-1-
дієслово недоконаного виду
Словник відмінків
Інфінітив | дзвя́кати |
| однина | множина |
Наказовий спосіб |
1 особа | | дзвя́каймо |
2 особа | дзвя́кай | дзвя́кайте |
МАЙБУТНІЙ ЧАС |
1 особа | дзвя́катиму | дзвя́катимемо, дзвя́катимем |
2 особа | дзвя́катимеш | дзвя́катимете |
3 особа | дзвя́катиме | дзвя́катимуть |
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС |
1 особа | дзвя́каю | дзвя́каємо, дзвя́каєм |
2 особа | дзвя́каєш | дзвя́каєте |
3 особа | дзвя́кає | дзвя́кають |
Активний дієприкметник |
|
Дієприслівник |
дзвя́каючи |
МИНУЛИЙ ЧАС |
чол. р. | дзвя́кав | дзвя́кали |
жін. р. | дзвя́кала |
сер. р. | дзвя́кало |
Активний дієприкметник |
|
Пасивний дієприкметник |
|
Безособова форма |
|
Дієприслівник |
дзвя́кавши |
Словник синонімів
БРЯЖЧА́ТИ (про металеві, скляні і под. предмети - утворювати при ударах дзвінкі й сильні, різкі, але короткі звуки; викликати такі звуки, ударяючи по металевих і под. предметах або трусячи ними); БРЯ́ЗКАТИ, ВИБРЯ́ЗКУВАТИ підсил., БРЯЗКОТА́ТИ [БРЯЗКОТІ́ТИ] підсил. розм. (час від часу або уривчасто); БРИНЬЧА́ТИ розм. (про слабший звук); ДЗВЯ́КАТИ, ДЗО́РКАТИ зах. (про дзвінкіший, різкіший звук). У контору Григір ніколи не приходив із пустими кишенями; в них завжди щось бряжчало і подзенькувало: або гайки, знайдені десь на подвір’ї, або гвіздки, або якісь іржаві старі ключі (Григорій Тютюнник); Зло брехав у дворі вовкодав, борсався, бряжчав ланцюгом (Н. Рибак); За стіною, де була заводська їдальня, брязкали, миючи посуд, чулися різкі, стомлені голоси жінок... (Є. Гуцало); Грім гоготав на увесь світ, качались стіни хати, оселя лущала, і брязкотіли шибки у вікнах (Панас Мирний); Бриньчали металеві крила вітродвигуна, десь у лісі буксувала машина (В. Москалець); Глухо гупали десь молоти, дзвякало залізо, кричали люди (П. Колесник); - Зараз, зараз відчиню, - з полегкістю говорить учитель, дзвякає засовами (М. Стельмах); Пляшка дзоркала об синю порцію стільки разів, скільки Семениха частувала гостей (М. Черемшина). - Пор. 1. бря́знути, 1. деренча́ти, дзе́нькати.
ДЗЕ́НЬКАТИ (видавати короткі дзвінкі звуки при ударах, струсі; викликати такі звуки ударами по склу, металу і т. ін.), ДЗВЯ́КАТИ, БРЕ́НЬКАТИ [БРИ́НЬКАТИ], ДЗЕЛЕ́НЬКАТИ, ДЗЕНЬКОТІ́ТИ [ДЗЕНЬКОТА́ТИ] підсил., БРЕНЬКОТІ́ТИ [БРЕНЬКОТА́ТИ] підсил., ДЗЕЛЕНЬКОТІ́ТИ [ДЗЕЛЕНЬКОТА́ТИ] підсил., ДРЕ́НЬКАТИ розм., ДЗВЕ́НЬКАТИ розм., ДЗВЕНЬКОТІ́ТИ підсил. розм., ЦЕ́НЬКАТИ розм. - Док.: дзе́нькнути, дзвя́кнути, бре́нькнути [бри́нькнути], дзеле́нькнути, дре́нькнути, дзве́нькнути, це́нькнути. Дзенькають клепані коси (П. Воронько); Ніна.. відійшла до шафи, дзенькаючи посудом (С. Журахович); Над ким ті сурми плакали? Чого тарілки дзвякали? (П. Тичина); Раптом бренькає раз і другий струна (Ю. Яновський); Коротко й тривожно дзеленькнув дзвінок (А. Дімаров); Цап на цимбалах паличками І брязкотить, і дзенькотить (Л. Глібов); По левадах бренькотіли коси (І. Франко); Двері дрижали, а вікна дзеленькотіли, неначе від бурі (Лесь Мартович); Стара шастала по хаті, стогнала, дренькала якимись посудинами (І. Франко); Десь за стіною дзвенькнув дзвінок (С. Чорнобривець); Поміж жовті смуги ліхтарень і.. шиб дзвенькотять дзвіночки (Ірина Вільде); Тінь-тінь-тінь-тінь - ценькають ножички, блискає голка (І. Франко). - Пор. бряжча́ти.