ДЗВІНКИ́Й (про звук, голос, сміх тощо - який звучить високо, чітко і сильно), ДЗВЕНЯ́ЧИЙ, ДЗВЕНЮ́ЧИЙ, МЕТАЛЕ́ВИЙ, ГОЛОСИ́СТИЙрідше,ТРЕМКИ́Йрозм.; СРІБЛЯ́СТИЙ, СРІБЛИ́СТИЙ, СРІ́БНИЙ, КРИШТАЛЕ́ВИЙ (мелодійний, чистого звучання). Звідусюди чути мелодійний дзвенькіт дійниць і дзвінке тинькання молочних цівок об їх сріблясті стінки (З. Тулуб); І співає [невістка], і сміється, аж геть чутно її голосок дзвенячий (Марко Вовчок); Почувши домівку, коні заржали. Високим тонким металевим іржанням їм одгукнулась луна (П. Тичина); О пів на сьому вихованців будив голосистий дзвоник (С. Добровольський); Тремкий [голос], як тонке срібло, як найтонший кришталь (Словник Б. Грінченка); Сміялась Соломія, і одляскиїї сріблястого реготу аж луною йшли попід вербами (І. Нечуй-Левицький); Пісні соловейкові дзвінко-сріблисті! Невже ви замовкли, минули? (Леся Українка); У неї був на диво красивий, високий, срібний голосок (В. Собко); Кілька обмерзлих гіллячок колишуть тендітний кришталевий передзвін (М. Стельмах) - Пор. 1. голосни́й.

ДЗВІНКИ́Й (який видає чисті, сильні звуки), ДЗВЕНЮ́ЧИЙ, ДЗВЕНЯ́ЧИЙ, ЗВУ́ЧНИЙ. Хвала труду веселому, Дзвінкому молотку! (І. Нехода); Вертаючи назад з порожніми дзвенючими бідонами, клали на воза оберемок вівсянки чи конюшини (В. Дрозд); Звучна бандура.