ДОШКУ́ЛИТИкому, рідше кого (словами або діями вивести з рівноваги, образити, зіпсувати настрій), ДОСАДИ́ТИкому,ЗАВДА́ТИ ПРИ́КРОСТІ[ПРИ́КРІСТЬ]кому,ДІЙНЯ́ТИ[ДОЙНЯ́ТИ]кого, розм.,ДОЗОЛИ́ТИкому, розм.,ДОСОЛИ́ТИкому, розм.,НАЗОЛИ́ТИкому, розм.,НАСОЛИ́ТИкому, розм.,ДОПЕКТИ́кому, кого, розм.,ПРИПЕКТИ́кого, розм.,ПРОПЕКТИ́кого, розм.,ДОТОРКНУ́ТИкого, розм.,ДОТКНУ́ТИ[ДОТНУ́ТИ]кого, зах.,ДОТЯ́ТИкого, діал.,ДОЇ́СТИкого, діал.,ШПИРНУ́ТИ кого, діал.;УКОЛО́ТИ[ВКОЛО́ТИ], ШПИГНУ́ТИрозм.,ШПИГОНУ́ТИрозм.,УШПИГНУ́ТИ[ВШПИГНУ́ТИ]розм.,ШТРИКНУ́ТИрозм.,УШТРИКНУ́ТИ[ВШТРИКНУ́ТИ]розм.,ПІДШТРИКНУ́ТИрозм.,ПІДКОЛО́ТИрозм.,УЖАЛИ́ТИ[ВЖАЛИ́ТИ]розм.,ПІДЧЕПИ́ТИрозм.,ПІДСКУБНУ́ТИ[ПІДСКУБТИ́]розм.,ПІДКУСИ́ТИрозм.,УЩИПНУ́ТИ[ВЩИПНУ́ТИ]розм. (кого - ущипливими словами ставити когось у смішне або скрутне становище). - Недок.: дошкуля́ти[дошку́лювати], шку́литидіал.досажда́ти, завдава́ти при́крості[при́крість], дійма́ти[дойма́ти], дозоля́ти, досо́лювати, допіка́ти, припіка́ти, пропіка́ти, доторка́ти, дотика́ти, дотина́ти, доїда́ти, шпирува́тидіал.шпига́ти, шпиня́тирозм.штрика́ти, підштри́кувати, підко́лювати, жали́ти, підчі́плювати, підску́бувати[підскуба́ти], підку́шувати, підку́сюватидіал.Він заговорив повагом, з неприхованою насмішкою наголошуючи на окремі вирази, якими б він хотів особливо дошкулити супротивникові (Ю. Смолич); Особливо дошкуляло Ступака, що колгоспники ставились тепер до нього презирливо (Л. Смілянський); Та ще хоч би знавкола не досаджали, а то: - Ага, - радіють багатирі, - так йому й треба, щоб не був дуже розумний (А. Тесленко); Я ще не пробула й півмісяця в баронеси, а скільки прикрості завдала вона мені (Леся Українка); Дівчина втратила рівновагу, спокій. Видно, дійняв! З огидою і майже ненависно поглянула на безтурботного Тихона (К. Гордієнко); Пройшовся [Баб’як] збуджений по кімнаті, вишукуючи способу або такого слова, яке б могло дойняти цього впертого хлопа... (Д. Бедзик); Знали [діти], що те наморщене лице, ці трохи не спінені уста мали свою глибшу причину. Вже то хтось добре дозолив батькові (А. Крушельницький); Видно, добре йому досолили в Ковалівській школі (Ю. Збанацький); Треба мені було дуже Назолити одному; І Кузьму собі за мужа взять на зло таки ж тому (С. Воскрекасенко); Чимось насолив йому Ласун, нібито батьки ще за межу сварилися (В. Дрозд); [Іван:] Вже він мені попадеться на зубок: я йому допечу, коли не кулаком, то язиком (М. Кропивницький); [Бабуся:] Всякого добра у людей повно, ніхто не відніме. Живи та радуйся. Так ні ж, таки знайдуть чим припекти один одного (І. Микитенко); Лаврін гостро глянув на старосту і пропік його несподіваним словом (М. Стельмах); Свекруха всячиною дотина, сина навчає: Купи, синку, дротяну нагайку Та бий жінку з вечора до ранку... (Ганна Барвінок); - Мені найбільше доїдає Рутульський Турн, собачий син (І. Котляревський); Йому не сподобалася самопохвальба Слоу, і він хотів уколоти його (М. Грушевський); [Михайло:] За що ти печеш мене? За віщо картаєш? Я до тебе за порадою, а ти що не слово, то й наміряєш шпигнути (М. Старицький); Йомудуже хотілось шпигонути Марту гострим словом (О. Донченко); [Маков:] Я з задоволенням бачу, що ваші, гм, думки значно прояснилися. [Воробйов:] Ви хотіли мене вшпигнути, а між тим це реальний факт (І. Кочерга); - Чи думав він про таку славу серед усіх людей.., коли поневірявся по людях, і всі його, як те "гидке каченя", шпиняли, глузували з нього (О. Іваненко); - Не пощастило нам з директором, - не витримала, щоб не штрикнути свого директора, завуч (О. Копиленко); Штабний писар, якому відомо, що Гаркушині сини теж ховаються десь від кадетської мобілізації, не пропускає нагоди вштрикнути старого: - А сини ваші де? (О. Гончар); Люди знов сушать собі голови: шофер людина статечна, чим же це його Явтух підштрикнув? (Ю. Яновський); Усі були проти нього - і лаяли, і сміялися, й підколювали його (Л. Смілянський); Анатолій, посміхаючись, дивився їй услід. Ну й колюча ж яка, без рукавиць і за лікоть не візьмись. Ужалить, мов кропива (М. Руденко); Такі він жартики компонувати звик, Що навіть можна б їх у календар змістити. Умів усякого словами підчепити! (переклад М. Рильського); - При тій спосібності і інших паничів підскубує [князів віритель] (І. Франко); Віктор хитруватий, любить підкусити (П. Автомонов); - Ага-а, - злякалися приятеля [станового]? - ущипнув він мене (Панас Мирний).

КУСА́ТИ (ранити зубами, жалом, хоботком тощо); ГРИ́ЗТИ (сильно хапати зубами; сильно жалити); ПРОКУ́ШУВАТИ (зубами наскрізь); ЗАКУ́ШУВАТИ (здавлювати, захоплюючи зубами); ЖАЛИ́ТИ, ТЯ́ТИ[ТНУ́ТИ], ШПИГА́ТИ, ЖИГА́ТИрозм. (ранити жалом або хоботком); Ї́СТИ (про комах - протягом тривалого часу). - Док.: укуси́ти, кусну́ти, кусону́типідсил.покуса́ти, гризну́ти, гризону́типідсил.прокуси́ти, закуси́ти, ужали́ти[вжали́ти], пожали́ти, утя́ти[втя́ти], утну́ти[втну́ти], шпигну́ти, шпигону́типідсил.уджиґну́ти[вджиґну́ти], стрікну́тидіал.Скажена собака і хазяїна кусає (прислів’я); Віконниці, бачите, позакривані: ні сонце у вічі не лізе, ні мухи не кусають (О. Стороженко); І качалися, і гризли один одного зубами (Г. Хоткевич); Він підніс до очей посинілий, роздутий палець, - з нього капає кров. Це той собачий хлопчина прокусив його своїми гострими зубами (І. Микитенко); Їй хотілося запхати пальці до рота, закусити їх до крові й кричати (Ю. Смолич); Коли чоловіка жалять оси, він тікає до води (Ю. Яновський); Раптом щось його шпигає в потилицю боляче... Він мовчки бацає рукою "овода кінського" (П. Козланюк); Його нещадно жиґали комарі (А. Шиян); Коли чую, а воно мене неначе що стрікнуло... А ж то гадюка (Словник Б. Грінченка); - Нужа мене напала, їсть (М. Коцюбинський).