від чогось. Разом з піснею [Вутанька] вже мовби переливалася в інший, нетутешній світ. Ллються сльози, рветься душа; а вона виводить все вище й вище (О. Гончар). се́рце рве́ться з жалю́ (від розпу́ки). — Сльози течуть по його обличчю, серце маленьке рветься з жалю, а Дмитрик біжить усе далі і нічого не бачить перед собою (М. Коцюбинський); Андрій стояв ні живий, ні мертвий, видно було, що серце його рвалось від розпуки (Ю. Збанацький).

2. куди, за ким—чим, до кого—чого. Хто-небудь нестримно прагне кудись, до когось—чогось. Душа його [художника] рветься на південь (М. Коцюбинський); Серце мліє, смутні думки летять у невідомий край, а за ними рветься й душа, бо немає для неї притулку на землі (О. Стороженко); Те, що вчора здавалось особливо принадним, сьогодні втрачало свою красу, і вже до іншого рвалась юна душа (І. Цюпа).

3. з кого. Хто-небудь помирає. Така таємниця агави: вона цвіте, щоб умерти і умирає, щоб цвісти. Закаменіла на каменистому ґрунті і прислухається з жахом, як росте, стигне і рветься з неї душа (М. Коцюбинський).

ма́ти (чу́ти) жаль до кого, заст. Відчувати незадоволення ким-небудь; нарікати, ображатися, сердитися на когось. Схудла [дівка], мовчить і до батька жаль має. А він чим винен? (М. Коцюбинський); — Я чув жаль до себе, до вас, до матері (О. Кобилянська); Марта чула жаль до Антона: він її обдурив. Затаїв скарб, цінне щось, на що мала і вона право (М. Коцюбинський).

-2-
присудкове слово
(шкода) незмінювана словникова одиниця

Словник відмінків

відмінок однина множина
називний жаль жалі́
родовий жа́лю жалі́в
давальний жа́лю, жа́леві жаля́м
знахідний жаль жалі́
орудний жа́лем жаля́ми
місцевий на/у жа́лі, жа́лю на/у жаля́х
кличний жа́лю* жалі́*

Словник синонімів

СКА́РГА (висловлення незадоволення, суму з приводу неприємностей, болю, горя і т. ін.), НАРІКА́ННЯ, РЕ́МСТВО, РЕ́МСТВУВАННЯ, БІ́ДКАННЯ, ПОРІ́КУВАННЯ, ЖАЛЬперев. мн., СТО́ГІНпідсил., ЖА́ЛОБАрозм., ПОГУ́ДКАрозм., ПЕНЯ́заст., ЛАМЕНТА́ЦІЯпідсил. книжн., заст., ІЄРЕМІА́ДАпідсил. книжн., заст.; НИТТЯ́розм. (набридливі скарги); ЛІТА́НІЯ (скарги, нарікання), ЛІТА́НЯрідше.З особливою скаргою, з трепетом душевним прозвучали в устах Щасного оці слова (Ю. Збанацький); Він зроду не міг терпіти бабських нарікань і сліз (М. Стельмах); Хай кволі старчуки розводять мляві жалі (М. Зеров); Стогін покріпаченого люду не давав Сковороді спокою (П. Тичина); Легейдиха.. тужно, наче по нотах, виводить одвічну жалобу ["та куди ж ти від’їжджаєш, та на кого ж ти покидаєш?"] (А. Головко); Тяжко було Галі слухати такі погудки від матері (Панас Мирний); - Значить, ніяких новин на заводі немає, і не згадує мене ніхто? - не слухаючи бабиних ламентацій, знову запитав Кирило Сидоренко (В. Собко); Візьмусь до писання.., хоч знаю, що за се буде мені від сестри літанія щодня зрана до вечора (Леся Українка).
СПІВЧУТТЯ́ (чуйне ставлення до чиїх-небудь переживань, горя), СПІВЧУВА́ННЯ, ЖАЛЬ, ЖА́ЛІСТЬ, ЖА́ЛОЩІ, ЖАЛІ́ННЯрозм., КОНДОЛЕ́НЦІЯзах., СПОЧУВА́ННЯрідше, СПОЧУТТЯ́рідше.Їй хотілося вилити своє горе, .. знайти співчуття (П. Загребельний); Завше рівна, завше однаково журлива, з однаковим, здавалося, почуттям жалю вислухувала вона оповідання про всіх опришків (Г. Хоткевич); Сльози [в дівчини] покотилися, посипались по личку. Тронулося серце Павла, та наче не з жаління, а наче з радощів (Марко Вовчок).
СУМ (невеселий, важкий настрій, почуття глибокого жалю, спричинені невдачею, горем і т. ін.), СМУ́ТОК, ЖУРБА́, ПЕЧА́ЛЬ, ТУ́ГА, ЖАЛЬ, ЖА́ЛОЩІ, НУДЬГА, НУДО́ТА, МЕЛАНХО́ЛІЯ, ІПОХО́НДРІЯкнижн.,ЗАЖУ́РАпоет.,СУХО́ТАфольк.,ЖУРБО́ТАрозм.,МІНО́Ррозм.,СМУ́ТАрозм.,ПРИТУ́ГАрозм.,НУДА́розм.,ЖУРдіал.,ЖУРА́діал.,ОСМУ́ТАдіал.,ТУСК[ТУ́СОК]діал.,ТУСКА́діал.;ПРИ́СМУТОК (легкий смуток); ЖАЛО́БА, СКОРБО́ТА, СКОРБуроч. (перев. за померлим). Часом несподівано на Соломію находила журба, находив сум.. Бідна молодиця неначе почувала заздалегідь якесь нещастя (І. Нечуй-Левицький); Чому смуток з тобою поруч Часто ходить у світлі дні? Певне, є в тебе біль і горе, Невідомі зовсім мені (В. Симоненко); Не день, не годину в журбі та печалі Прожив той співець, як в пустині (Леся Українка); Ні, вже не знати спокою! Туга пече, як змія! (М. Рильський); Самі-бо, як сльози, з нудоти тяжкої Ці думи та співи мої ізросли (І. Манжура); - Якась надто сумна ваша музика, дядьку, - вставила Печериця, заслухавшись. - Гарна, але якусь тугу і меланхолію навіває на душу... (П. Козланюк); Лія слухала мовчазна, зовсім притихла, ..зажура ввійшла в її душу і серце (Ю. Смолич); - Кому свято, а мені тільки серцю сухота! (С. Васильченко); - Я думаю, що то так тільки на якийсь час така "меланхолія чи мінор" напали (Леся Українка); Наскільки я зрозумів, він недавно пережив якусь притугу, може - сімейну драму (Н. Тихий); Візьму ж бо я лютню - і в тихій нуді Ударю по струнах в нічній самоті (А. Кримський); Спати не буду, бо маю журу (В. Стефаник); Тимоша взяла осмута (А. Малишко); Не раз находив на нього такий туск, що чорні руки кусав до крові, але терпів (Мирослав Ірчан); Щемлячий тусок погнав його в гори (М. Коцюбинський); Дорошенко з присмутком дивиться.., йому аж трохи шкода стає, що Лукія віддаляється від нього (О. Гончар); Деякий час троянівці їхали в тихій жалобі. Усі думали про те, що жив чоловік і - нема (Григорій Тютюнник); В пізній час важкої ночі, В час злигодньої години, Мати з горя і скорботи Прихилилась до одрини (Я. Щоголів); Йому тільки й залишається посміхнутись крізь скорб і запропонувати недужій бідарських ліків, ліків його батьків, дідів: - Може, тобі водички? (М. Стельмах). - Пор. безнаді́я.

Словник фразеологізмів

душа́ огорта́ється (пройма́ється) жа́лем (ту́гою) чия. Хто-небудь сповнений якимcь почуттям, глибоко вражений, схвильований. Важким жалем огорнулась Михайлова душа при звістці, що комісар Антоненко зовсім зліг (Ю. Збанацький); [Василь:] Коли б ти [Марусю] знала, .. яким жалем проймається душа моя, що так безневинно спакощено життя твоє (Панас Мирний).

душа́ огорта́ється (пройма́ється) жа́лем (ту́гою) чия. Хто-небудь сповнений якимcь почуттям, глибоко вражений, схвильований. Важким жалем огорнулась Михайлова душа при звістці, що комісар Антоненко зовсім зліг (Ю. Збанацький); [Василь:] Коли б ти [Марусю] знала, .. яким жалем проймається душа моя, що так безневинно спакощено життя твоє (Панас Мирний).

ма́ти (чу́ти) жаль до кого, заст. Відчувати незадоволення ким-небудь; нарікати, ображатися, сердитися на когось. Схудла [дівка], мовчить і до батька жаль має. А він чим винен? (М. Коцюбинський); — Я чув жаль до себе, до вас, до матері (О. Кобилянська); Марта чула жаль до Антона: він її обдурив. Затаїв скарб, цінне щось, на що мала і вона право (М. Коцюбинський).

душа́ (се́рце) рве́ться. 1. чия (чиє), у кого і без додатка. Хто-небудь дуже переживає за щось, страждає від чогось. Разом з піснею [Вутанька] вже мовби переливалася в інший, нетутешній світ. Ллються сльози, рветься душа; а вона виводить все вище й вище (О. Гончар). се́рце рве́ться з жалю́ (від розпу́ки). — Сльози течуть по його обличчю, серце маленьке рветься з жалю, а Дмитрик біжить усе далі і нічого не бачить перед собою (М. Коцюбинський); Андрій стояв ні живий, ні мертвий, видно було, що серце його рвалось від розпуки (Ю. Збанацький).

2. куди, за ким—чим, до кого—чого. Хто-небудь нестримно прагне кудись, до когось—чогось. Душа його [художника] рветься на південь (М. Коцюбинський); Серце мліє, смутні думки летять у невідомий край, а за ними рветься й душа, бо немає для неї притулку на землі (О. Стороженко); Те, що вчора здавалось особливо принадним, сьогодні втрачало свою красу, і вже до іншого рвалась юна душа (І. Цюпа).

3. з кого. Хто-небудь помирає. Така таємниця агави: вона цвіте, щоб умерти і умирає, щоб цвісти. Закаменіла на каменистому ґрунті і прислухається з жахом, як росте, стигне і рветься з неї душа (М. Коцюбинський).

ма́ти (чу́ти) жаль до кого, заст. Відчувати незадоволення ким-небудь; нарікати, ображатися, сердитися на когось. Схудла [дівка], мовчить і до батька жаль має. А він чим винен? (М. Коцюбинський); — Я чув жаль до себе, до вас, до матері (О. Кобилянська); Марта чула жаль до Антона: він її обдурив. Затаїв скарб, цінне щось, на що мала і вона право (М. Коцюбинський).

Словник синонімів

II. ШКО́ДА́предикат (про почуття жалості, співчуття до когось, прикрості з якогось приводу, небажання втратити щось, позбутися чогось), ЖАЛЬ, ЖА́ЛКО, БА́ННОдіал.Теплий кожух, тільки шкода - Не на мене шитий (Т. Шевченко); Чогось-то їй стало млосно і нудно, і як подивиться на Василя, так так їй його жаль стане! (Г. Квітка-Основ’яненко); - Чом не приїхали на вокзал? Шкода й жалко було вам покинути матір. Еге? - сказав до неї Ломицький (І. Нечуй-Левицький); - За нічим мені так не банно, як за тими грішми, що ти видав на ліки та на ворожки пусто-дурно (Лесь Мартович).