-1-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив довіря́тися, довіря́тись
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   довіря́ймося, довіря́ймось
2 особа довіря́йся, довіря́йсь довіря́йтеся, довіря́йтесь
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа довіря́тимуся, довіря́тимусь довіря́тимемося, довіря́тимемось, довіря́тимемся
2 особа довіря́тимешся довіря́тиметеся, довіря́тиметесь
3 особа довіря́тиметься довіря́тимуться
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа довіря́юся, довіря́юсь довіря́ємося, довіря́ємось, довіря́ємся
2 особа довіря́єшся довіря́єтеся, довіря́єтесь
3 особа довіря́ється довіря́ються
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
довіря́ючись
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. довіря́вся, довіря́всь довіря́лися, довіря́лись
жін. р. довіря́лася, довіря́лась
сер. р. довіря́лося, довіря́лось
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
довіря́вшись

Словник синонімів

ДОВІРЯ́ТИкому (ставитися до когось із довір’ям), ДОВІРЯ́ТИСЯ, ВІ́РИТИ, ЙНЯ́ТИ ВІ́РУ[ВІ́РИ], ПОКЛАДА́ТИСЯна кого, ЗВІРЯ́ТИСЯна кого, НАДІ́ЯТИСЯна кого; ВВІРЯ́ТИ[УВІРЯ́ТИ]кому, на кого, ВВІРЯ́ТИСЯ[УВІРЯ́ТИСЯ], СПУСКА́ТИСЯна кого, розм. (віддавати себе на чиюсь волю). - Док.: дові́ритися, пойня́ти [пойми́ти заст.] ві́ру [ві́ри], покла́стися, положи́тисярідшезві́ритися, понаді́ятися, вві́рити[уві́рити], вві́ритися[уві́ритися], спусти́тися. У сім’ї Козачуків Юрко вважався майже рідним. Він міг заходити, коли завгодно, йому в усьому довіряли, на нього покладалися (М. Ю. Тарновський); - Довіряйтесь лікарям, фельдшерам, не приховуйте від них хворих! (О. Гончар); - Викиньте все з голови і звіртесь на мене. Ви мені вірите чи ні, чорт забери! (О. Довженко); - Я ніколи нічим не криюся. Кожному правду кажу... І ви мене давно, здається, за такого знаєте. Чого ж ви тепер віри не ймете! (Панас Мирний); - Чи ти на Мирона свого надієшся? А він, думаєш, там, на заробітках, не заглядається на когось? (М. Стельмах); - О, на мене можете ввіряти, - одказала Надя, - в мене язик мов на припоні (А. Кримський); Добре було старому Макусі, що увірився дочці, та ще й розумній (Г. Квітка-Основ’яненко); [Хуса:] Старенька вже не здужає ходити, а на рабинь спуститися не можна у догляді за матір’ю (Леся Українка).
I. ЗВІРЯ́ТИщо (не криючись, правдиво розповідати кому-небудь щось потаємне),ПОВІРЯ́ТИ, ДОВІРЯ́ТИ, ДОВІРЯ́ТИСЯ, ЗВІРЯ́ТИСЯв чому, ДІЛИ́ТИСЯчим, ВИПОВІДА́ТИрозм.,ПОВІДА́ТИрозм.,ПОВІ́ДУВАТИрозм.,ПОВІ́РЮВАТИрідко,ЗВІ́РЮВАТИСЯрідко,УПОВІДА́ТИ[ВПОВІДА́ТИ] рідко,УПОВІ́ДУВАТИ[ВПОВІ́ДУВАТИ]рідко. - Док.: зві́рити, пові́рити, дові́рити, дові́ритися, зві́ритися, поділи́тися, ви́повісти, пові́дати, пові́сти, упові́сти́[впові́сти́]. Йому раптом захотілося, щоб отак усе життя бачити біля себе Наталю, звіряти їй свої найпотайніші думки (В. Собко); Нестір із дружиною перемовляється, повіря свої думи (К. Гордієнко); Люба напрочуд чесно уміла зберігати таємниці, і Серьожка багато з чим їй довірявся (А. Головко); Хотілося бути з ним удвох, звірятися йому в своїх мріях, почувати до нього безмежне довір’я (О. Донченко); До Уляни приходили дівчата, приходили й молодиці, і кожна, наче зговорилися, виповідала їй свою тугу за минулим щастям.. (Д. Бедзик); Тільки раз повідала вона свою таємницю Ніні Черкашиній (А. Шиян); Жаль мені! З тобою звикла я ділитися журбою, Вповідувать думки, веселі і сумні (Леся Українка).