-1-
іменник чоловічого роду, істота

Словник відмінків

відмінок однина множина
називний дику́н дикуни́
родовий дикуна́ дикуні́в
давальний дикуно́ві, дикуну́ дикуна́м
знахідний дикуна́ дикуні́в
орудний дикуно́м дикуна́ми
місцевий на/у дикуно́ві, дикуні́ на/у дикуна́х
кличний дику́не дикуни́

Словник синонімів

ВА́РВАР (некультурна, малоосвічена людина, часто груба й жорстока в своїй поведінці, байдужа або й ворожа до культурних цінностей); ДИКУ́Н, ТРОГЛОДИ́Ткнижн., ВАНДА́Л (той, хто знищує, руйнує культурні цінності). [Кучмій:] Якщо людина преться у мистецтво, не розуміючи й не люблячи його, і всім нав’язує свої смаки, вимоги, - то вже для мене не людина, а дикун, варвар! (Л. Дмитерко); І казяться, лютують людомори - життя народів, миру вороги у фраках троглодити, а не люди (І. Гончаренко); Коли нових часів вандали Хазяйнували в цім краю [Одесі], Вони злочинно зруйнували Оселю страдницьку твою [Пушкіна] (М. Рильський).
ВІДЛЮ́ДНИК (той, хто тримається або живе осторонь від інших людей), ВІДЛЮ́ДОК, ВІДЛЮ́ДЬКО, НЕЛЮДИ́М, САМІ́ТНИК, БЕЗЛЮ́ДЬКОрозм.,СИЧрозм.,ДИКУ́Нрозм.,ВОВКУЛА́КАзневажл.,ВОВКУЛА́Кзневажл.Він став немов відлюдником від часу, як стратив сина (О. Кобилянська); Одгородився [Рогуля] високим тином.. від людей, а люди прозвали його відлюдком (Ф. Малицький); А скупак відлюдьком був, не ходив нікуди (Д. Павличко); - А в мене нелюдим якийсь: все сидить у своїй хаті (Панас Мирний); У дворі в Івана завжди.. панувала.. тиша.. А ще - лад і чистота, їх самітник Іван пильнував навдивовижу (В. Логвиненко); - Одного ніяк не доберу: за що вона тебе, безлюдька, покохала? (Ю. Шовкопляс); [Горпина (тягне Василя за руку):] Люде добрі, подивіться на оцього сича! (М. Кропивницький); На мене, маленького дикуна, справило все це [князівський маєток] надзвичайне враження (С. Васильченко); - Зіслали [Густава] в батьківський Доренбург, живе тепер там вовкулакою (О. Гончар).