-1-
прикметник

Словник відмінків

відмінок однина множина
чол. р. жін. р. сер. р.
називний дзвінки́й дзвінка́ дзвінке́ дзвінкі́
родовий дзвінко́го дзвінко́ї дзвінко́го дзвінки́х
давальний дзвінко́му дзвінкі́й дзвінко́му дзвінки́м
знахідний дзвінки́й, дзвінко́го дзвінку́ дзвінке́ дзвінкі́, дзвінки́х
орудний дзвінки́м дзвінко́ю дзвінки́м дзвінки́ми
місцевий на/у дзвінко́му, дзвінкі́м на/у дзвінкі́й на/у дзвінко́му, дзвінкі́м на/у дзвінки́х

Словник синонімів

ГОЛОСНИ́Й (про голос, звук - який добре чути), ГУЧНИ́Й, ГРОМОВИ́Йпідсил.,ГРОМОПОДІ́БНИЙпідсил.,ДЗВІНКИ́Й, ЗВУ́ЧНИЙ, ГРИМКИ́Й, ЗИ́ЧНИЙ, ХЛЬОСТКИ́Йрозм.;ОГЛУ́ШЛИВИЙ, ОГЛУ́ШНИЙ (який спричиняє біль у вухах); ГРОМО́ХКИЙ (сильний і різкий); ЛУНКИ́Й, ЛУНА́СТИЙрідше,ЛЯСКИ́Йрідше,ЛЯСКОТЛИ́ВИЙрідше (з відгомоном); ЗАЛИ́ВЧАСТИЙ, РОЗЛИ́ВЧАСТИЙ, ЗАЛИ́ВИСТИЙ, ЗАЛИВНИ́Й, РОЗЛИВНИ́Й (з переливами); РОЗКО́ТИСТИЙ (з розкотами); РОЗГО́НИСТИЙ (який чути далеко). Колеса в млині крутилися, вода шуміла й розливала голосний гук по долині (І. Нечуй-Левицький); Від багаття доноситься гучний регіт веселої юрми (М. Коцюбинський); Мабуть, таки любив ці моменти дід, коли в саму вже останню хвилину громовим голосом крикне: "Стій" (Г. Хоткевич); Незважаючи на свій громоподібний голос, професор справив на неї враження доброго й сердечного дідугана (Л. Дмитерко); Соломія.. враз залилася дзвінким сміхом (М. Коцюбинський); Бенедьо був на вид спокійний, говорив рівним, звучним голосом (І. Франко); - Панове-браття! - знов гаркнув могутній бас Кособудського, і його гримкий оклик змусив усіх обернутися (З. Тулуб); Там, у тій каплиці, примостилася полкова му-зика, і її зичний поклик та голосні заводи розходились по всьому садку (Панас Мирний); Ще не затихло збуджене шумовиння [оплесків], коли з радіоприймача продерся хльосткий голос коментатора (І. Волошин); Повітря прорізав оглушливий свисток (В. Собко); Перед світанком здригнулася земля від оглушних ударів грому (Н. Рибак); Громохкий шум води на хвилину оглушує хлопчика (О. Донченко); Повно, краплисто падає в свіжу післягрозову тишу лунке зозулине: ку-ку! (О. Гончар); І по льоду лунастий дзеньк соловейковим стогоном під чобітьми дитячими аж у вершину котиться... (І. Микитенко); Голос сильний, ляский, як лясне на вулиці - за два квартали чути (Я. Баш); Безперестану били гармати, ляскотливий гострий звук розривав мозок (П. Кочура); Здалеку долітає бадьорий і заливчастий гудок паровоза (Ю. Яновський); Він ще й досі.. чує сміх її сріблястий, розливчастий (О. Гончар); В кінці коридора заплакала дитина. Митько відразу ж подався на цейзаливистий крик (І. Волошин); Щось булькнуло, приснуло... почулося заливне реготання (Панас Мирний); Враз почувся з гущини Розливний тенорок (М. Рильський); У залі знявся сміх, з якого виділявся розкотистий чоловічий голос (Ірина Вільде); Нараз Ігор заходиться нестримним розгонистим сміхом (О. Донченко). - Пор. 1. дзвінки́й.
ДЗВІНКИ́Й (про звук, голос, сміх тощо - який звучить високо, чітко і сильно), ДЗВЕНЯ́ЧИЙ, ДЗВЕНЮ́ЧИЙ, МЕТАЛЕ́ВИЙ, ГОЛОСИ́СТИЙрідше,ТРЕМКИ́Йрозм.; СРІБЛЯ́СТИЙ, СРІБЛИ́СТИЙ, СРІ́БНИЙ, КРИШТАЛЕ́ВИЙ (мелодійний, чистого звучання). Звідусюди чути мелодійний дзвенькіт дійниць і дзвінке тинькання молочних цівок об їх сріблясті стінки (З. Тулуб); І співає [невістка], і сміється, аж геть чутно її голосок дзвенячий (Марко Вовчок); Почувши домівку, коні заржали. Високим тонким металевим іржанням їм одгукнулась луна (П. Тичина); О пів на сьому вихованців будив голосистий дзвоник (С. Добровольський); Тремкий [голос], як тонке срібло, як найтонший кришталь (Словник Б. Грінченка); Сміялась Соломія, і одляскиїї сріблястого реготу аж луною йшли попід вербами (І. Нечуй-Левицький); Пісні соловейкові дзвінко-сріблисті! Невже ви замовкли, минули? (Леся Українка); У неї був на диво красивий, високий, срібний голосок (В. Собко); Кілька обмерзлих гіллячок колишуть тендітний кришталевий передзвін (М. Стельмах) - Пор. 1. голосни́й.
ДЗВІНКИ́Й (який видає чисті, сильні звуки), ДЗВЕНЮ́ЧИЙ, ДЗВЕНЯ́ЧИЙ, ЗВУ́ЧНИЙ. Хвала труду веселому, Дзвінкому молотку! (І. Нехода); Вертаючи назад з порожніми дзвенючими бідонами, клали на воза оберемок вівсянки чи конюшини (В. Дрозд); Звучна бандура.

Словник антонімів

ТИХИЙ ГОЛОСНИЙ
Який звучить неголосно, нечутний, слабий, беззвучний. Який дуже сильно звучить, гучний, лункий, дзвінкий.
Тихий, а, е ~  голосний, а, е звучання, інтонація, мелодія, музика, пісня, стогін, стук, шепіт, щебетання. Бути, зробитися, ставати тихимголосним. Досить, дуже, занадто, зовсім, надзвичайно, цілком тихий голосний.
Хоч би вже буря, вир, абощо,- Цієї тиші не знести! А потім знов хай трудна проща, Хай знов голгофи і хрести...   І океаном заясніла вись І тиша, тиша. Тільки в вишнях білих Бриніння бджіл замріяно злились В один хорал блаженний і безсилий (Є. Маланюк).
Тихо ~голосно, тиша ~голос; беззвучний //нечутний ~дзвінкий //гучний //лункий, затихати ~звучати, слабий ~лункий

Словник фразеологізмів

від дзвінка́ до дзвінка́. Повністю, без будь-якої перерви; від початку до кінця. — Ви мало не вбили людини, відсиділи за це два роки від дзвінка до дзвінка (В. Собко); 10 років у таборах Іван Дмитрович [Мельник] відбув од дзвінка до дзвінка (З газети).