ГОЛОСНИ́Й (про голос, звук - який добре чути), ГУЧНИ́Й, ГРОМОВИ́Йпідсил.,ГРОМОПОДІ́БНИЙпідсил.,ДЗВІНКИ́Й, ЗВУ́ЧНИЙ, ГРИМКИ́Й, ЗИ́ЧНИЙ, ХЛЬОСТКИ́Йрозм.;ОГЛУ́ШЛИВИЙ, ОГЛУ́ШНИЙ (який спричиняє біль у вухах); ГРОМО́ХКИЙ (сильний і різкий); ЛУНКИ́Й, ЛУНА́СТИЙрідше,ЛЯСКИ́Йрідше,ЛЯСКОТЛИ́ВИЙрідше (з відгомоном); ЗАЛИ́ВЧАСТИЙ, РОЗЛИ́ВЧАСТИЙ, ЗАЛИ́ВИСТИЙ, ЗАЛИВНИ́Й, РОЗЛИВНИ́Й (з переливами); РОЗКО́ТИСТИЙ (з розкотами); РОЗГО́НИСТИЙ (який чути далеко). Колеса в млині крутилися, вода шуміла й розливала голосний гук по долині (І. Нечуй-Левицький); Від багаття доноситься гучний регіт веселої юрми (М. Коцюбинський); Мабуть, таки любив ці моменти дід, коли в саму вже останню хвилину громовим голосом крикне: "Стій" (Г. Хоткевич); Незважаючи на свій громоподібний голос, професор справив на неї враження доброго й сердечного дідугана (Л. Дмитерко); Соломія.. враз залилася дзвінким сміхом (М. Коцюбинський); Бенедьо був на вид спокійний, говорив рівним, звучним голосом (І. Франко); - Панове-браття! - знов гаркнув могутній бас Кособудського, і його гримкий оклик змусив усіх обернутися (З. Тулуб); Там, у тій каплиці, примостилася полкова му-зика, і її зичний поклик та голосні заводи розходились по всьому садку (Панас Мирний); Ще не затихло збуджене шумовиння [оплесків], коли з радіоприймача продерся хльосткий голос коментатора (І. Волошин); Повітря прорізав оглушливий свисток (В. Собко); Перед світанком здригнулася земля від оглушних ударів грому (Н. Рибак); Громохкий шум води на хвилину оглушує хлопчика (О. Донченко); Повно, краплисто падає в свіжу післягрозову тишу лунке зозулине: ку-ку! (О. Гончар); І по льоду лунастий дзеньк соловейковим стогоном під чобітьми дитячими аж у вершину котиться... (І. Микитенко); Голос сильний, ляский, як лясне на вулиці - за два квартали чути (Я. Баш); Безперестану били гармати, ляскотливий гострий звук розривав мозок (П. Кочура); Здалеку долітає бадьорий і заливчастий гудок паровоза (Ю. Яновський); Він ще й досі.. чує сміх її сріблястий, розливчастий (О. Гончар); В кінці коридора заплакала дитина. Митько відразу ж подався на цейзаливистий крик (І. Волошин); Щось булькнуло, приснуло... почулося заливне реготання (Панас Мирний); Враз почувся з гущини Розливний тенорок (М. Рильський); У залі знявся сміх, з якого виділявся розкотистий чоловічий голос (Ірина Вільде); Нараз Ігор заходиться нестримним розгонистим сміхом (О. Донченко). - Пор. 1. дзвінки́й.

ДЗВІНКИ́Й (про звук, голос, сміх тощо - який звучить високо, чітко і сильно), ДЗВЕНЯ́ЧИЙ, ДЗВЕНЮ́ЧИЙ, МЕТАЛЕ́ВИЙ, ГОЛОСИ́СТИЙрідше,ТРЕМКИ́Йрозм.; СРІБЛЯ́СТИЙ, СРІБЛИ́СТИЙ, СРІ́БНИЙ, КРИШТАЛЕ́ВИЙ (мелодійний, чистого звучання). Звідусюди чути мелодійний дзвенькіт дійниць і дзвінке тинькання молочних цівок об їх сріблясті стінки (З. Тулуб); І співає [невістка], і сміється, аж геть чутно її голосок дзвенячий (Марко Вовчок); Почувши домівку, коні заржали. Високим тонким металевим іржанням їм одгукнулась луна (П. Тичина); О пів на сьому вихованців будив голосистий дзвоник (С. Добровольський); Тремкий [голос], як тонке срібло, як найтонший кришталь (Словник Б. Грінченка); Сміялась Соломія, і одляскиїї сріблястого реготу аж луною йшли попід вербами (І. Нечуй-Левицький); Пісні соловейкові дзвінко-сріблисті! Невже ви замовкли, минули? (Леся Українка); У неї був на диво красивий, високий, срібний голосок (В. Собко); Кілька обмерзлих гіллячок колишуть тендітний кришталевий передзвін (М. Стельмах) - Пор. 1. голосни́й.

ДЗВІНКИ́Й (який видає чисті, сильні звуки), ДЗВЕНЮ́ЧИЙ, ДЗВЕНЯ́ЧИЙ, ЗВУ́ЧНИЙ. Хвала труду веселому, Дзвінкому молотку! (І. Нехода); Вертаючи назад з порожніми дзвенючими бідонами, клали на воза оберемок вівсянки чи конюшини (В. Дрозд); Звучна бандура.