-1-
дієслово недоконаного виду
[розм.]

Словник відмінків

Інфінітив димува́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   диму́ймо
2 особа диму́й диму́йте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа димува́тиму димува́тимемо, димува́тимем
2 особа димува́тимеш димува́тимете
3 особа димува́тиме димува́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа диму́ю диму́ємо, диму́єм
2 особа диму́єш диму́єте
3 особа диму́є диму́ють
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
диму́ючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. димува́в димува́ли
жін. р. димува́ла
сер. р. димува́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
димува́вши

Словник синонімів

ДИМИ́ТИ[ДИМІ́ТИ] (виділяти, випускати дим), ДИМИ́ТИСЯ[ДИМІ́ТИСЯ], КУРІ́ТИ[КУРИ́ТИ], КУРІ́ТИСЯ[КУРИ́ТИСЯ], ЧАДИ́ТИ[ЧАДІ́ТИ], ДИМУВА́ТИрозм.,КАДИ́ТИрозм.;КОПТІ́ТИ (густо, з кіпоттю). На обрії димить пароплав (О. Донченко); Вогнище перетліло і вкрилося попелом, але ще диміло (Григорій Тютюнник); Вона вдивлялася в нафтівку, що вже ось-ось догоряла і не світила, а димилася і наповнювала всю хатину чадом (І. Франко); - Чи за тобою, сину, сто вовків гналось, чи щось димілось під ногами? - занепокоєно стрічає мене, захеканого, на порозі мати (М. Стельмах); На місці застави курів лиш попіл та стриміли чорні комини печей (Я. Стецюк); Вкине [Чіпка] у піч гнилої соломи, тліє вона там собі та курить (Панас Мирний); Підняв [вихователь] недопалок. Він ще курівся (Ю. Збанацький); Де не горить, там не куриться (прислів’я); Праворуч чаділи димом широкі труби і крізь дим проривалися язики полум’я (А. Хижняк); Не відчували [сталевари] опіків на руках, не помічали, як на них починає димувати одяг (П. Загребельний); Кадить світло, скло заяложене, зверху надбите (А. Тесленко); Ще довго коптіла гасова лампа, поки Макар скінчив свій конспект (С. Добровольський).