-1-
дієслово недоконаного виду
Словник відмінків
| Інфінітив | дзюрча́ти |
| | однина | множина |
| Наказовий спосіб |
| 1 особа | | |
| 2 особа | | |
| МАЙБУТНІЙ ЧАС |
| 1 особа | | |
| 2 особа | | |
| 3 особа | дзюрча́тиме | дзюрча́тимуть |
| ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС |
| 1 особа | | |
| 2 особа | | |
| 3 особа | дзюрчи́ть | дзюрча́ть |
| Активний дієприкметник |
| |
| Дієприслівник |
| дзюрчачи́* |
| МИНУЛИЙ ЧАС |
| чол. р. | дзюрча́в | дзюрча́ли |
| жін. р. | дзюрча́ла |
| сер. р. | дзюрча́ло |
| Активний дієприкметник |
| |
| Пасивний дієприкметник |
| |
| Безособова форма |
| |
| Дієприслівник |
| дзюрча́вши |
Словник синонімів
ДЗЮРЧА́ТИ (про текучу воду - утворювати монотонні булькотливі звуки), ДЗЮРКОТА́ТИ [ДЗЮРКОТІ́ТИ], ЖУРЧА́ТИ, БУРЧА́ТИ розм., БУРКОТА́ТИ [БУРКОТІ́ТИ] розм., РОПТА́ТИ діал., ЧУ́РКАТИ діал., ЧУРКОТІ́ТИ діал.; БРИНІ́ТИ, ЖЕБОНІ́ТИ розм. (високо, тоненько). Дзвінко спадала вода у мідні кухлі, весело дзюрчала живим струмочком (М. Коцюбинський); Тануть снігу полотнища білі, Струмені дзюркочуть з опівдня (А. Малишко); Стиха дзюркотять струмочки з під талого снігу (С. Васильченко); В поточині вода журчить та мечеться з каменя на камінь (Марко Черемшина); В холодках водомети перлистую пісню свою буркотали (Дніпрова Чайка); Хвилі розходяться перед байдаком, а ззаду знов, буркочучи, зливаються (П. Куліш); Блищить вода червоно і тихо леліє - не ропче (Марко Вовчок); Хвиля срібного фонтану Плеще та бринить (А. Кримський); Вони забрели під навислу, всю в лишаюватих мохах скелю, де жебонів струмок (Ю. Бедзик). - Пор. бу́лькати.
ТЕКТИ́ (про річку, струмок тощо - переміщати свої води в певному напрямі, проходити своєю течією), ПЛИВТИ́ [ПЛИСТИ́], ПЛИ́НУТИ, БІ́ГТИ, КОТИ́ТИ розм., ЛИ́НУТИ рідко; ПРОТІКА́ТИ (проходити своєю течією де-небудь); МЧА́ТИ, МЧА́ТИСЯ (з великою швидкістю, бурхливо); ЛЕЛІ́ТИ (вузьким, невеликим потоком, повільно); СТРУМУВА́ТИ, СТРУМЕНІ́ТИ, СТРУМЕНІ́ТИСЯ, СТРУМИ́ТИ [СТРУМІ́ТИ] (перев. струменем, вузьким потоком); ДЗЮРЧА́ТИ, ДЗЮРКОТА́ТИ [ДЗЮРКОТІ́ТИ], ДЗЮРИ́ТИ (маленьким струмком). Тече вода в синє море, Та не витікає (Т. Шевченко); Тече ріка, шумить ріка Велично і розлого (М. Рильський); Рівчаками пливуть потоки і підмивають сіно (М. Коцюбинський); Ворскло, Ворскло! Як тихо й ласкаво плинуть чисті твої води (Л. Первомайський); Струмують, ґрунт змивають води. Біжать воркуючи струмки До повноводої ріки (М. Шпак); Між горами котить річка глибока (Марко Вовчок); Спокійно линуть води Дніпра (С. Скляренко); Під схилом букового лісу протікає потічок (М. Томчаній); Широкий, повноводий, каламутними хвилями мчав Дніпро, вихопившись із звужених скель коло кічкацького мосту (Г. Коцюба); Так далеко, як тільки могло засягнути в присмерках око, мчалися вже не гладкі вали, а запінені білі гребені (Мирослав Ірчан); Прудко біжить та річка гоней із двадцять, до самої луки зеленої, - по луці вже тихо і широко розливається і тихо далі леліє попід гаями, а там у високих очеретах десь пропадає (Марко Вовчок); Мов крізь рожеву млу, струмує синя Рось (М. Рильський); Поміж двома горбами мляво струмила річка (Н. Рибак); Проти них з високих скель струмів у озеро пінявий водоспад (Л. Смілянський); По балках дзюрчали струмки (З. Тулуб); По узгір’ю дзюркоче струмок (О. Левада).