-1-
іменник чоловічого роду, істота
Словник відмінків
відмінок | однина | множина |
називний | дику́н | дикуни́ |
родовий | дикуна́ | дикуні́в |
давальний | дикуно́ві, дикуну́ | дикуна́м |
знахідний | дикуна́ | дикуні́в |
орудний | дикуно́м | дикуна́ми |
місцевий | на/у дикуно́ві, дикуні́ | на/у дикуна́х |
кличний | дику́не | дикуни́ |
Словник синонімів
ВА́РВАР (некультурна, малоосвічена людина, часто груба й жорстока в своїй поведінці, байдужа або й ворожа до культурних цінностей); ДИКУ́Н, ТРОГЛОДИ́Т книжн., ВАНДА́Л (той, хто знищує, руйнує культурні цінності). [Кучмій:] Якщо людина преться у мистецтво, не розуміючи й не люблячи його, і всім нав’язує свої смаки, вимоги, - то вже для мене не людина, а дикун, варвар! (Л. Дмитерко); І казяться, лютують людомори - життя народів, миру вороги у фраках троглодити, а не люди (І. Гончаренко); Коли нових часів вандали Хазяйнували в цім краю [Одесі], Вони злочинно зруйнували Оселю страдницьку твою [Пушкіна] (М. Рильський).
ВІДЛЮ́ДНИК (той, хто тримається або живе осторонь від інших людей), ВІДЛЮ́ДОК, ВІДЛЮ́ДЬКО, НЕЛЮДИ́М, САМІ́ТНИК, БЕЗЛЮ́ДЬКО розм., СИЧ розм., ДИКУ́Н розм., ВОВКУЛА́КА зневажл., ВОВКУЛА́К зневажл. Він став немов відлюдником від часу, як стратив сина (О. Кобилянська); Одгородився [Рогуля] високим тином.. від людей, а люди прозвали його відлюдком (Ф. Малицький); А скупак відлюдьком був, не ходив нікуди (Д. Павличко); - А в мене нелюдим якийсь: все сидить у своїй хаті (Панас Мирний); У дворі в Івана завжди.. панувала.. тиша.. А ще - лад і чистота, їх самітник Іван пильнував навдивовижу (В. Логвиненко); - Одного ніяк не доберу: за що вона тебе, безлюдька, покохала? (Ю. Шовкопляс); [Горпина (тягне Василя за руку):] Люде добрі, подивіться на оцього сича! (М. Кропивницький); На мене, маленького дикуна, справило все це [князівський маєток] надзвичайне враження (С. Васильченко); - Зіслали [Густава] в батьківський Доренбург, живе тепер там вовкулакою (О. Гончар).