-1-
прикметник

Словник відмінків

відмінок однина множина
чол. р. жін. р. сер. р.
називний до́брий до́бра до́бре до́брі
родовий до́брого до́брої до́брого до́брих
давальний до́брому до́брій до́брому до́брим
знахідний до́брий, до́брого до́бру до́бре до́брі, до́брих
орудний до́брим до́брою до́брим до́брими
місцевий на/у до́брому, до́брім на/у до́брій на/у до́брому, до́брім на/у до́брих

Словник синонімів

БАГА́ТИЙ (про урожай, улов і т. ін.), ВЕЛИ́КИЙ, ДО́БРИЙ, ЩЕ́ДРИЙпідсил., ЩЕДРО́ТНИЙпідсил. розм.;РЯСНИЙ (про урожай). Пливуть додому рибаки, везуть улов багатий (Н. Забіла); Де дружна ланка, там добрий урожай (прислів’я); Ори щасливо, виорюй глибоко її, ту десятину - славну ниву, - хай родить щедрі врожаї; Не раз уже земля розквітнула садами, обтяжена була щедротними плодами, віддавши людям дар за чесну працю їх (І. Гончаренко); Бажаю вам, друзі, рясних урожаїв на ваших ланах і в ваших садах-виноградах, багатих добутків у ваших шахтах і рудниках (М. Рильський).
БЛИЗЬКИ́Й (про товариша, приятеля і т. ін.), ДО́БРИЙ, ХОРО́ШИЙ, ЩИ́РИЙ, ЗАДУШЕ́ВНИЙпідсил., СЕРДЕ́ЧНИЙпідсил., ІНТИ́МНИЙпідсил. рідше; БЛИ́ЖНІЙзаст. (перев. при більшому ступені близькості). Тоді незнайомий представився: - Д-р Пастух, близький знайомий вашого батька (Ірина Вільде); І стали вони.. добрими сусідами (Панас Мирний); Він не мав у місті ніякого щирого приятеля (І. Франко); - Даю голову на відруб, що з ними [бійцями полку] нічого поганого не трапилось, - запевнив Павка Македон, оптиміст і вродливець, задушевний друг Козакова (О. Гончар); Він хороший хлопець, цей Август. Серед студентів не зустрічав Густав такого сердечного друга (А. Хижняк); Дора, а більше ще пан К., взяли собі нині за обов’язок опікуватися гарною дівчиною, хоч нею займались і інші дами й добродії з товариства, що були інтимніші знайомі її родичів, як двоє перші (О. Кобилянська); Приїхали у Любчики; ще тільки були там самі родичі у молодих та ближні приятелі (Марко Вовчок).
ВЕЛИ́КИЙ (який перевищує інші подібні за ступенем або силою вияву), ЧИМА́ЛИ́Й, НЕМАЛИ́Й, ДУ́ЖИЙ, ЗНАЧНИ́Й, НЕАБИ́ЯКИЙ, ДО́БРИЙ, ВАЖКИ́Й, ВЕЛИЧЕ́ЗНИЙпідсил.,ВЕЛЕТЕ́НСЬКИЙпідсил.,ПРЕВЕЛИ́КИЙпідсил.,МОГУ́ТНІЙпідсил.,КОЛОСА́ЛЬНИЙпідсил.,ГРАНДІО́ЗНИЙпідсил.,ТИТАНІ́ЧНИЙпідсил.,ШАЛЕ́НИЙпідсил.,МАСШТА́БНИЙ, НЕСВІ́ТСЬКИЙрідше, підсил., ГОМЕРИ́ЧНИЙрідко,НЕСОСВІТЕ́ННИЙрозм. підсил.Всі підняли великий крик (І. Котляревський); Спека була чимала (Леся Українка); Далеко в зеленому степу лунає дужий баритон вівчара (І. Нечуй-Левицький); В голові гуло. А в усьому тілі відчувалася важка, незвична втома (В. Козаченко); Скинення царя і самодержавства ми.. зустріли з величезною стихійною радістю (О. Довженко); Владна зламати вона [Кіпріда] велетенську потугу героїв (М. Зеров); Тепер прийняла вона Оксану з превеликою радістю (Л. Яновська); З-під гарби чулося могутнє хропіння (Григорій Тютюнник); Силою колосального напруження я вихоплюю свого револьвера і починаю цілитись (П. Колесник); І всі ці великі нещастя [голод, неосвіченість, тиранія тощо в дореволюційній Росії] величезні, колосальні, грандіозні (Леся Українка); Титанічна працездатність людини; Вирушали удосвіта, холодком, поки не було ще отієї шаленої спеки (І. Муратов); У ньому [романі Тихого "Рахунок за сонце"] нема масштабного зображення подій (з журналу); На той несвітський крик миттю прибігли слуги баронеси (Леся Українка); На.. слова Божка зала вибухає гомеричним реготом (Т. Масенко); В несосвітеннім сум’ятті Вперед ми рвались без ваги (переклад М. Лукаша). - Пор. 1. винятко́вий, 1. надзвича́йний, 1. необме́жений, 1. необме́жений, несказа́нний.
ДО́БРИЙ (готовий прийти на допомогу іншим, сповнений доброти, чуйності; який виражає доброту), ДОБРОСЕ́РДИЙ, ДОБРОСЕ́РДНИЙ, ДОБРОСЕРДЕ́ЧНИЙ, ДУШЕ́ВНИЙ, ДОБРОДУ́ШНИЙ, СЕРДЕ́ЧНИЙ, М’ЯКОСЕ́РДИЙ, ДО́БРЕ́НЬКИЙрозм., ДОБРЯ́ЧИЙрозм., ПРЕДО́БРИЙпідсил. розм.,ДОБРОТЛИ́ВИЙзаст., БЛАГИ́Йзаст.; ЛАГІ́ДНИЙ, М’ЯКИ́Й, СЛА́ВНИЙ, ЗАДУШЕ́ВНИЙ, КРО́ТКИЙзаст. (у взаєминах з людьми, зовнішніх виявах); МИ́ЛОСТИ́ВИЙ, МИЛОСЕ́РДНИЙ, МИЛОСЕ́РДИЙрідше (часто щодо осіб нижчих рангом, залежних у чомусь, незаможних тощо); НЕЗЛИ́Й, НЕЗЛОБИ́ВИЙ, НЕЗЛОБЛИ́ВИЙ, НЕЗЛО́БНИЙ, НЕЗЛОСТИ́ВИЙ, БЕЗЗЛО́БНИЙ, БЛАГОДУ́ШНИЙ (який не робить людям зла і не схильний до цього; властивий такій людині). Тепліше стає на серці, коли бачиш, що ти не цілком одинокий на світі, що є добрі, сердечні люди (М. Коцюбинський); Добра, щаслива усмішка робить маму просто красунею (О. Гончар); Майже не спала [Євпраксія], забувала про їжу, вганяла в плач добросерду Вільтруд (П. Загребельний); [Перепелиця:] Що про вашу добрість, то вже всяке знає, що такої добросердної людини, як ви, не знайти (Олена Пчілка); Чоловік був добросердечний і смирний (Ю. Бедзик); Її голос пом’якшав, помолодів, таким душевним став (В. Кучер); Хоча вона і бурчала, та обличчя внеї було добродушне, лагідне (Є. Гуцало); Враз сердечним теплим сяєвом Щось їй бризнуло з очей... (П. Тичина); Михайло бачив, що Іван добрий і м’якосердий чоловік (Ю. Збанацький); Незабаром прибігла й Марта Кирилівна, добренька та веселенька, неначе тільки що вчинила добре діло (І. Нечуй-Левицький); Стояв [Пилип] під вікном лікарні і добрячими своїми очима дивився на вчительку (С. Скляренко); - Корову з панського двору до нас привели! А корова добра-предобра, вона руку лиже (Ю. Яновський); Будь щаслива, Добротлива, То й ми в добрі будем (П. Гулак-Артемовський); - Ти таким благим оком та добрим серцем поглядаєш на діла миру сього... (Панас Мирний); Терентій Михайлович - людина м’яка, добра, любить справедливість (Ю. Бедзик); Лишившись на людях тим самим славним і лагідним хлопцем, він наодинці щораз глибше поринав у самоспоглядання (В. Підмогильний); Він дуже любив цього скромного трудівника, завжди привітного і доброзичливого. Він звик до його задушевного голосу (О. Довженко); Мітла огненная світила, Неначе сонце, і дивилась На ту ослицю, що несла в Єгипет кроткую Марію (Т. Шевченко); Ваші риси- милі, кроткі - Довіку в пам’ять залягли! (П. Грабовський); - Народ у щасті милостивий... (Вас. Шевчук); Войцехова, що в часі похорону їх матері грала роль надзвичайно милосердної особи, взяла хлопців до себе (І. Франко); Заплакала [матір Божа] милосерда, Неначе за сином (Т. Шевченко); [Едіта:] Для щирої душі, незлого серця не треба красномовства, тільки правди (Леся Українка); Щирий і незлобивий у товаристві, він усім.. подобався (М. Чабанівський); Милі друзі літ моїх дитячих, щирі і незлобні диваки! Ви од кривд людських, недобрих мачух, На луги втікали, на річки (М. Рильський); Художник.. надав його обличчю відкрито веселого, доброго, зовсім гуманного виразу, а очам - беззлобної мудрої лукавості (О. Гончар); Сагайдачний.. рушає назустріч Замойському з привітною і благодушною всмішкою (З. Тулуб). - Пор. добрози́чливий, 1. чу́лий.
ДО́БРИЙ (який відповідає високим вимогам, наділений позитивними якостями), ХОРО́ШИЙ, ГА́РНИЙ, ГІ́ДНИЙ, ДОСТО́ЙНИЙ, ВДА́ЛИЙ[УДА́ЛИЙ], ВДА́ТНИЙ[УДА́ТНИЙ], ПРИСТО́ЙНИЙ, СЛА́ВНИЙрозм., ЛО́ВКИЙрозм., ЛА́ДНИЙрозм., ДОБРЯ́ЧИЙрозм., ПОРЯ́ДНИЙрозм., ЛЕ́ПСЬКИЙрозм., ВА́ЖНИЙрозм., ВАЖНЮ́ЩИЙпідсил. розм.,ДОБРЕ́ННИЙпідсил. розм.,ДО́БРЕ́НЬКИЙрозм., ГОДЯ́ЩИЙрозм., ПРЕДО́БРИЙпідсил. розм.,ПРЕХОРО́ШИЙпідсил. розм.,ПРЕГА́РНИЙпідсил. розм.,НА СЛА́ВУрозм., БРА́ВИЙдіал.,ФА́ЙНИЙдіал.Од доброго коріння добрий і пагонець одійде; од доброго батька - добра й дитина (прислів’я); Хоч і риба потерушка, та хороша юшка (прислів’я); Надійшли жнива, достигла Василева пшениця, - така гарна, колос у колос (Марко Вовчок); - Коби лиш яку гідну та роботящу [невістку] Бог навернув (Н. Кобринська); Як я йшов на вигнання, багато спалив я Навіть достойних пісень (переклад М. Зерова); Він з радістю відчув, що портрет виходить вдалий (З. Тулуб); Скільки вдатних афоризмів, високопоетичні образи та натхненний настрій "Апокаліпсиса" чарують людей і досі (Леся Українка); Село Новобугівка ніколи не мало пристойної школи (М. Стельмах); - Славного кабанчика моя Ганя відгодувала (М. Зарудний); В рідний дім моряк приплине, Ясноокий, молодий, Воїн ловкий, хоч куди (М. Стельмах); - Син говорив мені, що у вас ладна бібліотека (І. Франко); [Кряж:] Добрячий кавалерист був колись Омелян Самопал.. (М. Зарудний); Меблі порядні, з першого погляду видно, що роблені на замовлення (Ірина Вільде); А той Білий та був собі козарлюга лепський (збірник "Легенди та перекази"); [Печериця:] А нуте, давайте: "Ой чук-брик! з рогом бик!" Важна пісня! (Панас Мирний); - Важнющий кінь: хоч самому гетьманові (З. Тулуб); Дай, думаю, пошию штани шкіряні..Добренні вийшли, на завидки всім (О. Гончар); - Ну, мамо, ну дайте чого добренького попоїсти (Б. Грінченко); Хівря була дівка годяща, була хазяйка (Г. Квітка-Основ’яненко); Люде обоє прехороші! Нікому не можна ганьби дати (Ганна Барвінок); Настрій складався прегарний (Ю. Яновський); Затертий старим салом та часником борщ був на славу (Л. Дмитерко); Є і пиво, і мед бравий, і ренського вволю (Л. Глібов); Тепер іскажу вам, ґазди мої славні, що й весна буде файна, ..зорі так приповідають (Г. Хоткевич). - Пор. непога́ний.
ДО́БРИЙім.,ДОБРЯ́Крозм., ДОБРЯ́ГАрозм., ДОБРЯ́КАрозм. рідше,ДО́БРА ДУША́розм., ДРУЗЯ́КАфам., ДОБРЯЧО́Кірон.,М’ЯКУ́ШКАірон., зневажл.З добрим поживеш - добро переймеш, а з лихим зійдешся, - того й наберешся (прислів’я); - Білограй добряк. Компанійський, щедрий чоловік (Ю. Мушкетик); Щоб добряга Друзь був кому відмовив - такого ще не траплялося (Ю. Шовкопляс); - Її чоловік - се старий добряка, що завсіди частує чим-небудь (Марко Вовчок); - Самі тут будемо. Як трапиться добра душа, то зогріє й нагодує (Григорій Тютюнник); Молодий [хлопець], друзяка, роботящий, смирний, неп’ющий (Г. Квітка-Основ’яненко); - Від цього благополучного добрячка можна сподіватися першої-ліпшої каверзи (І. Муратов); Не слухають вони матері.., а батька (м’якушку) і поготів, бо баба булаву носила, а батько плахту (Ганна Барвінок).
ДОБРО́ (усе позитивне в житті людини; протил. зло), ДО́БРЕчасто у спол. зі сл. усе, БЛА́ГОуроч.Вони присягалися всім своїм єством любити добро й ненавидіти зло (І. Багряний); Сідайте, щоб усе добре сідало (приказка); Нас натхнуло благо спільне; Геть змести поклали ми Бідування підневільне Та нерівність між людьми (П. Грабовський).
ДОБРОЗИ́ЧЛИ́ВИЙ (який бажає людям добра, співчуває їм, дбає про них; який виражає таке ставлення до людей; про почуття, поведінку тощо такої людини), ЗИЧЛИ́ВИЙ, ПРИХИ́ЛЬНИЙ, ДОБРОЗИ́ЧНИЙрідше;ПОБЛА́ЖЛИВИЙ (трохи зверхній); ТЕ́ПЛИЙ (перев. про ставлення до інших). Мені сподобалися мої майбутні товариші. Вони були переважно молоді, доброзичливі, веселі (І. Багмут); Чи не криється за його доброзичливою поведінкою і солодкими словами якась підступна хитрість? (Д. Ткач); Лиш я бідний, нещасливий, ніхто мені не зичливий! (пісня); Він високий, елегантно вбраний, з іскрами сивини на скронях, з поглядом зичливим, відкритим (О. Гончар); Ви обізвалися до мене таким теплим, таким прихильним словом, зогріли, заохотили й зворушили до сліз (М. Коцюбинський); Був [інженер] з годину доброзичним, чемним, чулим, аж ліричним (С. Воскрекасенко); Прощати можуть тільки жінки, бо вони поблажливі й добрі серцем (П. Загребельний); На початку березня прийшов лист від Рєпніної. Як завжди, був він повний теплої турботи за бідного вигнанця (З. Тулуб). - Пор. 1. до́брий, 1. лю́дяний, 1. при́язний, 1. чу́лий.
ДОРОГИ́Й (який багато коштує, має високу ціну), КОШТО́ВНИЙ, НЕДЕШЕ́ВИЙ, ЦІ́ННИЙ, БЕЗЦІ́ННИЙпідсил., ДОРОГОЦІ́ННИЙ, НЕОЦІНЕ́ННИЙ, НЕОЦІ́ННИЙрідше, НА ВАГУ́ ЗО́ЛОТАпідсил., БАГА́ТИЙрозм., КОШТОВИ́ТИЙзаст.; ДО́БРИЙрозм., заст. (про намисто). Дорогих перлин коштовних Є багато в синім морі (Леся Українка); Олена була вбрана, як королева. І не так, щоби все на ній було дороге та багате, але просто вміла вже так (Г. Хоткевич); Кравчі наливали вином пляшки та бутлі. Вина були недешеві, більш заморські (І. Нечуй-Левицький); Притискала [жінка] до грудей кривий семисвічник з старого срібла, єдину, може, цінну родинну річ (М. Коцюбинський); Єсть перли безцінні На дні на морському, Ще кращі перлини - У серці людському (М. Чернявський); Бачив [Зігфрід] розгардіяш у кімнатах, розкриті шухляди.. І якісь не бачені досі дрібнички, коштовності, якісь, певне, дорогоцінні речі... (В. Козаченко); - Не думай, що я хочу тебе ошукати, - сказав Дід, подаючи йому неоціненний перстень (І. Франко); Дивацькі постаті, як неоцінні перли, Висвічують мені з туману далини (М. Рильський); Ой і справ же мені, мати, та шальовий платок, А ще к тому на голівку коштовитий цвіток (пісня); [Мотря:] Це ж Жлуденкових невістка, Зінька. Ач, як гарно вбрана! А доброго намиста скільки (М. Кропивницький).
ДОСВІ́ДЧЕНИЙ (який має досвід у якійсь галузі праці, знань, у житті), ДІ́ЙШЛИЙрозм., ДОСВІДНИ́Йзаст., СПОКУ́ШЕНИЙзаст.; БУВА́ЛИЙ, ТЕ́РТИЙрозм., БИ́ТИЙрозм., часто зі сл. жак, око, козир та ін., СТРІ́ЛЯНИЙрозм ., часто зі сл. птах, птиця, горобець, ОБМЕ́ТАНИЙрозм. (перев. про людину з великим життєвим досвідом); УЧЕ́НИЙ[ВЧЕ́НИЙ]розм., НА́ВЧЕНИЙрозм., ПРО́ВЧЕНИЙрозм. (який здобув досвід ціною втрат, покарання тощо); ДО́БРИЙ, ХОРО́ШИЙ, ГРА́МОТНИЙ, ВПРА́ВНИЙ, ЗНА́ЮЧИЙ, ПРАКТИКО́ВАНИЙрозм. (про фахівця); ОБСТРІ́ЛЯНИЙ (який набув бойового досвіду). Русевич, звичайно, досвідчений, знаючий інженер (Ю. Шовкопляс); Сержант Палійчук був старий і дійшлий розвідник (Ю. Смолич); Тодозя стала коло п’яльців і почала затикати основу. В проворної досвідної козачки діло пішло гаразд (І. Нечуй-Левицький); Остання дія.. вразила навіть найспокушеніших любителів музики (О. Іваненко); В артіль взяли його охоче, - Бувалих, - кажуть, - треба нам (С. Воскрекасенко); Він знає місця, офіцер тертий, дечому навчений. Може, й нам, старим, підкаже яке слово (Ю. Бедзик); Сташка була досить бита, щоб не помітити, що зацікавлення Бронка досить поверхове (Ірина Вільде); Сидір - дядько стріляний, ляканий, бачив смаленого вовка! (М. Рудь); Шенчик - бувала, обметана.. людина, сторожка, хитра й лукава (І. Кочерга); - Ох, хлопче, - предостерігали його учені дворові, - говори, та не договорися (Панас Мирний); Не вчений, так провчений (приказка); Жайсак і Тайжан приборкували скакунів. Вони мали великий досвід і були винятково добрими їздцями (З. Тулуб); Тепер я іноді зустрічаю колишніх своїх учнів.. Я питаю їх - чи був я хорошим учителем? Кажуть - був не стільки хорошим учителем, як хорошим вихователем (О. Довженко); З півночі повернувся він.. грамотним, з чималим досвідом підпільника (М. Стельмах); Кінь одразу відчув на собі вправного вершника (А. Шиян); - Роботи з нього ніякої, а ще до того - злодій. У Львові практикований (І. Франко); Він сподобався обстріляним артилеристам хлоп’ячою безпосередністю й щирістю (Л. Первомайський).
КО́РИ́СНИЙ (який дає добрі наслідки, здатний приносити користь); НЕБЕЗКОРИ́СНИЙ, ПОЖИТО́ЧНИЙрозм. (який дає певну користь); ДО́БРИЙ, ДОБРОДІ́ЙНИЙ, БЛАГОДІ́ЙНИЙ, ДОБРОЧИ́ННИЙ, БЛАГОТВО́РНИЙ (в основі якого лежить бажання добра комусь; який робить добрий вплив). Душа Ольги світлішала в дружбі, корисній праці (О. Копиленко); Якби його було вчити замолоду.., який би то вийшов пожиточний чоловік з нього! (М. Коцюбинський); Треба слухати доброї ради (М. Коцюбинський); Під благодійним сонячним промінням підводились прибиті дощем жита (Н. Рибак); Послухавсь товариш і ліг, і натруджене тіло і душу сон доброчинний в ту же саму хвилю міцно обняв (Дніпрова Чайка).
НЕПОГА́НИЙ (досить добрий, хороший, гарний), НІВРО́КУу знач. присудка, розм., НІЧО́ГОу знач. присудка, розм.,НІЧОГЕ́НЬКИЙрозм.,НЕЗГІ́РШИЙрозм.; НЕЗЛИ́Йрозм. (не про людину або тварину); ПРИСТО́ЙНИЙ, ПОРЯ́ДНИЙрозм.,ПІДХОДЯ́ЩИЙрозм. (який задовольняє певні вимоги, відповідає яким-небудь умовам). - Не забувайте, що я удовиця, та ще й непогана, - весело защебетала Христина Степанівна (І. Нечуй-Левицький); Нівроку зять, не зять, а дуб (І. Гончаренко); Нічого в цьому році озимина, а ярі стоять зеленою рікою (М. Стельмах); Хай він запам’ятає її якщо й не красунею, то таки ж нічогенькою! (О. Гончар); І дівка була незгірша, хоч і не нашого роду (Ганна Барвінок); Тесть.. мав пристойну хатину, двадцять соток орного поля (І. Муратов); Вона [одежа] мала цілком порядний вигляд, тільки на ліктях трохи протерлась (М. Коцюбинський); - Бачу, що начальника я вам дав підходящого (Ю. Шовкопляс). - Пор. 2. до́брий, задові́льний.
ПІ́ЗНІЙ (про вечір, ніч, осінь тощо), ГЛИБО́КИЙ, ЗАПІ́ЗНІЙпідсил.;ГЛУХИ́Йрозм.,ГЛУ́ПИЙрозм.,ДО́БРИЙрозм. (перев. про ніч). Дуже пізньою добою погасло світло в Єреміїних покоях (І. Нечуй-Левицький); Осінь уже глибока стояла, вітер холодний віє, так наскрізь і пронизує (Панас Мирний); Запізня була вже осінь - потоки і ручаї По рівчаку пожовклому, по вимоклій колії... (Я. Шпорта); Глухої ночі повертається Мирон до своєї постарілої хати (М. Стельмах); Стояла глупа осінь, по вулицях роз’їздили козаки і не можна було світити світла (І. Микитенко); Припадеш вухом до землі й починаєш прислухатись: а що ж там діється в чорній глибині, де завжди морок, де ніч глупа (Є. Гуцало); Отець і син уже в добру ніч зайшли додому (І. Франко).
СМАЧНИ́Й (який дає смакову насолоду), ДО́БРИЙ, СМАКОВИ́ТИЙ, ЛА́СИЙ, АПЕТИ́ТНИЙ, ЛА́КОМИЙрозм.А куховарка з неї добра: борщу як наварить, то не їж, а прямо навхильці пий, - такий смачний та добрий (Панас Мирний); І пурхав [метелик] у пахощах квіток Та пив смаковитий, солодкий їх сік (Я. Щоголів); Він тільки підморгував хлопам то подати яку-небудь страву, то підлити гостеві меду, то підкласти ласий шматок (З. Тулуб); Корж.. такий апетитний, маслом змащений (І. Ле).
ЧЕ́СНИЙ (який відзначається високими моральними якостями; який виражає ці якості тощо); ДОБРОЧЕ́СНИЙ, ЦНОТЛИ́ВИЙ (який живе чесно, дотримується всіх правил моралі; який виражає чесність); ПРАВДИ́ВИЙ, ЧИ́СТИЙ (який виражає правдивість, чесність); ПОРЯ́ДНИЙ (не здатний на погані, аморальні вчинки); НЕЗАПЛЯМО́ВАНИЙ, НЕЗАПЛЯ́МЛЕНИЙ, ДО́БРИЙ (який нічим не зганьбив себе). Чесним, хлопчику, будь у труді, у навчанні, у дружбі (С. Крижанівський); - Хотів би бути ваш друг доброчесним, щедрим, великодушним, але при таких пеньонзах, як у Грині Мамайчука, підтримувати чесність цнотливою дуже, ой, дуже важко! (О. Гончар); Здався він на слово честі, У нерівнім бою впавши, А Бояр, цнотливий лицар, Вірить лицарському слову (Леся Українка); Дмитренко чоловік правдивий, не одурив Чіпку (Панас Мирний); Він глянув на нас своїми ласкавими, чистими, як у дитини, очима (О. Досвітній); Гуцулка, горда тим, що вона мати, порядна жінка, ґаздиня, з мало укритим презирством поглядала на опришківську любаску (Г. Хоткевич); Ми завжди вибирали шлях одвертого бою, бо наше діло чисте і незаплямоване (В. Еллан); Знов ображений упоминається за своє добре ім’я (І. Франко). - Пор. 1. благоро́дний.
ЧУ́ЛИЙ (сповнений уважного, доброзичливого ставлення до людей), ЧУ́ЙНИЙ, ЧУТЛИ́ВИЙ, ЧУТКИ́Й, ПРИХИ́ЛЬНИЙ, СПІВЧУТЛИ́ВИЙ, ЖАЛІСЛИВИЙ, ЖА́ЛІСНИЙ (схильний до жалості, співчуття). До "тайних" [в’язнів] була собі дівчина як дівчина.., добра, чула, не дурна (В. Винниченко); - Ти чуйний товариш, я так і знав (Є. Гуцало); У чутливого на жіноче ридання Марка Крутояра несподівано заперчило в горлі (А. Шиян); У неї душа чутка, вона зрозуміла серцем, що довше мені тут зоставатись не можна (Ганна Барвінок); Гостей ціла низка, прихильні, звичайні (А. Кримський); Ох, як хочеться мені цього вечора хоч краплину ласки з твоїх очей чи хоч співчутливого слова (Ю. Мушкетик); Якийсь жалісливий шахтар укрив сердешну своєю свитою (Б. Грінченко); Перепелиха була вже стара людина, добра, жалісна (Панас Мирний). - Пор. 1. до́брий, добрози́чли́вий.

Словник фразеологізмів

влеті́ти в [до́бру] копі́йку кому і без додатка. Дорого коштувати, обійтися кому-небудь. Що, якби спорудити високу трубу за півкілометра від шахти, серед зеленого масиву?..— Це влетить в копійку,— перебив Арчіля Беззуб’як (П. Інгульський). влеті́ти в [до́бру] копійчи́ну. — Ну й понавиписували ж отаких машин [екскаваторів]! Мабуть, у добру копійчину влетіло (Г. Коцюба).

влеті́ти в [до́бру] копі́йку кому і без додатка. Дорого коштувати, обійтися кому-небудь. Що, якби спорудити високу трубу за півкілометра від шахти, серед зеленого масиву?..— Це влетить в копійку,— перебив Арчіля Беззуб’як (П. Інгульський). влеті́ти в [до́бру] копійчи́ну. — Ну й понавиписували ж отаких машин [екскаваторів]! Мабуть, у добру копійчину влетіло (Г. Коцюба).

навча́ти (вчи́ти) / навчи́ти ро́зуму ([до́брому] ро́зумові, уму́-ро́зуму) кого. Виховувати когось відповідно до усталених норм, правил, звичаїв і т. ін. І книжки читатимеш, скільки захочеться, і людських дітей розуму будеш навчати (М. Стельмах); Хіба ж я її не гляділа, хіба не ростила, доброму розумові не навчала? (Панас Мирний); — Хівря з серця почала Наталцю бити — уму-розуму вчити (Грицько Григоренко); Подумав, подумав [горобчик] та й почав просити курку: — Навчіть мене розуму, пані матусю! (Леся Українка). навчи́ти на до́брий ро́зум. — А дитина наша,— каже,— ще молоденька, нехай ми ще самі її покохаємо та навчимо на розум добрий (Марко Вовчок). навча́ти добру́ і ро́зуму. Доглядала ж [мати] сама його, сама й навчала Добру і розуму (Т. Шевченко).

душа́ виліта́є (відліта́є, тіка́є і т. ін.) / ви́летіла (відлеті́ла, втекла́ і т. ін.) з ті́ла чия і без додатка. Хто-небудь помирає, гине. Вслід [Низ] .. стрілу пускає І просто Тагові в висок; Душа із тіла вилітає, На жовтий пада труп пісок (І. Котляревський); Всяк думав, що зробила ця безздоровна .. дівчина людям, що вони збираються її катувати, її, котрій не достає злегка похлинутися.., щоб душа вилетіла з тіла (Панас Мирний). душа́ ма́ло не втекла́ з ті́ла. Правда, дав [Маланці] панич Льольо два злоти, та один бабі Мар’яні оддала, бо як схопила колька, то мало душа не втекла з тіла (М. Коцюбинський). до́бра душа́ відлеті́ла в не́бо. Почувши близьку смерть, [Балабан] тихо промовив: — Здається мені, пани-браття, помираю славною смертю .. Відлетіла в небо добра Балабанова душа (О. Довженко). душа́ поки́нула кого. Увійшов Дорофтей і став коло порога.— Що, покинула душа вашого Микиту! — Ой, покинула! (Казки Буковини).

макі́тра ро́зуму в кого, жарт. Хтоcь розумний, розсудливий, кмітливий і т. ін. — Ловко зметикував [бригадир].., в нього макітра розуму! (Ю. Яновський). до́бра макі́тра ро́зуму. — Давайте поради! В вас же розуму добра макітра (І. Нечуй-Левицький).

до́бра мі́на при пога́ній грі. Приховування за зовнішнім спокоєм, веселим настроєм незадоволення, страху і т. ін.; маскування. То вже була добра міна при поганій грі. І приховувала вона реальний страх перед реальною силою (З журналу); То вже було не що інше, як добра мина при поганій грі (З газети).

до́брий ге́ній чий, кого, чого, книжн. Людина, яка благотворно впливає на кого-небудь, приносить користь комусь. [Ірина:] Спасибі вам .. Ви добрий геній наш! (Л. Дмитерко); — Повірте, Ірен… Ви зробились моїм добрим генієм.., якого я нізащо не хочу втратити (В. Підмогильний); Із хвилюванням узяли ми до рук перший том вибраних творів Володимира Сосюри, доброго генія молодості наших батьків, нашої молодості (З газети); Як добрий геній, Ганя здержувала шкодливий [шкідливий] вплив Хоцінського (І. Нечуй-Левицький).

до́брий тон. Вишукані норми поведінки, що служать зразком для наслідування. Цей самий Славко, що так боявся за “добрий тон”, тепер не завагався натякнути на нешлюбне походження її чоловіка (Л. Мартович); Те, що в селах нашої Херсонщини сільські молодиці вважали б за повну відсутність смаку,— щоб біле убрання виглядало з-під темного, верхнього,— те саме в гірських українців є ознакою доброго тону (Т. Масенко); Все було, як добрий тон велить (М. Рильський).

з до́брого ди́ва. Невідомо чому, без будь-якої причини. — Отакий сором на старість, як бачите, з доброго дива! (І. Нечуй-Левицький); — Ти думаєш, що оце мене так — з доброго дива — взяли й випустили на волю? (Панас Мирний); Біля борсукової нори до мене з доброго дива вчепилось запитання: чи бачить борсук сонце? (М. Стельмах).

з до́брого се́рця. По-доброму, без злого наміру. — Я з доброго серця питаю,— чи то правда, що родичі хочуть паннунцю продати баронові? (І. Франко).

ма́ти міцни́й (тверди́й, до́брий і т. ін.) ґрунт під нога́ми. Почувати себе твердо, впевнено, незалежно і т. ін. Може, на той рік пощастить мені зібрати більше матеріалу і тоді матиму міцніший ґрунт під ногами (М. Коцюбинський); Хоч навчаються у вузах і мають під ногами твердий ґрунт, упевненості в завтрашньому дні [молоді люди] здебільшого не мають (З газети).

ма́ти до́брого язика́ (до́брий язи́к), жарт. Уміти доладно, влучно, переконливо, дотепно висловлюватися або багато говорити. — Або ми з тобою в голодний край, а не поміж людей йдемо? — не втрачав надії Прокопчук.— Говоріть. Гаразд, що язика маєте доброго (Григорій Тютюнник); — Намолов сім мішків…— пробурчав нарешті кооператор.— Язика доброго має,— сказав Дмитро (В. Підмогильний).

ма́ти до́брого язика́ (до́брий язи́к), жарт. Уміти доладно, влучно, переконливо, дотепно висловлюватися або багато говорити. — Або ми з тобою в голодний край, а не поміж людей йдемо? — не втрачав надії Прокопчук.— Говоріть. Гаразд, що язика маєте доброго (Григорій Тютюнник); — Намолов сім мішків…— пробурчав нарешті кооператор.— Язика доброго має,— сказав Дмитро (В. Підмогильний).

ма́ти го́лову на пле́ча́х (на в’я́зах, на ка́рку і т. ін.). Розважливо, розсудливо міркувати і діяти; бути розумним, кмітливим. — Маю клапоть батьківської землі, маю освіту, маю голову на плечах, і якось проживемо з Марусею на світі,— сказав Ломицький (І. Нечуй-Левицький); — Перемогти — для цього треба мати голову на плечах,— уїдливо каже Кость (І. Багмут); Якщо Бракватіста намагається вислизнути із капкана, то й він, комісар Олів’єро, має голову на в’язах (Ю. Бедзик); [Ланкова:] Він за все наше господарство дбає... Тут добру треба голову мати на в’язах (В. Большак); Колись-то Василь сказав, що вона [Зоня] має голову на карку (Ірина Вільде). ма́ти го́лову. — Ти, небого, не складайся на мене, сама голову маєш (Леся Українка). ма́ти до́бру го́лову на пле́ча́х (на в’я́зах). — А все-таки, мабуть, добру голову на плечах має [Перегуда], — міркував уголос Сагайдак (В. Кучер). ма́ти го́лови на плеча́х (про багатьох). Люди, яких він послав сюди, мають голови на плечах і здатні самі розібратися, що і як (П. Автомонов);

навча́ти (вчи́ти) / навчи́ти ро́зуму ([до́брому] ро́зумові, уму́-ро́зуму) кого. Виховувати когось відповідно до усталених норм, правил, звичаїв і т. ін. І книжки читатимеш, скільки захочеться, і людських дітей розуму будеш навчати (М. Стельмах); Хіба ж я її не гляділа, хіба не ростила, доброму розумові не навчала? (Панас Мирний); — Хівря з серця почала Наталцю бити — уму-розуму вчити (Грицько Григоренко); Подумав, подумав [горобчик] та й почав просити курку: — Навчіть мене розуму, пані матусю! (Леся Українка). навчи́ти на до́брий ро́зум. — А дитина наша,— каже,— ще молоденька, нехай ми ще самі її покохаємо та навчимо на розум добрий (Марко Вовчок). навча́ти добру́ і ро́зуму. Доглядала ж [мати] сама його, сама й навчала Добру і розуму (Т. Шевченко).

навча́ти (вчи́ти) / навчи́ти ро́зуму ([до́брому] ро́зумові, уму́-ро́зуму) кого. Виховувати когось відповідно до усталених норм, правил, звичаїв і т. ін. І книжки читатимеш, скільки захочеться, і людських дітей розуму будеш навчати (М. Стельмах); Хіба ж я її не гляділа, хіба не ростила, доброму розумові не навчала? (Панас Мирний); — Хівря з серця почала Наталцю бити — уму-розуму вчити (Грицько Григоренко); Подумав, подумав [горобчик] та й почав просити курку: — Навчіть мене розуму, пані матусю! (Леся Українка). навчи́ти на до́брий ро́зум. — А дитина наша,— каже,— ще молоденька, нехай ми ще самі її покохаємо та навчимо на розум добрий (Марко Вовчок). навча́ти добру́ і ро́зуму. Доглядала ж [мати] сама його, сама й навчала Добру і розуму (Т. Шевченко).

навча́ти (вчи́ти) / навчи́ти ро́зуму ([до́брому] ро́зумові, уму́-ро́зуму) кого. Виховувати когось відповідно до усталених норм, правил, звичаїв і т. ін. І книжки читатимеш, скільки захочеться, і людських дітей розуму будеш навчати (М. Стельмах); Хіба ж я її не гляділа, хіба не ростила, доброму розумові не навчала? (Панас Мирний); — Хівря з серця почала Наталцю бити — уму-розуму вчити (Грицько Григоренко); Подумав, подумав [горобчик] та й почав просити курку: — Навчіть мене розуму, пані матусю! (Леся Українка). навчи́ти на до́брий ро́зум. — А дитина наша,— каже,— ще молоденька, нехай ми ще самі її покохаємо та навчимо на розум добрий (Марко Вовчок). навча́ти добру́ і ро́зуму. Доглядала ж [мати] сама його, сама й навчала Добру і розуму (Т. Шевченко).

навча́ти (вчи́ти) / навчи́ти ро́зуму ([до́брому] ро́зумові, уму́-ро́зуму) кого. Виховувати когось відповідно до усталених норм, правил, звичаїв і т. ін. І книжки читатимеш, скільки захочеться, і людських дітей розуму будеш навчати (М. Стельмах); Хіба ж я її не гляділа, хіба не ростила, доброму розумові не навчала? (Панас Мирний); — Хівря з серця почала Наталцю бити — уму-розуму вчити (Грицько Григоренко); Подумав, подумав [горобчик] та й почав просити курку: — Навчіть мене розуму, пані матусю! (Леся Українка). навчи́ти на до́брий ро́зум. — А дитина наша,— каже,— ще молоденька, нехай ми ще самі її покохаємо та навчимо на розум добрий (Марко Вовчок). навча́ти добру́ і ро́зуму. Доглядала ж [мати] сама його, сама й навчала Добру і розуму (Т. Шевченко).