БРЯ́ЗНУТИ (задзвеніти з брязкотом), БРЯ́КНУТИ, ДЗВЯ́КНУТИ, ДЗО́РКНУТИзах.Проценко примітив, що двері причинилися не так, як причиняються за в’язнем, - не грюкнув засув, не брязнули ключі (Д. Бедзик); Трамвай брякнув дзвоником, заскреготів колесами й покотився далі (Л. Дмитерко); Хтось гейкає, замукав у темряві віл - мабуть, напувати вигнали. Лунко дзвякнуло - тешуть сокири (А. Головко). - Пор. бряжча́ти.

ДЗЕ́НЬКАТИ (видавати короткі дзвінкі звуки при ударах, струсі; викликати такі звуки ударами по склу, металу і т. ін.), ДЗВЯ́КАТИ, БРЕ́НЬКАТИ[БРИ́НЬКАТИ], ДЗЕЛЕ́НЬКАТИ, ДЗЕНЬКОТІ́ТИ[ДЗЕНЬКОТА́ТИ]підсил.,БРЕНЬКОТІ́ТИ[БРЕНЬКОТА́ТИ]підсил.,ДЗЕЛЕНЬКОТІ́ТИ[ДЗЕЛЕНЬКОТА́ТИ]підсил.,ДРЕ́НЬКАТИ розм., ДЗВЕ́НЬКАТИрозм.,ДЗВЕНЬКОТІ́ТИпідсил. розм.,ЦЕ́НЬКАТИрозм. - Док.: дзе́нькнути, дзвя́кнути, бре́нькнути[бри́нькнути], дзеле́нькнути, дре́нькнути, дзве́нькнути, це́нькнути. Дзенькають клепані коси (П. Воронько); Ніна.. відійшла до шафи, дзенькаючи посудом (С. Журахович); Над ким ті сурми плакали? Чого тарілки дзвякали? (П. Тичина); Раптом бренькає раз і другий струна (Ю. Яновський); Коротко й тривожно дзеленькнув дзвінок (А. Дімаров); Цап на цимбалах паличками І брязкотить, і дзенькотить (Л. Глібов); По левадах бренькотіли коси (І. Франко); Двері дрижали, а вікна дзеленькотіли, неначе від бурі (Лесь Мартович); Стара шастала по хаті, стогнала, дренькала якимись посудинами (І. Франко); Десь за стіною дзвенькнув дзвінок (С. Чорнобривець); Поміж жовті смуги ліхтарень і.. шиб дзвенькотять дзвіночки (Ірина Вільде); Тінь-тінь-тінь-тінь - ценькають ножички, блискає голка (І. Франко). - Пор. бряжча́ти.