-1-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив дзюркота́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа    
2 особа    
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа    
2 особа    
3 особа дзюркота́тиме дзюркота́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа    
2 особа    
3 особа дзюрко́че дзюрко́чуть
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
дзюрко́чучи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. дзюркота́в дзюркота́ли
жін. р. дзюркота́ла
сер. р. дзюркота́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
дзюркота́вши

Словник синонімів

ДЗЮРЧА́ТИ (про текучу воду - утворювати монотонні булькотливі звуки), ДЗЮРКОТА́ТИ[ДЗЮРКОТІ́ТИ], ЖУРЧА́ТИ, БУРЧА́ТИрозм.,БУРКОТА́ТИ[БУРКОТІ́ТИ]розм., РОПТА́ТИ діал.,ЧУ́РКАТИдіал., ЧУРКОТІ́ТИдіал.;БРИНІ́ТИ, ЖЕБОНІ́ТИ розм. (високо, тоненько). Дзвінко спадала вода у мідні кухлі, весело дзюрчала живим струмочком (М. Коцюбинський); Тануть снігу полотнища білі, Струмені дзюркочуть з опівдня (А. Малишко); Стиха дзюркотять струмочкиз під талого снігу (С. Васильченко); В поточині вода журчить та мечеться з каменя на камінь (Марко Черемшина); В холодках водомети перлистую пісню свою буркотали (Дніпрова Чайка); Хвилі розходяться перед байдаком, а ззаду знов, буркочучи, зливаються (П. Куліш); Блищить вода червоно і тихо леліє - не ропче (Марко Вовчок); Хвиля срібного фонтану Плеще та бринить (А. Кримський); Вони забрели під навислу, всю в лишаюватих мохах скелю, де жебонів струмок (Ю. Бедзик). - Пор. бу́лькати.
ТЕКТИ́ (про річку, струмок тощо - переміщати свої води в певному напрямі, проходити своєю течією), ПЛИВТИ́[ПЛИСТИ́], ПЛИ́НУТИ, БІ́ГТИ, КОТИ́ТИрозм., ЛИ́НУТИрідко; ПРОТІКА́ТИ (проходити своєю течією де-небудь); МЧА́ТИ, МЧА́ТИСЯ (з великою швидкістю, бурхливо); ЛЕЛІ́ТИ (вузьким, невеликим потоком, повільно); СТРУМУВА́ТИ, СТРУМЕНІ́ТИ, СТРУМЕНІ́ТИСЯ, СТРУМИ́ТИ[СТРУМІ́ТИ] (перев. струменем, вузьким потоком); ДЗЮРЧА́ТИ, ДЗЮРКОТА́ТИ[ДЗЮРКОТІ́ТИ], ДЗЮРИ́ТИ (маленьким струмком). Тече вода в синє море, Та не витікає (Т. Шевченко); Тече ріка, шумить ріка Велично і розлого (М. Рильський); Рівчаками пливуть потоки і підмивають сіно (М. Коцюбинський); Ворскло, Ворскло! Як тихо й ласкаво плинуть чисті твої води (Л. Первомайський); Струмують, ґрунт змивають води. Біжать воркуючи струмки До повноводої ріки (М. Шпак); Між горами котить річка глибока (Марко Вовчок); Спокійно линуть води Дніпра (С. Скляренко); Під схиломбукового лісу протікає потічок (М. Томчаній); Широкий, повноводий, каламутними хвилями мчав Дніпро, вихопившись із звужених скель коло кічкацького мосту (Г. Коцюба); Так далеко, як тільки могло засягнути в присмерках око, мчалися вже не гладкі вали, а запінені білі гребені (Мирослав Ірчан); Прудко біжить та річка гоней із двадцять, до самої луки зеленої, - по луці вже тихо і широко розливається і тихо далі леліє попід гаями, а там у високих очеретах десь пропадає (Марко Вовчок); Мов крізь рожеву млу, струмує синя Рось (М. Рильський); Поміж двома горбами мляво струмила річка (Н. Рибак); Проти них з високих скель струмів у озеро пінявий водоспад (Л. Смілянський); По балках дзюрчали струмки (З. Тулуб); По узгір’ю дзюркоче струмок (О. Левада).