ВИМО́ВА (спосіб, манера вимовляти слова),ДИ́КЦІЯ, ГОВІ́РКАрозм.,ГО́ВІРрозм.,ПРОНО́НСкнижн. рідко (щодо французької мови). Обдарований незвичайним даром вимови, він зразу думав зовсім посвятитися театрові (І. Франко); Добра дикція, чітка вимова будь-яких складних звукосполучень має першорядне значення для всіх, хто виступає прилюдно (з науково-популярної літератури); Дід ніколи не калічив мови, розмовляючи з ним [онуком], не пристосовувався до дитячої говірки, а серйозно й статечно бесідував (Ю. Яновський); Коли бійці входять у темний тунель, Хома Хаєцький вигукує своїм співучим подільським говором: - ..Так, наче в пекло! (О. Гончар).