ДОВБА́ТИ[ДОВБТИ́рідше] (ударяючи твердим предметом, порушувати цілісність чогось), РОЗДО́ВБУВАТИ, ДЛУ́БАТИрозм., ДОЛУБА́ТИзаст., ДЗЮ́БА́ТИдіал.;ПРОДО́ВБУВАТИ (отвір, дірку); ВИДО́ВБУВАТИ (заглибину, ямку). - Док.: довбну́ти, продовба́ти[продовбти́], роздовба́ти[роздовбти́діал.], продлу́бати, дзю́бну́ти, ви́довбати. Земля була мерзла, кам’яниста, довелося довбати її ломом, кетменями, а іноді й рубати сокирами (З. Тулуб); Крізь півморок шахти душний, Не жалівши сили рук, Довбемо граніт бездушний (П. Грабовський); Бурхливу, непокірну ріку.. заковували в перегати, роздовбували її дно (Я. Баш); Попросила [Орися] не колупати ножиками столів.., не длубати кору на деревах (Л. Юхвід); Чую, що коли дзюбну ще раз порядно у дно ями, то готова відразу кип’ячка бухнути (І. Франко); Крапель падіння продовбує камінь (переклад М. Зерова); У вузькому окопчику, що його вони видовбали і викопали за ніч, було тісно (В. Кучер).

КЛЮВА́ТИ (про птахів - їсти, хапаючи щось дзьобом, бити дзьобом), ДЗЬО́БА́ТИ[ДЗЮ́БА́ТИрідше], ДОВБА́ТИ[ДОВБТИ́], КЛЮ́КАТИрозм.; ПИ́ТИ (їсти молоде зерно); ЦЮ́КАТИ, ЦЮ́КАТИСЯрозм. (бити дзьобом); ЩИПА́ТИ (шкіру тіла). - Док.: клю́нути, дзьо́бну́ти[дзю́бну́ти], подзьо́ба́ти[подзю́ба́ти], довбну́ти, клю́кнути, цю́кнути, щипну́ти. У хаті ходили кури й щось клювали на долівці (О. Донченко); Кури дзьобали землю, як консервну банку (Григорій Тютюнник); Мундир із залізним хрестом мої партизани надягли на опудало в городі, щоб ґави не довбали огірків (Ю. Яновський); Горобці цілими хмарами сідають на соняшники і п’ють насіння (О. Копиленко); Миколка.. годував голубів. Вони весело кружляли навколо нього, бадьоро цюкали носиками в землю (Ю. Збанацький); Боляче цюкалася клята квочка... (Остап Вишня); Населення, коли не рахувати курей, гусака, якого я навчив щипати посесора.., складалося іще з чотирьох осіб (В. Еллан).

КОЛУПА́ТИ (руйнуючи поверхню, робити заглибини, ямки в чомусь), ВИКОЛУ́ПУВАТИ, ПРОКОЛУ́ПУВАТИ, КОПИРСА́ТИ, ШПО́РТАТИрозм., ДЛУ́БАТИрозм., ДОЛУБА́ТИрозм., ЛУПА́ТИрозм.; ДОВБА́ТИ[ДОВБТИ́] (перев. робити отвір, заглиблення тощо); КОЛУПА́ТИСЯв чому (видаляти зсередини чогось які-небудь частинки). - Док.: колупну́ти, ви́колупати, ви́колупнути, проколупа́ти, копирсну́ти, шпортну́ти, довбну́ти, колупну́тися. Сидить баба на порозі, Землю колупає, На садочок на вишневий Скоса поглядає (С. Руданський); Йому було приємно, що всі дивились, як він кусав пиріг і виколупував пальцем зсередини сливи (М. Коцюбинський); Галаґанчик вибрав зручну хвилину і гвіздком проколупав у лантусі дірку (О. Донченко); Івась стояв коло столу з повними сліз очима і копирсав сам собі під нігтями (Панас Мирний); Він своїм закованим костуром почав шпортати землю (І. Франко); - Здоров був, синку, - кажу, бо зранку не бачились. Мотнув головою, а в очі не дивиться, далі собі ножиком длубає (І. Муратов); Гній злігся, змерзся, лупали [люди] ломами, плішнею (К. Гордієнко); Гострим ломом довбає Шаліфе кам’янисту землю (З. Тулуб); - Навіть не застогнав, як лікар колупався йому в рані й робив перев’язку (О. Донченко).

СТРІЛЯ́ТИ (робити постріл, постріли з вогнепальної зброї), БИ́ТИ, ПАЛИ́ТИрозм.,СМАЛИ́ТИпідсил. розм.,ЛУПИ́ТИпідсил. розм.,ЧЕСА́ТИпідсил. розм., ГАТИ́ТИпідсил. розм.,ДОВБА́ТИпідсил. розм.,ДОВБТИ́підсил. розм. (уперто й методично - перев. з гармат); СТРОЧИ́ТИ, ТАТА́КАТИрозм., ТА́КАТИрозм., ТАТА́ХКАТИрозм. (з кулемета, автомата); СТУ́КАТИ (неголосно, на відстані); СТУГОНІ́ТИ (безперервно і сильно); ПОСИЛА́ТИ (із сл. куля, снаряд і т. ін.). - Док.: ви́стрелити, стре́льнути[стрі́льну́ти], уда́рити[вда́рити], ви́палити, лу́пнути, чесну́ти, чесону́ти, вгати́ти, довбну́ти, довбону́ти, пальну́ти, палахнутирозм.прострочи́ти, тата́кнути, тата́хнути, сту́кнути, посла́ти. Вдалині стріляє білими димками швидкострільна гармата крейсера (Ю. Яновський); - Як на війні було: стрілянина, з гармат же били, як барикади розбивали (А. Головко); [Кряж:] То я тоді, як смеркло, запріг коней, викликав Ганю, закутав її в бурку і - по конях..! Вискочив її батько, спустив собаку з ланцюга, схопив берданку і давай по мені смалити (М. Зарудний); Зенітки луплять, шум такий (С. Воскрекасенко); - Як почнуть артпідготовку - кожна батарея знає, по якому [доту] їй ціляти. Та по тому, а та по тому, гатитиме йому в лоба, аж поки він і не лусне! (О. Гончар); З лісу строчив без кінця кулемет (В. Сосюра). - Пор. 2. ба́хнути.