-1-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив дзвони́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   дзвоні́мо, дзвоні́м
2 особа дзвони́ дзвоні́ть
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа дзвони́тиму дзвони́тимемо, дзвони́тимем
2 особа дзвони́тимеш дзвони́тимете
3 особа дзвони́тиме дзвони́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа дзвоню́ дзво́нимо, дзво́ним
2 особа дзво́ниш дзво́ните
3 особа дзво́нить дзво́нять
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
дзво́нячи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. дзвони́в дзвони́ли
жін. р. дзвони́ла
сер. р. дзвони́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
дзвони́вши

Словник синонімів

ДЗВОНИ́ТИ (викликати звуки, ударяючи в дзвін, калатаючи дзвінком тощо; видавати дзвін); БО́ВКАТИрозм., БЕ́ВКАТИрозм., БЕ́МКАТИрозм., БА́МКАТИрозм., БО́МКАТИрозм.рідше,БАЛА́МКАТИдіал. (перев. про великий дзвін); ДЗЕЛЕ́НЬКАТИ, ТЕЛЕ́НЬКАТИрозм., ТЕ́НЬКАТИрозм. (перев. про дзвоник); КАЛАТА́ТИ, БИ́ТИ (перев. сигналізувати дзвоном про щось); ВИДЗВО́НЮВАТИ (старанно або раз у раз). - Док.: продзвони́ти, пробо́вкати, бо́вкнути, пробе́вкати, бе́вкнути, пробе́мкати, бе́мкнути, проба́мкати, ба́мкнути, пробо́мкати, бо́мкнути, пробала́мкати, дзеле́нькнути, теле́нькнути, те́нькнути, прокалата́ти, калатну́ти, проби́ти, уда́рити[вда́рити]. Бовкає дзвін. Дзвонить старий попик (О. Довженко); За стіною в їдальні почав дзвонити годинник (А. Головко); Дзвін сумно бевкав на ґвалт (І. Нечуй-Левицький); Настобісіло їй літувати в степу, кухарювати, бемкати в рейку (М. Рудь); На дзвіниці бамкнув тривожно дзвін (Мирослав Ірчан); На дзвіниці.. монотонно баламкав одинокий дзвін (В. Гжицький); Дзвоник земської пошти, якою я їхав, дзеленькав монотонно (М. Коцюбинський); Дрібно теленькали дзвони найменші (О. Ільченко); На монастирській дзвіниці тенькали жалобні дзвони (І. Микитенко); Він, Василько, калатав у дзвони, коли вода прорвала греблю (О. Донченко); Дзвоник калатав собі на подвір’ї, скликаючи нас, але ми його не чули (М. Чабанівський); Бубни б’ють, і хитається в танку Індіанський убогий вігвам (А. Малишко); Видзвонювала гітара надривно й сумно (П. Кочура).
РОЗГОЛОСИ́ТИ (піддати розголосові, обнародувати щось), РОЗБО́ВКАТИрозм., РОЗЛЯ́ПАТИрозм.,ВИ́ЛЯПАТИрозм.,РОЗПЛЕСКА́ТИрозм., РОЗКЛЕПА́ТИрозм.,РОЗТРІПА́ТИрозм.,РОЗДЗВОНИ́ТИрозм.,РОЗПАТЯ́КАТИрозм.,РОЗМОЛО́ТИрозм.,РОЗБАЗІ́КАТИрозм.,РОЗТРУБИ́ТИрозм.,РОЗБРЕХА́ТИрозм., ПРОЯЗИ́ЧИТИзаст. - Недок.: розголо́шувати, розбо́вкувати, розля́пувати, виля́пувати, розплі́скувати, розкле́пувати, розтрі́пувати, роздзво́нювати, дзвони́ти, розпатя́кувати, розме́лювати, базі́кати, розтру́блювати, розбрі́хувати. [Клан:] Не варто й починати. Все одно Не згодишся ти, Ройс, на авантюру, Тим часом - тайну я розголошу (І. Муратов); [Лукерка:] Так я й сподівалась, Що це ти розбовкав (М. Кропивницький); - Який я базікало? - образився Микита Дудка. - Аби ви не розляпали, а з мене хоч жили тягни, не скажу (П. Панч); І раптом, як грім серед ясного неба, оця проклята чутка, що її виляпав у машині п’яний Левко (В. Кучер); [Парвус:] І значить не випадком, а свідомо Руфін про нього Крусті розплескав! (Леся Українка); - Хіба ніхто не знає, який ти брехун? І не пізнав, а кажеш, а зараз розклепав усе перед нею (Панас Мирний); - Конспіратор! Виходить, роздзвонив уже навіть і тим, кому нічого й знати не треба (А. Головко); - Та ти з глузду з’їхав, чи що? Ворогові, старшині, про своє розпатякати (З. Тулуб); - Яків, це вже ти розмолов усім? (С. Васильченко); Боявся [князь], щоби лакеї не розтрубили перед княгинею історії про тоту паню, що була у них на чаю (І. Франко); [Гострохвостий:] Чи не бісові п’яні міщанки! Певно, вже котрась забігала сюди і все дочиста розбрехала (І. Нечуй-Левицький); Проязичили, що в його єсть така книжка (Словник Б. Грінченка).
ТЕЛЕФОНУВА́ТИ (викликати для розмови телефоном), ДЗВОНИ́ТИ. - Док.: зателефонува́ти, протелефонува́ти, подзвони́ти. Дивуючися, хто ж це може їй уночі телефонувати, Сахно взяла трубку (Ю. Смолич); - Дзвонили ви до Русевича? - спитав Петров. Начальник цеху безнадійно махнув рукою. - Двічі дзвонив (Ю. Шовкопляс).

Словник фразеологізмів

дзвони́ти (видзво́нювати) в усі́ дзво́ни. Розповідати про що-небудь буквально всім; широко розголошувати щось. Іще й великий дзвін не бовкнув, а у вдовиному дворі... уво всі дзвони дзвонили. Ведуть Ігната під руки до розправи (П. Куліш); Та не буває, скажете ви, щоб село не довідалось, бо село то завжди все знає, завжди в усі дзвони видзвонює (Є. Гуцало). як у дзво́ни дзвони́ти. А скрізь по селу як у дзвони дзвонять про крадіжку [пшениці], про сторожа (Панас Мирний).

дзвони́ти зуба́ми, фам. 1. Тремтіти від холоду, страху. Дзвоню зубами, бо мені зимно (М. Коцюбинський); — Мокрий, змерзлий вершник держиться за гриву та дзвонить зубами (Ю. Опільський); Вона [Анна] плакала голосно, а він [Михайло] смертельно перелякався.— Ходи! — кликнув, хрестячись та дзвонячи зубами (О. Кобилянська).

2. Не мати чого їсти, голодувати. Погана парафія, де піп зубами дзвонить (Укр.. присл..).

дзвони́ти зуба́ми, фам. 1. Тремтіти від холоду, страху. Дзвоню зубами, бо мені зимно (М. Коцюбинський); — Мокрий, змерзлий вершник держиться за гриву та дзвонить зубами (Ю. Опільський); Вона [Анна] плакала голосно, а він [Михайло] смертельно перелякався.— Ходи! — кликнув, хрестячись та дзвонячи зубами (О. Кобилянська).

2. Не мати чого їсти, голодувати. Погана парафія, де піп зубами дзвонить (Укр.. присл..).

дзвони́ти (видзво́нювати) в усі́ дзво́ни. Розповідати про що-небудь буквально всім; широко розголошувати щось. Іще й великий дзвін не бовкнув, а у вдовиному дворі... уво всі дзвони дзвонили. Ведуть Ігната під руки до розправи (П. Куліш); Та не буває, скажете ви, щоб село не довідалось, бо село то завжди все знає, завжди в усі дзвони видзвонює (Є. Гуцало). як у дзво́ни дзвони́ти. А скрізь по селу як у дзвони дзвонять про крадіжку [пшениці], про сторожа (Панас Мирний).