дід 1

-1-
іменник чоловічого роду, істота

Словник відмінків

відмінок однина множина
називний дід діди́
родовий ді́да діді́в
давальний ді́дові, ді́ду діда́м
знахідний ді́да діді́в
орудний ді́дом діда́ми
місцевий на/у ді́дові, ді́ді, по ді́ду на/у діда́х
кличний ді́ду діди́

Словник синонімів

ЖЕБРА́К (людина, яка живе з милостині), СТА́РЕЦЬ, ПРОХА́Ч, СТАРЦЮ́ГАзневажл., КАНЮ́КАзневажл., ТОРБА́Ррозм., ТОРБЕ́ШНИКрозм., ТОРБОТРЯ́Срозм. рідше,ТОРБОТРУ́Срозм. рідше,ПРОША́Кдіал., ДІДдіал.,ЛА́ЗАРзаст.Оксана.. взяла окраєць хліба, хотіла нести жебракові (В. Минко); Старці під берестом поснули (Т. Шевченко); Вона виймає з портмоне монетку і подає її прохачеві (Ю. Смолич); - Кобзар - то жебрак, старцюга, за милостину грає (Ф. Бурлака); - То таки треба доброї голови, щоб удати, аби не зробити з усіх нас торбарів! (А. Крушельницький); Голод з новою силою погнав на села торбешників (Ю. Збанацький); [Кміта:] Я мусив пошитись в торботруси й цим заробляв собі гроші на поживок (І. Нечуй-Левицький); Глумиться [Яким] старому й молодому, пакостить прошакові, шпурляє грудьми (С. Ковалів); Захтів у діда випросити хліба (М. Номис); Хто всякі квітки хлопцям пришиває? - Я, Варка Луценкова; хто.. лазарів передражнює? - Я! (Панас Мирний). - Пор. 1. бося́к.
ОПУ́ДАЛО (подоба людської постаті з накинутого на хрестовину старого одягу, яку ставлять на городах для відстрашування птахів), СТРАХОПУ́Дрозм.,ПО́СТРАХрозм.,ДІДрозм.,ЧУПЕРА́ДЛОрозм., ХИМЕ́РАзаст., ОПУ́Ддіал., ОПУ́ДАдіал.;СОЛО́М’ЯНИК (із соломи). Весною Кендеричаник посіяв коноплі край села й поставив туди опудало на горобців (М. Томчаній); Дмухне вітерець, замають ганчірки, захилитає страхопуд руками (А. Кримський); Щоб горобців шкідливих настрашити, Вигадливий Хазяїн взяв Солом’яного Діда приладнав (Л. Глібов); - Майже насильно взяла [панна Мося] мене в свої руки і таки зробила з мене якесь чуперадло (Ірина Вільде); - Почав я фабрикувати.. скрипучі опуди для відгонення воробців [горобців] із пшениці, проса та конопель (І. Франко); Чужі жінки, як мавки, моя як опуда (прислів’я); А горобці кричать:.. - У панському саду стояли генерали - Та й тим на голову сідали, А це солом’яник.. Не боїмось (Л. Глібов).
ПРЕ́ДКИперев. мн. (старші родичі по висхідній лінії з боку матері або батька; ті, від кого веде свій початок рід), ДІДИ́, БАТЬКИ́, ПРА́ДІДИ, ПРАБАТЬКИ, ПРА́ЩУРИ, ПРАРО́ДИЧІ, ПРАПРЕ́ДКИпідсил., ПРАПРА́ДІДИпідсил., ПРАПРА́ЩУРИпідсил., ПРАОТЦІ́заст., уроч. (дуже давні родичі, родоначальники). В школі і в житті ми узнавали, яка прекрасна наша Вітчизна. Щоб одстояти її від посягання ворогів, не раз наші предки засівали береги Дніпра своїми кістками (П. Панч); Гей, було це за дідів, Ні, брешу - за прадідів: За царя старого Хмеля (І. Манжура); Рід наш увесь ходючий, батьки й прабатьки: та й Данилко, мабуть, ходитиме, доки й ноги не відпадуть (Ю. Яновський); Глухомань віків, забобони пращурів дзвенять в словах дівчинки, яка свято вірить і в іорданську воду, і в чудодійне зілля (М. Стельмах); Тепер не знаю і не відаю, Де був я, за якою віддаллю, Та знаю, що мої прародичі шуміли в цій темнавій обочі (Д. Павличко); Ми туди, як птиці, линемо, Де прапрадідів добро, Де рядами тополиними Облямований Дніпро (М. Рильський); Оживить живеє слово Рідну Україну, і праправнуки згадають Прапращурів діло, і промовить до них в полі Усяка могила! (П. Куліш); "Невірні гнізда позвивали, Де наші праотці жили! (переклад П. Грабовського).
СТО́РОЖ (особа, яка охороняє кого-, що-небудь); ВАХТЕ́Р, ШВЕЙЦА́Р, ПОРТЬЄ́, КОНСЬЄ́РЖ, ПРИДВЕ́РНИКзаст., ДВЕ́РНИКдіал. (черговий сторож при вході в установу, підприємство, житловий будинок і т. ін.); ВОРОТАР (сторож біля воріт); КАЛАТА́ЛЬНИК, ДІДзаст. (сторож у садку, на баштані тощо); БУ́ДОЧНИК, БУ́ДНИКдіал. (залізничний сторож). Юхим, шкільний сторож, пішов вечеряти додому, і мені одному скучненько (С. Васильченко); У вестибюлі їх затримав вахтер - рішучий і невмолимий. - Режим є режим. До тяжкохворого потрібний дозвіл головного лікаря (В. Дарда); Здається мені, що не можу заснути в замку, де Крук буде придверником (І. Франко); Воротар спитав у прибувших, хто вони такі й чого їм треба (І. Нечуй-Левицький); Десь чуть свисток. Ось будочник виходить. Він з ліхтарем (В. Сосюра). - Пор. 2. вартови́й, 1. охоро́нець.
СТАРИ́Йім. (чоловік, що прожив багато років), ДІД, СТАРИ́К, СТА́РЕЦЬ, СТАРИГА́Н[СТАРИГА́НЬ]фам.; СТАРИНА́ розм., СТАРИ́ЗНА розм. (збірн. - старі люди). На крайнім порозі життя оддав старий своє літами та негодами побите серце малій дитині (Панас Мирний); Слідком за бабою вийшов з хати дід Грицай (І. Нечуй-Левицький); В паламарці дід Григорій про щось сперечався з стариками (І. Микитенко); - Весна наливає в душу кожної людини сил і надій. Навіть в душу таких стариганів, як я (М. Чабанівський); То вже Господь так дав, щоб старина, утомившись на полі, спала кам’яним сном, а молодь, що хоч удвоє жвавіше звивалася з серпом, вночі приймала нову силу в себе (Ірина Вільде); Інші діди охнули з остраху, якийсь пан не втерпів і вголос промовив: "І пощо таку старизну скликати?" (Леся Українка).
ТІНЬ (темний відбиток від предмета, освітленого з протилежного боку); ВІДБИ́ТОК, ДІДперев. мн., розм., ТІ́НЯВАрозм., ОТІ́НЕННЯрозм.По сріблястій землі лягли довгі чорні тіні (М. Коцюбинський); Враз блиснула кулисто висока лампа на вартівні й на стелі задрижав гострий відбиток ґрат решітчастих (П. Козланюк); Сутінки лягли на ярмарковий майдан. Підвелись діди (Н. Рибак); Зонтик кидав таке чудове отінення на її ніжне лице, що воно.. видалося мені кращим, як коли-небудь іншим разом (О. Кобилянська).

Словник фразеологізмів

ді́дька ли́сого, грубо. 1. Уживається для повного заперечення чого-небудь; нізащо, ніколи. — До чого ж вигадливі капосні пани,— міркував [Архип] уголос.— Звісно, маючи таке зручне ліжко, дідька лисого захочеш вставати (С. Добровольський); — Хай людина створить отаке яблуко. Без землі, без повітря, без сонця. В лабораторії .. Створить? Дідька лисого! (Л. Дмитерко).

2. Нічого; зовсім, абсолютно нічого. — Климе, зривай скоріше оці кругляки! — Для чого тату? — остовпів син. — Зривай, кажу. Нечиста попа несе. Як він зробить почин, то дідька лисого заробимо тут! (М. Стельмах). ді́да ли́сого. [Карпо:] От іще й він нехай прочита! Дайте йому! Він там розбере діда лисого (М. Костомаров).

за діді́в-пра́дідів. У незапам’ятні часи, дуже давно. Промайнула воля, поламала ланцюги віковічні, на котрих ще за дідів-прадідів прикували до панів колись вільні хутори, села (Панас Мирний).

з ді́да-пра́діда (з ді́да й пра́діда). 1. Споконвіку, одвічно. Прийшли двоногі звірі — убили матір, пограбували, спалили, в руїни перетворили його з діда-прадіда рідну землю (А. Головко); Хлібом-сіллю ми зустрічаємо дорогих гостей. Така вже в нас традиція з діда-прадіда (З газети); Це ж земля наша, з діда й прадіда (Б. Грінченко); з діді́в і пра́дідів. — Ми таки кривдянські Посмітьохи з дідів і прадідів,— знов сказав Микола (І. Нечуй-Левицький); з пре́дка, з ді́да. Недалеко від Полтави, Де широкими гіллями Ліс над Ворсклою гуде, — З предка, з діда .. Незавидний жив козак (Л. Боровиковський).

2. Спадковий, уроджений. Багатирка була Марусина мати з діда-прадіда (П. Куліш); Іван Темний з діда-прадіда — селянин, все життя по господарству порався (Остап Вишня).

з ді́да-пра́діда (з ді́да й пра́діда). 1. Споконвіку, одвічно. Прийшли двоногі звірі — убили матір, пограбували, спалили, в руїни перетворили його з діда-прадіда рідну землю (А. Головко); Хлібом-сіллю ми зустрічаємо дорогих гостей. Така вже в нас традиція з діда-прадіда (З газети); Це ж земля наша, з діда й прадіда (Б. Грінченко); з діді́в і пра́дідів. — Ми таки кривдянські Посмітьохи з дідів і прадідів,— знов сказав Микола (І. Нечуй-Левицький); з пре́дка, з ді́да. Недалеко від Полтави, Де широкими гіллями Ліс над Ворсклою гуде, — З предка, з діда .. Незавидний жив козак (Л. Боровиковський).

2. Спадковий, уроджений. Багатирка була Марусина мати з діда-прадіда (П. Куліш); Іван Темний з діда-прадіда — селянин, все життя по господарству порався (Остап Вишня).

з ді́да-пра́діда (з ді́да й пра́діда). 1. Споконвіку, одвічно. Прийшли двоногі звірі — убили матір, пограбували, спалили, в руїни перетворили його з діда-прадіда рідну землю (А. Головко); Хлібом-сіллю ми зустрічаємо дорогих гостей. Така вже в нас традиція з діда-прадіда (З газети); Це ж земля наша, з діда й прадіда (Б. Грінченко); з діді́в і пра́дідів. — Ми таки кривдянські Посмітьохи з дідів і прадідів,— знов сказав Микола (І. Нечуй-Левицький); з пре́дка, з ді́да. Недалеко від Полтави, Де широкими гіллями Ліс над Ворсклою гуде, — З предка, з діда .. Незавидний жив козак (Л. Боровиковський).

2. Спадковий, уроджений. Багатирка була Марусина мати з діда-прадіда (П. Куліш); Іван Темний з діда-прадіда — селянин, все життя по господарству порався (Остап Вишня).

з ді́да-пра́діда (з ді́да й пра́діда). 1. Споконвіку, одвічно. Прийшли двоногі звірі — убили матір, пограбували, спалили, в руїни перетворили його з діда-прадіда рідну землю (А. Головко); Хлібом-сіллю ми зустрічаємо дорогих гостей. Така вже в нас традиція з діда-прадіда (З газети); Це ж земля наша, з діда й прадіда (Б. Грінченко); з діді́в і пра́дідів. — Ми таки кривдянські Посмітьохи з дідів і прадідів,— знов сказав Микола (І. Нечуй-Левицький); з пре́дка, з ді́да. Недалеко від Полтави, Де широкими гіллями Ліс над Ворсклою гуде, — З предка, з діда .. Незавидний жив козак (Л. Боровиковський).

2. Спадковий, уроджений. Багатирка була Марусина мати з діда-прадіда (П. Куліш); Іван Темний з діда-прадіда — селянин, все життя по господарству порався (Остап Вишня).

у батьки́ (у діди́, у матері́ і т. ін.) годи́тися кому. Бути набагато старшим від кого-небудь. Заважала [Наталці] дівоча соромливість перед людиною, що годилася б їй у батьки (С. Добровольський); Василько побачив його, біжить із криком “тату”, а він, виходить, в діди йому годиться (М. Стельмах).