БРЯЖЧА́ТИ (про металеві, скляні і под. предмети - утворювати при ударах дзвінкі й сильні, різкі, але короткі звуки; викликати такі звуки, ударяючи по металевих і под. предметах або трусячи ними); БРЯ́ЗКАТИ, ВИБРЯ́ЗКУВАТИпідсил.,БРЯЗКОТА́ТИ[БРЯЗКОТІ́ТИ]підсил.розм. (час від часу або уривчасто); БРИНЬЧА́ТИрозм. (про слабший звук); ДЗВЯ́КАТИ, ДЗО́РКАТИзах. (про дзвінкіший, різкіший звук). У контору Григір ніколи не приходив із пустими кишенями; в них завжди щось бряжчало і подзенькувало: або гайки, знайдені десь на подвір’ї, або гвіздки, або якісь іржаві старі ключі (Григорій Тютюнник); Зло брехав у дворі вовкодав, борсався, бряжчав ланцюгом (Н. Рибак); За стіною, де була заводська їдальня, брязкали, миючи посуд, чулися різкі, стомлені голоси жінок... (Є. Гуцало); Грім гоготав на увесь світ, качались стіни хати, оселя лущала, і брязкотіли шибки у вікнах (Панас Мирний); Бриньчали металеві крила вітродвигуна, десь у лісі буксувала машина (В. Москалець); Глухо гупали десь молоти, дзвякало залізо, кричали люди (П. Колесник); - Зараз, зараз відчиню, - з полегкістю говорить учитель, дзвякає засовами (М. Стельмах); Пляшка дзоркала об синю порцію стільки разів, скільки Семениха частувала гостей (М. Черемшина). - Пор. 1. бря́знути, 1. деренча́ти, дзе́нькати.

ДЗВЕНІ́ТИ (видавати або утворювати чим-небудь високий, протяжний металевий звук), БРИНІ́ТИ, ДЗЕЛЕНЧА́ТИ, БРИНЬЧА́ТИ, ДЗИНЧА́ТИрозм. (перев. про скло, посуд тощо). Хакають пилки і дзвенить сокира (Ю. Яновський); В унісон пісні вряди-годи бриніла тільки балалайка (Г. Косинка); Шибки тихо й жалібно дзеленчать (О. Донченко); Десь у далекій кухні бриньчали стиха струни бандури (О. Ільченко); Голосно дзинчали чарочки (Панас Мирний). - Пор. 1. деренча́ти.

ДЕРЕНЧА́ТИ (видавати або утворювати уривчасті, найчастіше дзвінкі звуки перев. при трясінні, тремтінні тощо), ДЕРЧА́ТИ[ДИРЧА́ТИ], ДЕРКОТА́ТИ[ДЕРКОТІ́ТИ]підсил.,ДЕРЕНЬКОТА́ТИ[ДЕРЕНЬКОТІ́ТИ]підсил.,ДРЕНЧА́ТИрозм.,ДЖЕРГОТА́ТИ[ДЖЕРГОТІ́ТИ]розм.,ДЖЕРКОТА́ТИ[ДЖЕРКОТІ́ТИ]розм.,ДИ́РКАТИдіал.В ранковій тиші з боку колодязя деренчало залізне колесо дворамного насоса (М. Томчаній); Ці дурноверхі птиці [сороки] скрипіли, дирчали й стрекотіли з такою силою, що їх було чути аж з третьої дачі (В. Винниченко); Вибравшись на твердіше, він [мотоцикл] знову переможно деркоче, мчить вперед так, наче хоче злетіти в повітря (О. Гончар); Колеса деркотіли, аж ніби кричали (І. Нечуй-Левицький); Як розбитий горнець, то завше деренькоче (Словник Б. Грінченка); Панотець.. хріп, аж вікна дренчали (А. Свидницький); Тихенько, по-джмелиному, джерґотів дріт (В. Козаченко); Цокають сокири, джеркотять пилки (А. Шиян); По широкому степу на чвертках, на осьминах шархали коси, диркали серпи (А. Головко). - Пор. бряжча́ти, 1. дзвені́ти.

ДЕ́РКАТИ (видавати різкі звуки, схожі на деренчання - про деяких птахів, комах), ДЕРЧА́ТИ[ДИРЧА́ТИ], ДЕРКОТА́ТИ[ДЕРКОТІ́ТИ]підсил.,ДЕРЕНЧА́ТИрозм.,ДРА́ТИдіал.Десь обік в трощах деркає деркач (І. Франко); В очеретах дерчали деркачі (П. Панч); Дирчав сухим горлом деркач (М. Коцюбинський); Підпадьомкали перепели, деркотіли деркачі (О. Стороженко); Тихо, не сюрчать коники, не деренчать усякі кузьки (Панас Мирний); Деркачі деруть у траві (Г. Хоткевич). - Пор. скрекота́ти, 2. спва́ти.

ТРЕМТІ́ТИ (про голос - переривчасто, нерівно звучати), ДРИЖА́ТИ, ВІБРУВА́ТИ, ДЕРЕНЧА́ТИрозм.,ДЕРЕНЬКОТА́ТИ[ДЕРЕНЬКОТІ́ТИ]підсил. розм. - Док.: затремті́ти, задрижа́ти, завібрува́ти, задеренча́ти, задеренькота́ти[задеренькоті́ти]. Килина співала, поглядаючи на дівчат, і ставало їй добре, голос у неї тремтів од хвилювання (Є. Гуцало); Співати починала Гафійка. Старечий голос дрижав, душа тріпотіла в словах (Г. Хоткевич); Голос його тремтів та вібрував на неприродно високих тонах піднесення (Ю. Смолич); Простуджений його голос деренчав, мов тріснута посудина (А. Хижняк).