ГОВОРИ́ТИ (володіти власною або іноземною мовою; користуватися іноземною мовою), РОЗМОВЛЯ́ТИ, БАЛА́КАТИрозм.;ЛОПОТА́ТИрозм., ЛОПОТІ́ТИрозм. (незрозумілою для слухача мовою); ГЕЛГОТА́ТИрозм., ГЕЛГОТІ́ТИрозм., ГЕРГОТА́ТИрозм., ГЕРГОТІ́ТИрозм., ДЖЕРГОТА́ТИрозм., ДЖЕРГОТІ́ТИрозм., ДЖЕРКОТА́ТИрозм., ДЖЕРКОТІ́ТИрозм., ШВАРГОТА́ТИрозм., ШВАРКОТА́ТИрозм., ШВАРГОТІ́ТИрозм., ШВАРКОТІ́ТИрозм. (іноземною мовою швидко й нерозбірливо); ЦВЕ́НЬКАТИрозм. (мовою, в якій часто чуються звуки "ц" і "дз’"). Іде [Олеся] на панщину, мусить їх кидати, а дітки - одно не говорить, друге не ходить, а третє не вміє сидіти - дрібненькі (Марко Вовчок); Олексі і Меланці здавалося, що син уже все розуміє, дарма що він не розмовляє, але він відчуває, що це про нього балакають (П. Кочура); Народ письменний страх, Бував у всяких школах, Один балакає на сотні язиках (Є. Гребінка); - Ну, а той.. по-своєму лопотів? - Зібер? - Ну да. - По-латині висловлювався... думав - я не розумію (Ю. Збанацький); На шкільному подвір’ї голоси, метушня. Але то ґелґочуть не учні, а іноземні солдати (П. Автомонов); Вперше вона бачила так близько фашистів. Дивляться на неї, як на якесь диво, ґерґочуть щось між собою (Ю. Збанацький); Солдати... щось сердито джерґотіли (П. Панч); Що вони говорять, того не знаємо, бо по-німецьки шваркочуть (І. Франко); - Як прийде [Хоцінський] до мене в гості, в’ється коло моїх дітей,.. цвенькає до їх по-польській (І. Нечуй-Левицький). - Пор. белькота́ти.

ДЕРЕНЧА́ТИ (видавати або утворювати уривчасті, найчастіше дзвінкі звуки перев. при трясінні, тремтінні тощо), ДЕРЧА́ТИ[ДИРЧА́ТИ], ДЕРКОТА́ТИ[ДЕРКОТІ́ТИ]підсил.,ДЕРЕНЬКОТА́ТИ[ДЕРЕНЬКОТІ́ТИ]підсил.,ДРЕНЧА́ТИрозм.,ДЖЕРГОТА́ТИ[ДЖЕРГОТІ́ТИ]розм.,ДЖЕРКОТА́ТИ[ДЖЕРКОТІ́ТИ]розм.,ДИ́РКАТИдіал.В ранковій тиші з боку колодязя деренчало залізне колесо дворамного насоса (М. Томчаній); Ці дурноверхі птиці [сороки] скрипіли, дирчали й стрекотіли з такою силою, що їх було чути аж з третьої дачі (В. Винниченко); Вибравшись на твердіше, він [мотоцикл] знову переможно деркоче, мчить вперед так, наче хоче злетіти в повітря (О. Гончар); Колеса деркотіли, аж ніби кричали (І. Нечуй-Левицький); Як розбитий горнець, то завше деренькоче (Словник Б. Грінченка); Панотець.. хріп, аж вікна дренчали (А. Свидницький); Тихенько, по-джмелиному, джерґотів дріт (В. Козаченко); Цокають сокири, джеркотять пилки (А. Шиян); По широкому степу на чвертках, на осьминах шархали коси, диркали серпи (А. Головко). - Пор. бряжча́ти, 1. дзвені́ти.

СКРЕКОТА́ТИ (про деяких птахів, зрідка комах та ін. - кричати, видавати різкі й короткі, часто повторювані звуки), СКРЕКОТІ́ТИ, СТРЕКОТА́ТИ[СТРЕКОТІ́ТИ], СКРЕГОТА́ТИ[СКРЕГОТІ́ТИ], СОКОТА́ТИ[СОКОТІ́ТИ], ЧИРГИ́КАТИ, ДЖЕРҐОТА́ТИ[ДЖЕРҐОТІ́ТИ], ДЖЕРКОТА́ТИ[ДЖЕРКОТІ́ТИ], СКРИПІ́ТИ, РИПІ́ТИ, ТОРОХТІ́ТИ, СКОБОТА́ТИдіал., РА́ХКАТИдіал.Сорока скрекоче - гості каже (прислів’я); Тихо. На ставу скрекотять жаби (Г. Косинка); Якась невідома пташка.. стрекотіла у вишняку часто і радісно (Ю. Смолич); Над тим місцем, де почувся крик, голосно заскреготала сорока. Не перестаючи сокотати, вона перелітала з дерева на дерево (П. Панч); Десь далеко погавкував собака, сокотіли кури в дворі (О. Сизоненко); Чиргикає очеретянка; Заходилися цвіріньчати, джерготіти різні птахи (Ю. Яновський); [Річард:] Чи ви знаєте ту пісню малесеньку про коника в траві: скрипів-рипів, ніхто його не слухав, а вмер - забули (Леся Українка); Захоплено рипить деркач (П. Оровецький); А Соловей... Щебече і свистить, І тьохкає, і торохтить (Л. Глібов); Комарі, задуха, твань. Не скобоче дика качка, не надуває свого вола водяний бугай (М. Чабанівський); Жаби рахкають у хорі, Чути згуки в темнім борі Соловейкових пісень (Уляна Кравченко). - Пор. дерка́ти, 2. співа́ти, 1. сюрча́ти.

СЮРЧА́ТИ (про комах - коників, цвіркунів та ін., зрідка про деяких птахів - видавати різкі, перев. високі й часто повторювані звуки), СЮ́РКАТИ, СЮРКОТА́ТИ[СЮРКОТІ́ТИ]підсил.,ЦВІРЧА́ТИ, ЦВІРКОТА́ТИ[ЦВІРКОТІ́ТИ]підсил.,ЦВІ́РКАТИ, ЦЮРЧА́ТИрозм.,ЦИ́РКАТИрозм.;ЦЮРКОТА́ТИ[ЦЮРКОТІ́ТИ]розм.,ТЮРЛЮ́КАТИ розм.;ТРІЩА́ТИ, ТРІСКОТА́ТИ[ТРІСКОТІ́ТИ]підсил.,ТЕРКОТА́ТИ[ТЕРКОТІ́ТИ], ДЖЕРГОТА́ТИ[ДЖЕРГОТІ́ТИ], ДЖЕРКОТА́ТИ[ДЖЕРКОТІ́ТИ] (утворювати сухі, часто повторювані уривчасті звуки, що нагадують тріск). Нашорошена тиша залягла вже по темних кутках, і тільки під припічком сюрчав цвіркун (П. Панч); Оглушливо цвірчали коники, дзвеніли жайворонки (З. Тулуб); Скот поквапно перебирає бур’янці,.. цвіркочуть коники (К. Гордієнко); Під піччю цвірінькав цвіркун (О. Десняк); А в траві навіть комахи не цюрчали - така спека була (О. Донченко); Стрибають, циркають і квокчуть між кущами дрозди (М. Рильський); Завзято, мов сотні тріскачок, до одуру, до самозабуття тріщать цикади (М. Коцюбинський); Пташки лящать, теркотять (Панас Мирний); Коники зелені джеркотять в траві (В. Сосюра). - Пор. скрекота́ти.

ТОРОХТІ́ТИрозм. (швидко, скоромовкою і перев. голосно говорити, розмовляти), ТОРОХКОТА́ТИ[ТОРОХКОТІ́ТИ]підсил. розм.,ТРІЩА́ТИрозм.,ТРІСКОТАТИ[ТРІСКОТІ́ТИ]підсил. розм.,ТЕРКОТА́ТИ[ТЕРКОТІ́ТИ] розм.,ЦОКОТА́ТИ[ЦОКОТІ́ТИ]розм.,ТАРАБА́НИТИрозм., ТАРАХКОТА́ТИ[ТАРАХКОТІ́ТИ]розм., ДРІБОТА́ТИ[ДРІБОТІ́ТИ]розм., СИ́ПАТИрозм., СТРОЧИ́ТИрозм.,СТРЕКОТА́ТИ[СТРЕКОТІ́ТИ]розм., СОКОТА́ТИ[СОКОТІТИ] розм.,СКРЕКОТАТИ[СКРЕКОТІТИ]розм.,СКРЕГОТАТИ[СКРЕГОТІ́ТИ]розм., СОКОРИ́ТИрозм.;ДЖЕРҐОТА́ТИ[ДЖЕРҐОТІ́ТИ]розм., ДЖЕРКОТА́ТИ[ДЖЕРКОТІ́ТИ]розм.,ШВАРҐОТА́ТИ[ШВАРҐОТІ́ТИ]розм., ШВАРКОТА́ТИ[ШВАРКОТІ́ТИ]розм., ЦВЕ́НЬКАТИрозм. (нерозбірливо); ПОРОЩА́ТИрозм., ПОРОЩИ́ТИрозм., (перев. сердито); ЩЕБЕТА́ТИрозм.,ЦВІРІ́НЬКАТИрозм.,ЦВІРІНЧА́ТИрозм. (перев. про жінок і дітей); ЛЯЩА́ТИрозм.,ЛЯСКОТА́ТИ[ЛЯСКОТІ́ТИ]підсил. розм. (дуже голосно). - А Пріська вже не мовчала й торохтіла: - Вона не вперше це краде. Вона кілька разів у мене тягала. Тільки кинеш торбу з пирогами - так і потягне (Б. Грінченко); - І тіточко, і голубочко, пошийте мені щоякнайшвидше.. - Та не тріщи, сороко, бачиш, скілько роботи (Грицько Григоренко); - Що, бив би? Може, битимеш?! Малі руки... руки не виросли! - тріскотала вона, соваючись на місці (Панас Мирний); Горпина шепнула до неї: - Дай спокій, сестрице! Мама все мусять теркотати (І. Франко); Іноді присідала до неї Настя, вона цокотіла безупинку (С. Тудор); - Добра баба в хаті, як добра квочка: вона і дітей доглядить, і курчата добре висидить, і курчата добре вилупить, - тарабанила сваха, заплутуючись у думках (І. Нечуй-Левицький); [Людмила:] Тарахкотить... Тарахкотить... Ледве розтовмачила їй (З. Мороз); - Кажу тобі, - витратився й витрусився до останньої гривні, ні шага за душею нема, хоч в домовину лягай, - дріботів дід Грицай (І. Нечуй-Левицький); Маруся вертілась, сипала свої зауваження (Ірина Вільде); Бабуся вміє розповідати. Рукою підперла щоку, дивиться кудись у долину і строчить, і строчить... (Ю. Збанацький); Дівчата в білих свитках стрекочуть, як сороки-білобоки проти місяця (С. Васильченко); [Явдоха:] Вбігла Христя Ревенкова, Василина Шкаренкова і почали сокотати, мов ті сороки (М. Кропивницький); Тишу порушувало двоє: Вінцусиха, що скрекотіла, як сорока, то тут, то там, і п’яний Яшка Смолюк (І. Муратов); Панійки скреготять, як ті сороки (Панас Мирний); - Заспокойся, Прокошо, не гарячись, - сокорить біля нього Одарка (Григорій Тютюнник); Дівчатка і почали вбиратись.. Джерґочуть біля мене, а мені вже так жалко, що й словечка не скажу (Марко Вовчок); Солдати, з широкими багнетами на рушницях, оточували їх, щось сердито джерґотіли (П. Панч); Усе кудись поспішали [паничі] та поміж себе джеркотали й сміялись (Д. Мордовець); - Чи думаєте - медицина така складна річ? - джеркотіла без угаву Нонна (Ю. Збанацький); - Тут заїжджав до директора наш пан, та як почали шварґотіти, та як почали кричати та змагатись, та трохи не побились (І. Нечуй-Левицький); Що вони говорять, того ми не знаємо, бо по-німецьки шваркочуть (І. Франко); - Чуєш? - шепнув Шаров, - німці цвенькають (В. Минко); Увійшов [Нечипір] у цвинтар, аж дітвори, дітвори... видимо, невидимо! ..Щебечуть, як тії циганчата, та лящать, кричать, порощать (Г. Квітка-Основ’яненко); - Мовчать, прескверна пащекухо, - Юнона злобно порощить, - Фіндюрко, ящірко, брехухо! (І. Котляревський); Дві сусідки й дружина філософа щебетали про щось своє - інтимно хвилююче, парфумне (А. Крижанівський); Шмигали під руки з стиглою морквою малі татарчата й цвірінькали, мов горобці (М. Коцюбинський); Настуся вже он далеко побігла з дівчатками, і цвірінчать, як горобенята, на всю вулицю... (О. Копиленко); Десь уже на селі сухо і різко лящать голоси (Дніпрова Чайка); Коли гості вже порозходились і біля Луківни ляскотіла лише Крихточка та журно квоктала Килина Макарівна, примчала Лариса (Я. Баш). - Пор. 1. базі́кати.