ДЕРЕНЧА́ТИ (видавати або утворювати уривчасті, найчастіше дзвінкі звуки перев. при трясінні, тремтінні тощо), ДЕРЧА́ТИ[ДИРЧА́ТИ], ДЕРКОТА́ТИ[ДЕРКОТІ́ТИ]підсил.,ДЕРЕНЬКОТА́ТИ[ДЕРЕНЬКОТІ́ТИ]підсил.,ДРЕНЧА́ТИрозм.,ДЖЕРГОТА́ТИ[ДЖЕРГОТІ́ТИ]розм.,ДЖЕРКОТА́ТИ[ДЖЕРКОТІ́ТИ]розм.,ДИ́РКАТИдіал.В ранковій тиші з боку колодязя деренчало залізне колесо дворамного насоса (М. Томчаній); Ці дурноверхі птиці [сороки] скрипіли, дирчали й стрекотіли з такою силою, що їх було чути аж з третьої дачі (В. Винниченко); Вибравшись на твердіше, він [мотоцикл] знову переможно деркоче, мчить вперед так, наче хоче злетіти в повітря (О. Гончар); Колеса деркотіли, аж ніби кричали (І. Нечуй-Левицький); Як розбитий горнець, то завше деренькоче (Словник Б. Грінченка); Панотець.. хріп, аж вікна дренчали (А. Свидницький); Тихенько, по-джмелиному, джерґотів дріт (В. Козаченко); Цокають сокири, джеркотять пилки (А. Шиян); По широкому степу на чвертках, на осьминах шархали коси, диркали серпи (А. Головко). - Пор. бряжча́ти, 1. дзвені́ти.

ДЕ́РКАТИ (видавати різкі звуки, схожі на деренчання - про деяких птахів, комах), ДЕРЧА́ТИ[ДИРЧА́ТИ], ДЕРКОТА́ТИ[ДЕРКОТІ́ТИ]підсил.,ДЕРЕНЧА́ТИрозм.,ДРА́ТИдіал.Десь обік в трощах деркає деркач (І. Франко); В очеретах дерчали деркачі (П. Панч); Дирчав сухим горлом деркач (М. Коцюбинський); Підпадьомкали перепели, деркотіли деркачі (О. Стороженко); Тихо, не сюрчать коники, не деренчать усякі кузьки (Панас Мирний); Деркачі деруть у траві (Г. Хоткевич). - Пор. скрекота́ти, 2. спва́ти.