ДЗЕ́РКАЛО (відшліфована поверхня, що відображає предмети), СВІЧА́ДОперев. поет.,ВЕРЦА́ДЛОзаст., ЛЮ́СТРОдіал.;ТРЮМО́ (високе на ніжках). Дівчата кинулися у противну хату; а там на стіні край віконця дзеркало в них було (Г. Квітка-Основ’яненко); Виймає [Поліксена] з-за пояса золотий гребінець і маленьке кругле свічадо (Леся Українка); Свою косу шовковую Тричі заплітала [панянка]; Заплітала, прибирала, В верцадло гляділа (Л. Глібов); Попід стінами виблискували великі люстра в різьблених рамах (С. Ковалів); Просто проти неї велике на всю стіну стояло трюмо (А. Головко).

ПЛЕ́СО (спокійна, чиста поверхня води), ГЛАДІ́НЬ, ГЛАДЬ, ДЗЕ́РКАЛО. Потягло вологою, запахло камишами й кугою, за поперечною лісосмугою блиснуло плесо ставка чи річки (О. Сизоненко); Луна довго мчала просікою, налітала на гострі корчі, дерева, ойкала, айкала, аж поки не впала на чисту гладінь озера (Ю. Мушкетик); Від коси відпливає човен, ріже носом гладь води (І. Гончаренко); Високий берег захищав територію порту і дзеркало гаваней від степових вітрів (Ю. Смолич).

ПОВЕ́РХНЯ (верхній, зовнішній бік чогось), ВЕРХ, ПО́ВЕРХзаст.; ПЛОЩИНА́, ГЛАДІ́НЬ (рівна, плоска); ДЗЕ́РКАЛО (води, криги, підлоги і т. ін.); ПЛОЩИ́НКА, ПЛОЩА́ДКА (невелика, рівна); ЛО́НОпоет. (землі, води тощо). Січе дощ. Бульбашками береться поверхня води (А. Шиян); Рибка, почувши волю, стрепенулася, завмерла, підвівши червоні плавники під самий верх води, і зникла в глибині (М. Стельмах); По скляному поверху ставка, з глибини якого визирало темне зоряне небо, тихо плив білою хмарою туман (М. Коцюбинський); Місцевість була нерівна. Вибої, круті пороги чергувалися з рівними площинами (І. Сенченко); Перед очима, на білій гладіні дошки, - чорні тонкі штрихи, які іноді зливаються, вимальовуючи чіткий силует дерева чи куща. Малюнок... (В. Козаченко); Лілеї цнотливо красувалися на спокійному дзеркалі води (О. Бердник); Посеред високої дороги природа створила невелике плато.. На цій площинці грузинський народ любовно створив надзвичайний своєю простотою і величчю літературний пантеон (Т. Масенко); Повертаючи на вузьку площадку університетського подвір’я, з зачудуванням вдивлявся [Іван] в обличчя кожного зустрічного юнака (П. Колесник); Землі родюче лоно Підніме соки з глибини - І висять сивуваті грона На пружних лозах восени (Л. Первомайський).