ДОРУЧА́ТИкому (виконання чогось), ПОКЛАДА́ТИна кого,ПРИРУЧА́ТИрозм., ПОРУЧА́ТИрозм., ПРИПОРУЧА́ТИзаст.; ДОВІРЯ́ТИ, ПОВІРЯ́ТИ[ПОВІ́РЮВАТИрідше] (особливо важливу роботу, обов’язки); ПОКИДА́ТИ, ПОЛИША́ТИрозм. (кого, що на кого - від’їжджаючи, залишаючи). - Док.: доручи́ти, покла́сти, приручи́ти, поручи́ти, приста́витикогопосади́тикого на що розм. припоручи́ти, дові́рити, пові́рити, поки́нути, полиши́ти. - Нам цю справу доручають ті самі авторитетні органи, від яких залежить і рішення про концесії (І. Ле); - Мудрий Федір Йосипович, нічого не скажеш: не хоче, щоб наш відділ відсторонився, все на нас покладає (М. Ю. Тарновський); Вінчасом посилав її доглядати сапальниць на буряках або приручав одвезти полудень косарям (М. Коцюбинський); Він поручив також пильно стежити за хлопцями, коли їх поведуть (І. Франко); Баба Зінька приставила готувати обід молодиць, котрі добре знали куховарську справу (І. Нечуй-Левицький); То ти дзвониш, то тобі дзвонять, - посадили ж на культуру, гаряче місце! (О. Гончар); - Хай сам, гладкий, пасе. - Мені мати не припоручали (Панас Мирний); Не довіряй вовку череду (прислів’я); - Господині сільські стали самі повіряти мені гусей (І. Франко); - На кого ж ти мене покидаєш із малими діточками? (Григорій Тютюнник); При війську треба служити 2-3 роки без перерви, ..полишати поле й хату на жінку й діти (О. Кобилянська). - Пор. 1. наванта́жити.

I. ЗВІРЯ́ТИщо (не криючись, правдиво розповідати кому-небудь щось потаємне),ПОВІРЯ́ТИ, ДОВІРЯ́ТИ, ДОВІРЯ́ТИСЯ, ЗВІРЯ́ТИСЯв чому, ДІЛИ́ТИСЯчим, ВИПОВІДА́ТИрозм.,ПОВІДА́ТИрозм.,ПОВІ́ДУВАТИрозм.,ПОВІ́РЮВАТИрідко,ЗВІ́РЮВАТИСЯрідко,УПОВІДА́ТИ[ВПОВІДА́ТИ] рідко,УПОВІ́ДУВАТИ[ВПОВІ́ДУВАТИ]рідко. - Док.: зві́рити, пові́рити, дові́рити, дові́ритися, зві́ритися, поділи́тися, ви́повісти, пові́дати, пові́сти, упові́сти́[впові́сти́]. Йому раптом захотілося, щоб отак усе життя бачити біля себе Наталю, звіряти їй свої найпотайніші думки (В. Собко); Нестір із дружиною перемовляється, повіря свої думи (К. Гордієнко); Люба напрочуд чесно уміла зберігати таємниці, і Серьожка багато з чим їй довірявся (А. Головко); Хотілося бути з ним удвох, звірятися йому в своїх мріях, почувати до нього безмежне довір’я (О. Донченко); До Уляни приходили дівчата, приходили й молодиці, і кожна, наче зговорилися, виповідала їй свою тугу за минулим щастям.. (Д. Бедзик); Тільки раз повідала вона свою таємницю Ніні Черкашиній (А. Шиян); Жаль мені! З тобою звикла я ділитися журбою, Вповідувать думки, веселі і сумні (Леся Українка).