БЕРЕГТИ́ (ощадливо витрачати або використовувати),ЗБЕРІГА́ТИ, ВІДКЛАДА́ТИ, ПРИБЕРІГА́ТИ, ПРИТРИ́МУВАТИ, ПРИДЕ́РЖУВАТИ (залишати про запас); ШКОДУВА́ТИ, ЖАЛІ́ТИ, ЖАЛКУВА́ТИрозм., ЖА́ЛУВАТИрозм.,рідше (неохоче, скупо витрачати що-небудь). - Док.: зберегти́, відкла́сти, приберегти́, притри́мати, приде́ржати, пошкодува́ти, пожалі́ти, пожалкува́ти. Це про тебе, мій друг, хіба я не беріг кращих слів, що ніщо їх не змило... (І. Гончаренко); Берегти костюм для урочистих випадків; В ці ночі довгі І недоспалі Зберіг заводу я Немало сталі (Л. Забашта); Вона почала готувати рушники й одкладала зайві гроші на скриню (І. Нечуй-Левицький); Старий Гнат хоча й любив ярмарки та чарку, але, як міг, приберігав хліб на лиху годину, бо карбованець завжди може обдурити людину, а зерно - ніколи (М. Стельмах); Він на пасовищі не з’їдав їх [вареників],.. придержував до самого вечора, щоб хоч що-небудь принести меншим сестрам і братові (М. Рудь); Опришок - це той, що.. грошей не шкодує, розкидаючи їх жменями в товпу (Г. Хоткевич). - Пор. заоща́джувати.

БЕРЕГТИ́ (дбайливо ставитися до кого-, чого-небудь),ОБЕРІГА́ТИ, УБЕРІГА́ТИ[ВБЕРІГА́ТИ], ЖАЛІ́ТИ, ШКОДУВА́ТИ, ЖАЛКУВА́ТИрідше,ЖА́ЛУВАТИрідше,ЩАДИ́ТИпідсил. - Док.: зберегти́, оберегти́, уберегти́[вберегти́], пожалі́ти, пошкодува́ти, пожалкува́ти, пожа́лувати, пощади́ти. "Ось так, як ми саджанці, так ви дітей наших бережіть", - могла б ця молода жінка зараз сказати Марисі Павлівні (О. Гончар); - Аби тільки землю руську вберегти, щоб її чужі пси не розхапали (А. Хижняк); - Пустився в бійку - чуба не жалій! (прислів’я); Василя Назаровича Боженка любили всі, хто не шкодував власного життя для революції (О. Довженко); Він думав, як же повести бойові дії, щоб щадити життя кожного бійця (Ю. Смолич). - Пор. 1. оберіга́ти.

ДАРУВА́ТИкому що (передавати у власність безкоштовно), ДАРИ́ТИрозм., ПРЕЗЕНТУВА́ТИзаст., розм.; ДАВА́ТИ, ПІДНО́СИТИ (перев. із сл. подарунок, дар тощо); ОБДАРО́ВУВАТИ, ЗАДАРО́ВУВАТИ, ОЗОЛО́ЧУВАТИ[ОБЗОЛО́ЧУВАТИ]розм., ОБДАРЯ́ТИрозм., ОБДАВА́ТИрозм. (кого чим - перев. у великій кількості); НАДІЛЯ́ТИкого чим, ОБДІЛЯ́ТИкого чим (роздаючи кільком, багатьом); ЖЕ́РТВУВАТИ (на користь когось, чогось); ЖА́ЛУВАТИкого чим, заст., БЛАГОСЛОВЛЯ́ТИкого чим, заст., перев. із сл. Бог (перев. нагороджуючи). - Док.: подарува́ти, здарува́тирідшеподари́ти, презентува́ти, да́ти, піднести́, обдарува́ти, задарува́ти, задари́ти, озолоти́ти[обзолоти́ти], обдари́ти, наділи́ти, обділи́ти, поже́ртвувати, пожа́лувати, віджа́лувати, благослови́ти, поблагослови́ти. Ганя дарувала бідним сестрам гостинці, давала їм свої дорогі недоношені сукні (І. Нечуй-Левицький); Попригонь овечки, що родина здарувала (пісня); Просив, просив відеречко, Вона йому не дала, Дарив, дарив з руки перстень, Вона його не взяла (пісня); Пан Войський не візьме того собі у гнів, Як персня я йому уклінно презентую (переклад М. Рильського); Молоді люди, які мали намір покорити моє серце, підносили мені такі подарунки, що скоріше пригнічували, ніж тішили (Я. Гримайло); А що вже обдарували молодих, так гай, гай! Дружко аж охрип, мекекаючи, та хрюкаючи, та ревучи всякою скотиною, що молодим дарували (Г. Квітка-Основ’яненко); Не знали [бійці], чим задарувати [дівчину], як власкавити, кожен залюбки віддав би свою грудочку цукру (К. Гордієнко); - Скидай з себе дрантя - я тебе одягну, я тебе озолочу: будемо панувати (Б. Харчук); Край, дружбонько, коровай дрібно, Бо у нас роду вільно, Щоб єго обдарити, Щоб єго не гнівити (пісня); - Я хочу, щоб жінка моя була виключно моя, щоб я їй всього достарчав, усім обдавав (О. Кобилянська); Хлопці наділяють убогих людей гостинцями, зав’язують їм хусточки, сиплють у кишені, в пелени (С. Васильченко); Антон припас у кишені цукерки і почав обділяти ними дітей (С. Чорнобривець); Баби приставали до хазяйок і вміли так піддобритись до їх, що вони хоч потроху, але жертвували то борошна, то пашні, а то печеного хліба (І. Нечуй-Левицький); - Твого батька сама цариця вітала, приймала, Пісками [село] жалувала!.. (Панас Мирний); - Чрез твою добрість, через твої труди нас Бог благословив усім, усім (Г. Квітка-Основ’яненко).

ЖАЛІ́ТИ (відчувати жалість, співчуття до когось), ШКОДУВА́ТИ, ЖАЛКУВА́ТИ, МИ́ЛУВАТИ, ЖА́ЛУВАТИрідше,ШКОДІ́ТИдіал.Мачуха так чужих дітей жаліє, як зимою сонце гріє (прислів’я); Усі, хто знав її, жалкували молоду, тиху молодицю й її дочку малу (Марко Вовчок); Звелів він негайно запалити млин.. й грабувати всі окружні селитьби, не милуючи нікого, навіть кішки (М. Старицький); Тож не шкодуй, і не жалуй мене, й не пом’якшуй нічого, А розкажи все докладно, що бачить тобі довелося (переклад Бориса Тена); Степан вагався.. Він любив свою дочку і шкодів віддавати її (Л. Яновська). - Пор. 1. пожалі́ти.

З’ЯВИ́ТИСЯ (прибути, прийти кудись, до когось), ПОЯВИ́ТИСЯ, ЯВИ́ТИСЯ, ПОЖА́ЛУВАТИрозм.,ПРИПОЖА́ЛУВАТИрозм.,ірон.;НАГРЯ́НУТИ, ЗАЯВИ́ТИСЯрозм. (звичайно несподівано). - Недок.: з’явля́тися, появля́тися, явля́тися, жа́лувати, заявля́тися. Як завжди, підтягнутий та пунктуальний, точно хвилина в хвилину з’явився [Герн] в штаб (З. Тулуб); Ще так недавно появився він в ролі отамана опришківської ровти, але встиг уже здобути собі славу найпершого ватажка (Г. Хоткевич); На той гомін явилися діди сиві - громада уся зібралася незабаром (Марко Вовчок); Його світлість пожалувала власною персоною: з Галаганом удвох, навіть в одних санях (А. Головко); - З самої весни ждали його, а він, голубчик, і припожалував. Будемо тепер з добрячим врожаєм (О. Сизоненко); На Людмилу Забойську сподівалися увечері, а вона заявилася серед дня (П. Панч). - Пор. I. 1. прибу́ти.

ЛЮБИ́ТИ (відчувати глибоку відданість, прихильність, симпатію до кого-, чого-небудь), ЖА́ЛУВАТИ, ДИ́ХАТИким, чим,КОХА́ТИрідко,ПОЛЮБЛЯ́ТИ розм.,ДОЛЮ́БЛЮВАТИрозм.,ДОЛЮБЛЯ́ТИрозм.; ОБО́ЖНЮВАТИ, ОБО́ЖУВАТИ, БОГОТВОРИ́ТИ, БОЖЕСТВИ́ТИрідше (надмірно захоплюватися ким, схилятися перед ким-небудь). Василя Назаровича Боженка любили всі, хто не шкодував власного життя для революції (О. Довженко); Смішно сказати, але він мало не як дівчина любив свого Тимофія, тягнувся до цього русявого мовчазного красеня з сумовитими очима (М. Стельмах); Хоч був тато грізний, а проте дуже нас жалував. Було як поїде в Київ, то й навезе нам гостинців хороших (Марко Вовчок); [Хома:] Я тебе одну кохаю, тобою дишу!.. (М. Кропивницький); Добра донька дуже кохала свого батька (М. Коцюбинський); Може, саме тому й полюбляв кмітливого Онисифора. Часто слухав Данило його літописні записи (А. Хижняк); Не долюбляв тільки батько удови, що така вона своєумка непокірлива; не долюбляла й вона його - обопільно (Марко Вовчок); Талановиту молодь він [Кропивницький] обожнював (із мемуарів); Ольжині товаришки.. обожували Ольгу (І. Нечуй-Левицький); Хлопчик боготворив Буслая [голову колгоспу] (В. Москалець); Шевченко, якого вона [Леся Українка] божествила, .. мав на неї безпосередній стилістичний вплив (М. Рильський).

I. НАГОРОДИ́ТИкого, що - чим і без додатка (дати нагороду кому-небудь, дати що-небудь у винагороду за якісь заслуги і т. ін.), ПОЖА́ЛУВАТИ кого чим, кому що, заст., ірон.;ВІДЗНА́ЧИТИ (виділити кого-, що-небудь серед інших похвалою, нагородою тощо); ВИ́НАГОРОДИТИ (дати що-небудь як нагороду за якісь послуги або заслуги, плату за працю тощо); ПРЕМІЮВА́ТИ (перев. грішми); УДОСТО́ЇТИ[ВДОСТО́ЇТИ] кого-що, книжн. (визнати кого-, що-небудь гідним високої оцінки, нагороди, звання тощо); УШАНУВА́ТИ[ВШАНУВА́ТИ], ПОШАНУВА́ТИ розм. (чим - оцінюючи заслуги, нагородити кого-небудь чимось на знак пошани). - Недок.: нагоро́джувати, жа́лувати, відзнача́ти, винагоро́джувати, преміюва́ти, удосто́ювати[вдосто́ювати], ушано́вувати[вшано́вувати]. Даліло, мила, за твоє кохання Чим можу я тебе нагородити? (Леся Українка); ..По прибутті в Англію англійський король за вірну службу нібито пожалував [Денікіну] титул лорда (О. Гончар); Відзначити передовиків; Треба винагородити хлопців за бездобичну екскурсію, дати їм грошей і пустити трохи погуляти (Г. Хоткевич); Удостоїти конкурсну роботу золотої медалі; Сумлінно й ретельно підтримував Петро Конашевич тих, хто його вшанував гетьманською булавою (З. Тулуб); Похвалити мусять, а може, цяцечкою пошанують - яку-небудь гарнесеньку на ріжок або на шию (Марко Вовчок).

ШКОДУВА́ТИза чим, про (за) що, із спол. щ о (переживати через щось непоправне, втрачене, загублене), ЖАЛКУВА́ТИ, ЖА́ЛУВАТИ, ЖАЛІ́ТИ, УБОЛІВА́ТИ[ВБОЛІВА́ТИ], ДОСА́ДУВАТИна що;КА́ЯТИСЯ в чому,РОЗКА́ЮВАТИСЯв чому (у зробленому, вчиненому). - Док.: пошкодува́ти, пожалкува́ти, пожа́лувати, пожалі́ти, подоса́дувати, пока́ятися, розка́ятися. Таке моє давнє правило: ніколи не шкодувати за тим, чого не можна повернути (О. Гуреїв); Її серце пом’якшало, і вона дуже жалкувала за тим, що недобре обходилась з своєю невісткою (І. Нечуй-Левицький); Скажи йому, як побачиш, що я його дуже вітаю і жалую, що, певне, не хутко прийдеться нам з ним побачитись (Леся Українка); Їхав Кармель далі та все тільки оглядався на село Лани, жаліючи, що вже попрощавсь з дівчиною (Марко Вовчок); - А от Тимоха уболіває все, - сказав по паузі Прокіп Іванович, - за свою невдачу тоді: і коня вбито, і вроді як дурно зовсім (А. Головко); Перегуда всю ніч пролежав в щілині, лаючи себе за необережність і досадуючи на відсутність курива (Л. Первомайський); Вона вже каялась, що піддалась на Марійчині вмовляння (Є. Гуцало); Стриманий, небагатослівний, Іван Федорович здавався винуватим, сумним, наче в чомусь розкаювався (О. Сизоненко). - Пор. 1. пожалі́ти.