ДИВУВА́ТИСЯ (бути в стані здивування),ВРАЖА́ТИСЯ, ЧУДУВА́ТИСЯ, ДИВУВА́ТИрозм.,ДИ́ВОМ ДИВУВА́ТИСЯрозм.,ЧУ́ДОМ ЧУДУВА́ТИСЯрозм.,ЧУДУВА́ТИрозм., ПОДИВЛЯ́ТИрозм.,ЗУМІВА́ТИСЯдіал.,ЧУДИ́ТИСЯзаст. - Док.: здивува́тися, вра́зи́тися, зчудува́тися, зачудува́тися, здивува́ти, ди́вом здивува́тися, зумі́тися. Палати, палати Понад тихою рікою; А берег ушитий Увесь каменем. Дивуюсь, Мов несамовитий! Як то воно зробилося З калюжі такої Таке диво... (Т. Шевченко); Він повільно розплющив очі і радісно вразився: просто над ним, вся в цвіту, розкинулась віттям тендітна яблунька (О. Гончар); Нянька і кухарка аж чудувалися, де в тої старої береться стільки сили (О. Маковей); - Я той самий, котрого років п’ять тому назад боялись як злодія.. Тепер я приїхав до вас учителем. Здивувались, люди? Не дивуйте, брати мої! (М. Коцюбинський); На похороні великим дивом люди дивувалися, великим чудом чудувалися! (Г. Хоткевич); А дівчата на підмогу Відстаючим скрізь ішли. Старші люди чудували: - Чи було таке коли? (С. Воскрекасенко); Кожний подивляв, як став він розказувати, які дороги життя він перейшов (С. Ковалів); Єленка зумівалася, чого її межи гістьми сідати, коли вона у себе дома (Марко Черемшина); Перевертням морським чудились [троянці] (І. Котляревський).