дертися 1

-1-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив де́ртися, де́ртись
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   дері́мося, дері́мось, дері́мся
2 особа дери́ся, дери́сь дері́ться
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа де́ртимуся, де́ртимусь де́ртимемося, де́ртимемось, де́ртимемся
2 особа де́ртимешся де́ртиметеся, де́ртиметесь
3 особа де́ртиметься де́ртимуться
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа деру́ся, деру́сь деремо́ся, деремо́сь, дере́мся
2 особа дере́шся дерете́ся, дерете́сь
3 особа дере́ться деру́ться
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
деручи́сь
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. де́рся де́рлися, де́рлись
жін. р. де́рлася, де́рлась
сер. р. де́рлося, де́рлось
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
де́ршись

Словник синонімів

ВИЛА́ЗИТИ (лізти нагору, чіпляючись за що-небудь), ВИЛІЗА́ТИрідше,ЗАЛА́ЗИТИ, ЗАЛІЗА́ТИрідше,П’ЯСТИ́СЯ, ПНУ́ТИСЯ, ДЕ́РТИСЯ[ДРА́ТИСЯ], ВИДИРА́ТИСЯ, ВИКАРА́БКУВАТИСЯрозм.,ДРЯ́ПАТИСЯрозм.,ВИДРЯ́ПУВАТИСЯрозм.,ВИШКРЯ́БУВАТИСЯрозм. рідко. - Док.: ви́лізти, залі́зти, ви́пнутися, ви́дертися, ви́карабкатися, ви́дряпатися, ви́шкрябатися, ви́теребитисяфам.ви́караскатисярозм. рідко.Мухтаров по скелі вилазив на гору (І. Ле); Кость двічі зривався, поки виліз на стріху (О. Донченко); Катря залазить на віз, розстеляє сіряк і сідає (А. Головко); Гойдаючи рудими боками, п’ялися по крутих стежках корови (М. Коцюбинський); Озирався [Козаков], наслухав і знову дерся по камінню, напружуючись усім тілом (О. Гончар); Обережно ступаючи, кінь викарабкався на скелю (Я. Галан); Зараз із самого краю лісу треба було дряпатися на стрімку гору (Лесь Мартович); Вам хочеться підстрибнути, вхопитися руками за канат.. і вишкрябатись на великий дзвін (І. Микитенко); Двоє малих музик з великими басами витеребились аж на піч під саму стелю (І. Нечуй-Левицький); Лікар стоїть у дверях кабінету і якийсь час стежить за тим, як вони з приймальні викараскаються на сходи (Ірина Вільде). - Пор. 1. лі́зти.
ЗНО́ШУВАТИСЯ (про одяг, взуття і т. ін. - ставати старим, непридатним для користування), ВИНО́ШУВАТИСЯрідше,ПРОНО́ШУВАТИСЯрідше,ВИТИРА́ТИСЯрідко;ГОРІ́ТИна кому, розм. (швидко); РВА́ТИСЯ, ДЕ́РТИСЯ, ДРА́ТИСЯ (з утворенням дірок). - Док.: зноси́тися, ви́носитися, ви́ходитися, проноси́тися, ви́тертися, порва́тися, поде́ртися, подра́тися. - В мене простий убір, та й той я ношу поти, поки не зноситься (І. Нечуй-Левицький); Взуття на хлопцях так і горить (П. Автомонов); Чи бачиш, як ми обідрались! Убрання, постоли порвались (І. Котляревський); Його біла сорочка почорніла від бруду, солом’яний бриль подерся (О. Бойченко).
КРИЧА́ТИ (видавати крик), ЯЧА́ТИрозм.;РЕПЕТУВА́ТИрозм.,ЗІПА́ТИрозм., ДЕ́РТИСЯ[ДРА́ТИСЯ]розм.,ПЕРЕРИВА́ТИСЯрозм.,ВЕРЕДИ́ТИСЯдіал., ФУ́КАТИдіал. (сильно, голосно); ГОРЛА́ТИрозм., ГОРЛА́НИТИрозм.,ГОРЛОПА́НИТИрозм.,ГВАЛТУВА́ТИрозм. (на все горло); ЛЕМЕНТУВА́ТИ, ЛЕМЕНТІ́ТИрозм., ГОЛОСИ́ТИрозм. (перев. з плачем); ВИЩА́ТИ, ВЕРЕЩА́ТИрозм. (пронизливо, різко); ЗО́ЙКАТИ, ЙО́ЙКАТИ (від болю, страху, горя); ПОКРИ́КУВАТИ, СКРИ́КУВАТИ (не дуже голосно або час від часу). - Док.: закрича́ти, скрича́ти, прокрича́ти, кри́кнути, крикону́типідсил.зарепетува́ти, прорепетува́ти, зіпну́ти, зіпо́ну́типідсил.фу́кнути, загорла́ти, загорла́нити, залементува́ти, ви́снути[ви́скнути], завища́ти, вере́сну́ти[вере́скну́ти], завереща́ти, зо́йкнути, йо́йкнути, скри́кнути. У балці стало щось кричати (Т. Шевченко); - Прийдеш з поля, то діти хазяйські, як поросята годовані: пустують, ячать... (А. Тесленко); Аж ось паромщик їх, проноза, На землю впав, як міх із воза, І мов на пуп репетував (І. Котляревський); Я починаю плаксиво зіпати, щоб було чути аж на городі (С. Васильченко); Троє забутих мужичих дітей качались під грубою й од переляку дерлись не своїм голосом (І. Нечуй-Левицький); Марно старшина та голова завкому переривались, закликаючи людей до порядку (Ю. Смолич); - Ануте, хлопці, зв’яжіт їх обоє, зав’яжіт їм роти, щоби не вередилися (І. Франко); Юрба котилася через майдан, горланячи щосили і розмахуючи руками (П. Кочура); -Чого ти прибігла в пасіку гвалтувати? Що там трапилось? (І. Нечуй-Левицький); Чути було, як, перекриваючи всіх, лементує в натовпі баба Марина (О. Гончар); Мама стогне, лементить і хапається то за серце, то за мене, наче я зараз збираюся її покинути назавжди (В. Речмедін); А дрібнота Уже за поргом Як кинеться по вулицях Та й давай місити Недобитків православних, А ті голосити, Та верещать (Т. Шевченко); Вищать від захвату й сміху захоплені хлоп’ята (Н. Забіла); Хлопець верещав не своїм голосом (І. Нечуй-Левицький); Мати зойкала, а Юрка цей болючий стогін ножами різав по серці (П. Козланюк); Іванко приходить і бачить: сестра у постелі йойкає (казка); Уночі сови та сичі покрикували (Панас Мирний).
ПРОБИРА́ТИСЯ (іти, їхати, проходити кудись з труднощами, долаючи перешкоди тощо), ПРОБИВА́ТИСЯ, ПРОРИВА́ТИСЯ, ПРОДИРА́ТИСЯпідсил., ПРОСО́ЧУВАТИСЯрозм., ПРОСО́ТУВАТИСЯрозм., ДЕ́РТИСЯ[ДРА́ТИСЯ] розм., ПРОДРЯ́ПУВАТИСЯ розм.; ТИ́СНУТИСЯ, ПРОТИСКА́ТИСЯ, ТІСНИ́ТИСЯ, ТО́ВПИТИСЯрозм., ПРОТО́ВПЛЮВАТИСЯ розм., ПХА́ТИСЯрозм., ПРОПИХА́ТИСЯрозм., ПЕРЕПИХА́ТИСЯрозм., ЛІ́ЗТИрозм., ПРОЛА́ЗИТИрозм., ПРОЛІЗА́ТИрозм., ПРОСО́ВУВАТИСЯ[ПРОСУВА́ТИСЯ]розм. (між кимсь, чимсь); ПРОКРАДА́ТИСЯ, ПРОХО́ПЛЮВАТИСЯ, ПРОСЛИЗА́ТИ, ПРОШМИ́ГУВАТИрозм. (швидко, непомітно). - Док.: пробра́тися, проби́тися, прорва́тися, продра́тися[проде́ртися], просочи́тися, просота́тися[просотитисярідше], продря́патися, проти́снутися, проти́скатися, протісни́тися, пото́впитися, дото́впитися, прото́впитися, пропха́тися[пропхну́тися], перепха́тися[перепхну́тися], пролі́зти, просу́нутися, прокра́стися, прохопи́тися, прослизну́ти, прошмигну́ти. Нелегко було пробиратися тим лісом, та Іван взяв до рук меча й став собі прорубувати дорогу (казка); Ішли [полонянки] ночами, обминаючи села і міста. Лісами пробивалися, відгадуючи шлях по зорях (І. Цюпа); - Вони прорвалися крізь збуджений натовп (В. Кучер); Мандрівники швидко продиралися крізь нетрі (М. Трублаїні); Я знову відчув під собою ті хребти, по яких ми торік дерлися на захід (О. Гончар); Як я тудою уперше продряпався, то пика в мене стала, як писанка (Марко Вовчок); - Коло яток людей - тьма-тьмуща, наче на Великдень. Тиснемось і ми туди (М. Стельмах); Замість розширятися, дедалі вужчає тунель, котрим захоплено женемося, і все тяжче стає протискатися (О. Забужко); Народ за військом копошився, Всяк товпився, всяк ліз, тіснився, Побоїщу щоб зріть кінець (І. Котляревський); За народом так насилу протовпилися [попи] до хати (Г. Квітка-Основ’яненко); Церква заметушилася. Став мир до дверей пхатись, стали люди виходити (Марко Черемшина); Мама бере його за руку й веде до костьолу. Ледве можуть перепхатися (А. Крушельницький); Фотографи пролазили крізь натовп аж до комісара (Ю. Яновський); Густі ліси вкривали гори й яри, неначе густе руно, в котрому навіть було трудно пролізти людині, а конем не можна було пропхатись нізащо в світі (І. Нечуй-Левицький); Треба прокрадатися царинками, по мокрій траві, треба обережно через воринє штрикати, аби не заскрипіло, аби псів не будило (Г. Хоткевич); Міст і проспект були пустинні - вони були нічиї, але й прохопитися через них під вогнем козачої польової артилерії змоги не було (Ю. Смолич); Загін мав непомітно прослизнути між цими селами, аби ніде не виявити себе і не ув’язатися в бій (І. Головченко і О. Мусієнко); Щораз, коли Петро Дорощук підходив до своєї оселі, йому завжди хотілося прошмигнути через Гилаків двір непоміченим (М. Ю. Тарновський).

Словник фразеологізмів

де́ртися вго́ру, зневажл. Прагнути зайняти високе або вище становище в суспільстві. [Виборний:] Ой, ви, письменні! Вгору деретеся, а під носом нічого не бачите (І. Котляревський).

де́ртися на стіну́ (на сті́ни). Бути в стані сильного збудження, відчаю і т. ін. Так .. відьма наробила, що бідна дівка аж на стіну дереться та пробі бажа пана сотника Уласовича Забрьоху (Г. Квітка-Основ’яненко); — Кожен як може шукає виходу з цього пекла [фашистської неволі]. Одні бачать вірний шлях, а деякі на стіни деруться (О. Гончар). де́ртися по сті́нах. Уже дідовід [Гриць] одною ногою в ямі, а ще як заллє собі пельку, то мало що .. по стінах не дереться (Панас Мирний).

де́ртися на стіну́ (на сті́ни). Бути в стані сильного збудження, відчаю і т. ін. Так .. відьма наробила, що бідна дівка аж на стіну дереться та пробі бажа пана сотника Уласовича Забрьоху (Г. Квітка-Основ’яненко); — Кожен як може шукає виходу з цього пекла [фашистської неволі]. Одні бачать вірний шлях, а деякі на стіни деруться (О. Гончар). де́ртися по сті́нах. Уже дідовід [Гриць] одною ногою в ямі, а ще як заллє собі пельку, то мало що .. по стінах не дереться (Панас Мирний).

де́ртися на стіну́ (на сті́ни). Бути в стані сильного збудження, відчаю і т. ін. Так .. відьма наробила, що бідна дівка аж на стіну дереться та пробі бажа пана сотника Уласовича Забрьоху (Г. Квітка-Основ’яненко); — Кожен як може шукає виходу з цього пекла [фашистської неволі]. Одні бачать вірний шлях, а деякі на стіни деруться (О. Гончар). де́ртися по сті́нах. Уже дідовід [Гриць] одною ногою в ямі, а ще як заллє собі пельку, то мало що .. по стінах не дереться (Панас Мирний).