СМІ́ЛИ́ВИЙ (який не знає страху, не боїться небезпеки), СМІ́ЛИЙрідше, ХОРО́БРИЙ, ВІДВА́ЖНИЙпідсил.,МУ́ЖНІЙпідсил.,БЕЗСТРА́ШНИЙпідсил.,НЕБОЯЗКИ́Й, НЕБОЯЗЛИ́ВИЙ, НЕЛЯКЛИ́ВИЙ, НЕПОЛОХЛИ́ВИЙ, БЕЗБО́ЯЗНИЙ, БЕЗТРЕ́ПЕТНИЙпоет.,ВІДЧАЙДУ́ШНИЙпідсил.,ЗУХВА́ЛИЙпідсил.,ОРЛИ́НИЙ, ДЕРЗНОВЕ́ННИЙпідсил. уроч.,ДЕРЗКИ́Йпідсил. розм.,ВІДЧА́ЙНИЙпідсил. рідше; ПИСКА́ТИЙдіал. (сміливий на висловлювання). То мужні та сміливі люди - боягуз не піде в холодні осінні ночі ганятися по гирлу та по лиманах за швидкохідними браконьєрськими моторками та сходитись з ними в смертельних поєдинках (О. Гончар); Я й досі дивуюся, що таке молоде, та таке сміле!Пробравсь у лядський табір, убив хорунжого й корогов його приніс до гетьмана (П. Куліш); Тут, над Дніпром поліг у битві з печенігами хоробрий і великодушний князь Святослав (М. Рильський); - Відважні хлопчаки! І я колись був таким (І. Франко); Йдуть, обнявшися з віків - Пісня мужніх мореходів І пісні степовиків (М. Нагнибіда); - На що вже я небоязкий, а й то, коли побачив усе те, ..волосся сторчака під шапкою стало (Ю. Збанацький); Кожен раз Мартинко остережував не говорити голосно, але й сам сміявся з того, заохочуваний небоязливим Богданом (І. Ле); Неполохливий зроду, Єремія почутив, перший раз на віку, що він одразу охолов (І. Нечуй-Левицький); Князь.. мимоволі довго милувався цим безбоязним відважним козаком (Я. Качура); На лихо небезпечний хлопець. Відчайдушний (К. Гордієнко); Дерзновенні піонери космосу; Він людина гаряча, відчайна (О. Донченко).

ШОРСТКИ́Й (який має нерівну, цупку на дотик, часом потріскану, часом колючу поверхню; часто про згрубілу шкіру, частини тіла), ЖОРСТКИ́Й, КОСТРУБА́ТИЙ, ГРУ́БИЙ, ШКАРУБКИ́Й, ЗАШКАРУ́БЛИЙ, ШЕ́РХЛИЙ, ПРИШЕ́РХЛИЙ, ПОШЕ́РХЛИЙ, ОБШЕ́РХЛИЙ, ШЕРША́ВИЙ, ШЕРЕХА́ТИЙ, ШЕРХКИ́Йрозм.,ШЕРСТКИ́Йрозм.,ПРОДУ́БЛЕНИЙрозм.,ДЕРЗКИ́Йрозм.,ШАРША́ВИЙдіал.,РАПА́ТИЙдіал.,РА́ПАВИЙдіал.Ніжно, майже голублячи, провів Гайворон рукою по шорсткій корі молодого дубка (В. Собко); Вона сідає на ліжко і невідомо для чого гладить рукою парчеве, жорстке покривало (Н. Рибак); Не раз у хвилини скрути Порфирові лагідно лягала на голову кострубата дядькова рука (О. Гончар); По грубих полотняних сорочках, по чорних запрацьованих руках .. можна було пізнати, що то робітники (М. Коцюбинський); Перед тим, як сісти за столи, Мили руки батраки у дзбані, Шкарубкі, тверді, як постоли, Миті в полі десь у калабані (Д. Павличко); І він припав до зашкарублих уст сухими і пошерхлими устами (С. Голованівський); Марія підходить до своєї горьованої хати з невшитою стріхою; з любов’ю і трепетом торкається руками її шерхлих стін (М. Стельмах); По пришерхлій землі під парканом гупають і гупають кроки (А. Іщук); Ти.. змушений був постійно пригальмовувати і замалим не обмацувати пошерхлі муровані виступи стін на крутих поворотах (Ю. Андрухович); Яреськові.. рум’янець виступив на обшерхлому, блідому від хвилювання обличчі (О. Гончар); Руки в дівчинки були шершаві, як дубова кора, засмаглі і подряпані (О. Донченко); Шерехате та ворсисте, та розлоге, та густе зап’яло ліщину листя (Н. Забіла); Шкіра на його обличчі була шерхка й зеленувата, як засохлий лист лопуха (С. Скляренко); - А руки-руки! - каже [Мася]. - Шерсткі та чорні! (А. Свидницький); Рожевими стрілками приснувши вгору, Ростуть і кущаться дерзкі пшениці (І. Вирган); Впала навзнак на подушку збиту вона, На холодну шаршаву ряднину (Л. Первомайський); Ці рапаті долоні ласкаво й гаряче гладили колись Маріїні щоки, плечі (Р. Іваничук); Старий довго милив загорілу на сінокосі шию.., рапавою плитою відтирав зчорнілі потріскані ступні (І. Чендей).